П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/33089/23
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
повний текст судового рішення
складено 22.01.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2023 році ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд:
1. Визнати протиправним бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови у прийнятті заяви про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
2. Зобов'язати Біляївський відділ ГУ ДМС України в Одеській області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо визнання його особою без громадянства.
Свої вимоги, позивач обґрунтовував тим, що у липні 2023 року він звернувся до Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області для подання заяви про визнання його особою без громадянства, однак йому було відмовлено через ненадання довідки про відсутність громадянства рф. Після цього, 26.07.2023 року позивач звернувся до Біляївського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про забезпечення прийняття заяви спеціалістами Біляївського відділу ГУ ДМС в Одеської області про визнання позивача особою без громадянства. Однак, відповідачем за вказаною заявою було надано відповідь від 25.08.2023 року №Б-428/6/5101-23/5100.5.3/666-23, в якій міститься протиправна відмова у задоволенні поданої заяви з тих підстав, що у ГУ ДМС є підстави вважати позивача громадянином рф з рекомендацією позивачу звернутись до Генерального консульства рф з метою встановлення належності, чи неналежності до громадянства рф та беручи до уваги п.20 постанови Кабінету Міністрів України № 317 від 24.03.2021 «Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства», в якій зазначено, що разом із заявою про визнання особою без громадянства особа подає документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт не перебування у громадянстві іншої держави, строк дії якого закінчився (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві (документи, що підтверджують факт народження особи, перебування у шлюбі, наявність дітей, навчання в освітньому закладі України або іншої держави, паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, документи про роботу, отримання на території України медичної допомоги, про місце проживання, про право власності на житло або інші об'єкти нерухомості в Україні, довідки, видані органами місцевого самоврядування або державними органами, довідки з посольств іноземних держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а також з держав, громадянство яких мають члени її сім'ї, тощо).
Відповідач проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, мотивуючи необґрунтованістю та безпідставністю доводів позивача. Відповідач наголошував, що у спірних правовідносинах діяв виключно правомірно, законно, жодних прав позивача не порушував. ОСОБА_1 не було дотримано порядку подання заяви про визнання його особовою баз громадянства, а саме зазначену заяву було подано не за встановленою формою, відтак така не є підставою для її розгляду відповідно до положень Закону №3773-VI та Постанови №317. Відповідь відповідача від 25.08.2023 не є рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду заяви про визнання особою без громадянства, та така сам по собі не породжує для позивача жодних правових наслідків.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав на вказане рішення суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивачем оскаржується саме бездіяльність відповідача, здійснена відповідачем шляхом неприйняття у позивача заяви про визнання особою без громадянства. За твердженнями скаржника, визначена нормами чинного законодавства процедура звернення із заявою про визнання особою без громадянства передбачає саме вольові дії працівника ДМС які складаються з наступних етапів: формування заяви про визнання особою без громадянства та отримання біометричних даних, параметрів із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС; реєстрація зазначеної заяви із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС під час її формування; перевірка та підпис вказаної заяви працівником ДМС після підпису заяви заявником; скасування заяви із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС. Отже, якщо працівник ДМС не почне здійснювати формування заяви в відомчій інформаційній системі ДМС, то особа, яка має намір звернутись із заявою про визнання особою без громадянства фактично позбавлена можливості це зробити, оскільки Порядок №317 не передбачає іншого способу/варіанту складання та подання заяви до ДМС. Відтак, скаржник вважає, що у липні 2023 року працівником відповідача була здійснена бездіяльність, яка полягає саме у нездійсненні дій передбачених п.п.15, 17-19 Порядку №317.
В той же час, як далі вказує скаржник у своїй апеляційній скарзі, для забезпечення свого права передбаченого п.2 Порядку №317 він 26.07.2023 року звернувся до Біляївського відділу ГГУ ДМС України в Одеській області із заявою про забезпечення прийняття заяви спеціалістами Біляївського відділу ГУ ДМС в Одеської області визнання позивача особою без громадянства, в якій власноруч зазначив, що раніше вже звертався до відділу ДМС із проханням прийняти від нього заяву про визнання його особою без громадянства, однак від нього документи не прийняли.
Посилаючись на п.5 ч.1 ст.19 ЗУ «Про звернення громадян» апелянт також вказує, що при розгляді заяви позивача про забезпечення прийняття заяви про визнання позивача особою без громадянства, відповідач мав вирішити питання саме, щодо порушеного права позивача на звернення з відповідною заявою та забезпечити поновлення її прав шляхом запрошення заявника до відділу ДМС з визначенням дати та часу коли заявник зможе реалізувати своє право визначене п.2 Порядку №317. В свою чергу, надаючи відповідь від 25.08.2023 року № Б-428/6/5101- 23/5100.5.3/666-23 на вказану заяву, позивачу було рекомендовано звернутись до Генерального консульства Російської Федерації, що лише підтверджує мотиви відповідача щодо його бездіяльності яка полягає у неприйнятті заяви шляхом невчинення дій передбачених п. 15, 17-19 Порядку №317.
Враховуючи викладене, оскільки умови прийняття заяви, які були висунуті відповідачем, об'єктивно неможливо виконати (в Україні не працюють консульські установи РФ, довідка онлайн не оформлюється) та вони не передбачені Порядком № 317 (відсутня імперативна вимога надання будь-яких документів, у т.ч. довідок з консульства), то надавши листа від 25.08.2023 року ГУ ДМС України в Одеській області фактично відмовило в прийнятті документів позивача із зазначенням підстав такої відмови, що безпосередньо передбачено п. 13 Порядку № 317.
Також, скаржник звертає увагу й на приписи процесуального закону, які надають право суду. Для ефективного захисту прав, свобод та інтересів вийти за межі позовних вимог та поновити порушене право в контексті п. 2 Порядку №317 через невчинення (бездіяльність) відповідачем дій передбачених п.п.15, 17-19 порядку №317; п.5 ч.1 ст.19 ЗУ «Про звернення громадян» через незабезпечення (бездіяльність) відповідачем можливості реалізувати позивачу, право визначене п.2 Порядку №317.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача у справі, у якому вказуючи про хибність та необґрунтованість доводів апелянта просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити судове рішення без змін, мотивуючи загалом тим, що скаржник не спростував у своїх доводах висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Позивачем надано відповідь на відзив відповідача.
За приписами ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що справу можливо розглянути без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановив суд першої інстанції та встановлено під час апеляційного перегляду на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, ОСОБА_1 звернувся до Біляївського відділу Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою від 26.07.2023 (а.с.9-11, 54-55) для забезпечення можливості подання заяви про визнання особою без громадянства та набуття відповідного правового статусу, у якій зазначив: дату народження; місце народження; близьких родичів; міста свого перебування з народження по теперішній час та вказав, що має довідку з Консульства Республіки Молдови, якою встановлено неналежність до громадянства країни та відповідь консульства рф у м.Стамбул, що згідно документів, які він надав, заявник не є громадянином рф.
У заяві від 26.07.2023 ОСОБА_1 просив забезпечити належне прийняття заяви спеціалістами Біляївського відділу Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання ОСОБА_1 особою без громадянства та призначити час та дату, коли заявнику необхідно прибути до відділу для подання заяви, автобіографії, оригіналів та копій документів, фіксації біометричних даних, відповідно до встановлених технічних вимог (із формуванням заяви-анкети з застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру).
До заяви від 26.07.2023 ОСОБА_1 додав (як зазначено у заяві): автобіографію (а.с.12-16, 55 зворот, 57 зворот); копію свідоцтва про народження з нотаріально завіреним перекладом на українську мову (а.с.17-20, 58 59 зворот); довідку про неналежність до громадянства Республіки Молдова від 29.01.2008 №AD-І 0062098 (а.с.21, 60); довідку про відбування покарання від 19.10.2007 №340198 (а.с.22-23, 60 зворот - 61); електронну відповідь консульства рф у м.Стамбулі про неналежність до громадянства рф від 01.02.2023 (а.с.24-25, 61 зворот - 62).
Головне управління ДМС України в Одеській області на адресу ОСОБА_1 скерувало лист від 25.08.2023 №Б-428/6/5101-23/5100.5.3/666-23 (а.с.8, 53) у якому зазначило, що заява про визнання особою без громадянства подається за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №317 від 24.03.2021 та роз'яснено, що право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України. Також, у листі вказано, що згідно наданих заявником документів вбачається належність до громадянства рф та запропоновано звернутись до консульства з питанням належності/неналежності до громадянства рф.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в спірних правовідносинах, яка виразилась у відмові в прийнятті заяви про визнання особою без громадянства, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку не звертався із заявою відповідної затвердженої Порядком №317 форми до територіального органу/територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання особою без громадянства, а відтак суд не вбачав порушення суб'єктом владних повноважень процедури щодо визнання особою без громадянства та, відповідно, бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви від 26.07.2023р.
Суд першої інстанції також звернув увагу, що на звернення позивача від 26.07.2023 відповідачем надана обґрунтована відповідь від 25.08.2023. В свою чергу, незгода позивача зі змістом відповіді не є підставою для визнання протиправною бездіяльністю щодо розгляду заяви від 26.07.2023.
При цьому, рішення про відмову у визнанні особою без громадянства територіальними органами ДМС не приймалось, оскільки позивачем не дотримано відповідний порядок звернення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 15 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Згідно з приписами ст.61 ЗУ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.
Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов'язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з'являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.
Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім'ї.
Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.
Якщо під час процедури визнання особою без громадянства з'ясуються обставини, що можуть свідчити про належність особи до громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України», розгляд заяви про визнання особою без громадянства зупиняється до завершення перевірки належності до громадянства України. Залежно від результатів такої перевірки розгляд заяви про визнання особою без громадянства поновлюється або припиняється.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо:
-особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;
-особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу;
-особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами країни проживання до того, як вона була допущена у цю країну, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.
В сою чергу процедуру визнання особою без громадянства, яка проводиться ДМС з метою встановлення факту неналежності особи, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, до громадянства будь-якої держави в силу дії її закону визначає Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 (далі - Порядок №317).
Згідно з п.п. 2, 3 Порядку №317, право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Приписами п.п.15, 17-19 Порядку №317, на які посилається у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 передбачено зокрема, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС з використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС формує заяву про визнання особою без громадянства (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація зазначеної заяви здійснюється із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС під час її формування.
Заява про визнання особою без громадянства заповнюється українською мовою, при цьому прізвище та ім'я особи зазначається українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації.
На прохання заявника або його законного представника внесення його прізвища та імені латинськими літерами може бути виконано відповідно до його написання у документах особи, виданих компетентними органами іноземної держави.
Після формування заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС друкує її та надає особі для перевірки правильності внесених до заяви відомостей.
У разі виявлення помилок у заяві про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС вносить до неї відповідні виправлення.
Після перевірки заяви про визнання особою без громадянства особа власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви відомостей про себе.
Після перевірки особою правильності внесених до заяви про визнання особою без громадянства відомостей про себе заява перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який прийняв документи та сформував заяву/допоміг у складенні заяви, та перекладачем (у разі, коли він залучався), законним представником.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС сканує із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про визнання особою без громадянства усі документи, які подаються особою.
Наведені приписи, як видно з їх змісту та розділу в якому такі викладені у Порядку №317, - регламентують порядок дій працівників саме під час приймання документів для визнання особою без громадянства.
При цьому, як визначено у пунктах 3-5, 8 Порядку №317, заява про визнання особою без громадянства подається за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 317 “Деякі питання визнання особою без громадянства”: -повнолітньою дієздатною особою (далі - заявник) - особисто.
Заява про визнання особою без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи.
Під час подання заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС роз'яснює заявнику або його законному представнику процедуру визнання особою без громадянства, а також право на звернення щодо отримання безоплатної правничої допомоги до центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правничу допомогу”.
Рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства приймається протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства та визначених цим Порядком документів.
Для внесення інформації до відомчої інформаційної системи ДМС формується заява про визнання особою без громадянства.
З аналізу приписів Порядку №317 слідує, що вчиненню працівником органу ДМС дій, передбачених у п.п.15, 17-19 Порядку №317, передує саме особисте прибуття та звернення до відповідного органу ДМС особи, яка бажає отримати статус особи без громадянства.
При цьому, Порядок №317 не передбачає попереднього звернення особою, яка має бажання отримати статус особи без громадянства із заявою про забезпечення прийняття відповідної заяви про визнання особою без громадянства, визначення працівником конкретної дати, часу для цього, тощо, на чому помилково акцентує увагу скаржник.
Колегія суддів з даного приводу погоджується з зауваженням суду першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду у постанові від 25.07.2019 у справі №826/13000/18, про те, що правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
З урахуванням викладеного оцінюючи доводи апелянта, судова колегія звертає увагу, що у спірній ситуації позивач - ОСОБА_1 , як ґрунтовно відзначав суд першої інстанції, у встановленому чинним законодавством порядку не звертався із заявою відповідної форми до територіального органу/територіального підрозділу ДМС про визнання особою без громадянства.
Також, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача у прийнятті від позивача заяви про особою без громадянства.
В даному спірному випадку, відповідь відповідача на заяву ОСОБА_1 від 26.07.2023р. про забезпечення належного прийняття заяви спеціалістами Біляївського відділу ГУ ДМС в Одеській області про визнання його особою без громадянства та призначення часу та дати, коли йому необхідно прибути до відділу для подання заяви, автобіографії, оригіналів та копій документів, фіксації біометричних даних, відповідно до встановлених технічних вимог (із формуванням заяви-анкети з застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру), не містить жодних посилань на відмову органу ДМС у прийнятті від позивача заяви, за встановленою законом формою.
Також, така відповідь відповідача не є рішенням про відмову у визнанні особою без громадянства.
Відтак, колегія суддів не вбачає порушень суб'єктом владних повноважень передбаченої Порядком №317 процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства та, відповідно, не вбачає бездіяльності у діях відповідача у спірних правовідносинах.
Доводи скаржника про протиправну бездіяльність щодо відмови у прийнятті заяви про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Матеріалами справи підтверджується, що на звернення позивача від 26.07.2023 відповідачем надана обґрунтована відповідь від 25.08.2023.
У змісті відповіді відповідача не міститься жодної відмови у прийнятті від позивача заяви про визнання його особою без громадянства.
В свою чергу, незгода позивача зі змістом відповіді не є підставою для визнання протиправною бездіяльністю щодо розгляду заяви від 26.07.2023.
При цьому, рішення про відмову у визнанні особою без громадянства територіальними органами ДМС не приймалось, оскільки позивачем не дотримано відповідний порядок звернення, відтак підстав для розгляду такої відповідно до Закону №3773-VI та Порядку №317 не було.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до міграційного органу із заявою про визнання його особою без громадянства у передбачений законодавством України спосіб.
Передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення факту порушення прав такої особи.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку із прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02.08.2019 року у справі №0240/3532/18-а, від 30.04.2020 у справі № 826/10631/17, від 14.05.2020 у справі № 805/1479/16- а, зазначив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін "порушене право", який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Також, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, зокрема зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на викладене, враховуючи, що за наслідком апеляційного перегляду судового рішення у цій справі, апеляційним судом не встановлено допущення відповідачем у спірних правовідносинах неправомірної бездіяльності, відповідь відповідача від 25.08.2023 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, сама по собі вона жодним чином не породжує для позивача жодних правових наслідків, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача у прийнятті від ОСОБА_1 заяви про визнання його особою без громадянства, що свідчить про відсутність порушеного права позивача та відтак і підстав для задоволення цього позову, про що вірного висновку дійшов суд першої інстанції.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
За наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, зводяться лиш до переоцінки встановлених судом обставин справи.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За вказаного, судове рішення відповідає зазначеним вимогам ст. 242 КАС України.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Колегія суддів підтверджує, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №420/33089/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді О.О. Димерлій Ю.В. Осіпов