13 червня 2024 року м. Дніпросправа № 340/168/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року (суддя Кармазина Т.М., м. Кропивницький, повний текст рішення складено 18.03.2024 року) в справі № 340/168/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправним рішення, зобов'язання прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації,-
11.01.2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив визнати протиправним рішення тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації прийнятого на підставі Витягу з протоколу №21 від 14.12.2023 року засідання комісії з питань надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, викладене на подану заяву від 01.12.2023 року та отриманій письмовій відповіді (відмові) першого відділу Дмитра Дудника від 04 січня 2024 року за №22 за підписом ТВО начальника першого відділу про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, згідно з абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років); зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), оскільки згідно Свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 є батьком дитини - доньки, яка є членом його родини та проживає разом із батьком без матері та перебуває на самостійному вихованні та утриманні батька.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Свої вимоги обґрунтував тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт зазначив, що судом першої інстанції не надано правову оцінку того, що підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем вказано не надання заявником підтверджуючих документів щодо самостійного виховання дитини з посиланням на ст.ст.150-155 Сімейного кодексу України щодо обов'язку матері брати участь у вихованні дитини, інших підстав або посилань чи зауважень до поданих документів не зазначено, як і не зазначено які саме необхідно подати документи, що породжує правову не визначеність у цьому питанні. Повідомлення взагалі не містить правового обґрунтування і є не зрозумілим посилання на ст.ст.150-155 Сімейного кодексу України щодо обов'язку матері брати участь у вихованні дитини по відношенню до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки самостійне виховання мною дитини віком до 18 років свідчить само по собі, що мною реалізовано право та обов'язок та включає реальну можливість самостійного виховання та утримання дитини, що підтверджено доказами (документами). Зазначено про ненадання доказів щодо самостійного виховання дитини з посиланням на ст.ст. 150-155 Сімейного кодексу України щодо обов'язку матері брати участь у вихованні дитини, однак, яких саме доказів бракує для підтвердження вказаних обставин, у спірній відмові не зазначено. Нормами чинного законодавства не передбачено чіткого та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати відповідачу для отримання відстрочки, що покладає на відповідача певне дискреційне право у спірних правовідносинах. Апелянт вказував, що сам по собі факт дотримання відповідачем процедури прийняття відмови у наданні відстрочки без належного обґрунтування такої відмови є недостатньою та безумовною підставою для висновку про правомірність прийнятого рішення і вважати судом першої інстанції правомірною відмову, оскільки рішення відповідача є необгрунтованим та невмотивованим, не містить оцінки наданої суб'єктом владних повноважень поданим позивачем документам та доводів неможливості прийняття до уваги тих чи інших документів підстав не вбачалося. Відповідачем неналежно та формально розглянуто питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу на підставі абз.5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то є всі підстави для висновку про не правомірність прийнятого рішення та про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Апелянт вказував, що ним документально доведено та підтверджено своє право на отримання відстрочки, зокрема згідно свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є батьком дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю дитини у зареєстрованому шлюбі не перебували, дитина народилася під час «цивільного» шлюбу та перебуває на моєму утриманні, належить до складу сім'ї та перебуває на самостійному вихованні тільки батька, що підтверджується довідкою квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н. Згідно укладеного та нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 09.11.2023 року №556, місцем проживання та утримання спільної малолітньої дитини (дочки) є місце проживання батька ОСОБА_1 , при цьому дитина проживає окремо від матері. Враховуючи необхідність самостійного виховання малолітньої дитини, яка проживає окремо від матері та перебуває на утриманні батька, належить до складу сім'ї батька та перебуває на самостійному вихованні, тому позивач є єдиним, за документального підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати утримання дитини та має повну цивільну дієздатність, має бажання та можливість і за приписами закону є законним представником малолітньої дитини (доньки). У сукупності доказів підтверджено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з абз. 5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), тобто за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення утримання та самостійного виховання малолітньої доньки. Згідно зі ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Апелянт вказував, що відповідно до абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані; жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання заяви та доданих до неї документів. Крім того, на виконання абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивачем підтверджено наявність обставин самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з нижче приведених обставин.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що мобілізація під час війни є комплексом заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки. Відповідно до абз.5 ч.1 ст.23 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Підтвердженням підстави для відстрочки є доведення, що батько/мати не здійснює виховання дитини (дітей) за певними обставинами. Суд першої інстанції вказував, що підтвердження є позбавлення батьківських прав мати/батька за рішенням суду, відібрання дитини у матері/батька без позбавлення батьківських прав за рішенням суду, смерть матері/батька, визнання безвісно зниклим/ою або визнання загиблим/загиблою батька/матері за рішенням суду, для одинокої матері - внесення інформацію про батька відповідно до ст.135 Сімейного кодексу, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання (самоусунення матері від виховання). Добровільна відмова від батьківських прав від дитини, чинним законодавством не передбачена. Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Суд першої інстанції вказував, що факт відсутності участі батька або матері у вихованні дітей може бути підтверджений рішенням суду під час вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини. Проживання батьків окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для відстрочки від мобілізації позивача відповідно до абз.5 ч.1ст.23 Закону №3543-ХІІ. Суд першої інстанції вказував, що законодавець, визначаючи підставою не призову на військову службу під час мобілізації - самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років, мав на увазі ситуацію, коли батько є єдиним опікуном у дитини.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на військовму обліку запасу Збройних Сил України, що підтверджується тимчасовим посвідченням від 12.09.2010 року.
Встановлено, що ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву від 01.12.2023 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно із абз.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років). Рішенням комісії з питань надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки, вказано, що заявником не надано підтверджуючих документів щодо самостійного виховання дитини, відповідно до статей 150-155 Сімейного кодексу України мати зобов'язана виховувати дитину, про що свідчить витяг з протоколу №21 від 14.12.2023 року.
ОСОБА_1 наполягає, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації оскільки самостійно виховує дитину, забезпечує її.
Позивач долучає до матеріалів справи копію свідоцтва про народження дитини - доньки ОСОБА_3 від 11.10.2023 року № НОМЕР_1 , довідку квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н, згідно якої ОСОБА_1 з його матір'ю, а також донькою проживають разом.
Позивачем надано копію нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 29.11.2023 року №556, згідно якого місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. Відповідно до п. 3.2.1 мати зобов'язана брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком.
У зв'язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, який у подальшому продовжувався.
В Україні діє воєнний стан, спеціальний правовий режим, який регулюються Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно ч. 10 ст. 1 частин 2 - 4 ст. 2, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 1, ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Відповідно до абз.5 ч.1, ч. 4, ч. 5 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції дійсній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Згідно пукнтів 1, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Відповідно до частин 1, 2 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст.155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
В контексті спірних правовідносин підставою для відстрочення призову на військову службу під час мобілізації позивач вважає те, що він самостійно виховує дітей віком до 18 років. Предметом доказування в цій справі є доведеність факту самостійного виховання позивачем, який просить надати відстрочку, дітину віком до 18 років.
Досліджуючи поняття «самостійне виховання дітей одним із батьків», суд звертає увагу, що Порядком надання відпустки при народженні дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 року № 693, наведено визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».
За змістом Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 року № 693, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою. Виходячи з цього визначення, оскільки мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком, або самостійно без участі матері виховує неповнолітніх дітей.
Батька можна визнати, що виховує дитину самостійно, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі не перебування у шлюбі, проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.
Долучені позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації копія свідоцтва про народження дитини - доньки ОСОБА_3 від 11.10.2023 року № НОМЕР_1 , довідка квартального комітету №25 м. Знам'янка від 20.11.2023 року №б/н, копія нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 29.11.2023 року №556, згідно якого місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька не встановлюють того, що ОСОБА_1 дійсно самостійно виховує доньку без участі матері. Підтвердженням виховання та забезпечення дитини без матері є рішення суду.
Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, а саме встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у позивача статусу «одинокий батько».
Суд апеляційної інстанції вказує, що норма абз.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції дійсній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Проте, норма не встановлює критерії та порядок, яким повинні керуватись територіальні центри комплектування та соціальної підтримки під час розгляду питання про надання відстрочик від призову під час мобілізації. Передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки що оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, надаються їх в установленому порядку. Проте відсутній установлений порядок, у такому разі органи комплектування та соціальної підтримки керуються загальними нормами законодавства щодо підтвердження, що жінки та чоловіки самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 при вирішенні питання про відстрочку від призову під час мобілізації керується загальним правозастосовним принципом, принципом правової визначеності та законності та не може на припущеннях та не підтверджених данних надати особі відстрочку від призову під час мобілізації.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати здійснені позивачем та іншою стороною у справі, яка не є суб'єктом владних повноважень та у випадку задоволення позову позивача, повертаються їм за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. У разі відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати здійснені позивачем не повертаються.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 242, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року в справі № 340/168/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова