05 червня 2024 року справа № 580/4364/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
30.04.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.04.2024 №232730023985 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_2 до пільгового стажу за Списком №2 з 03.09.1990 по 29.12.1997, з 04.10.2000 по 07.08.2019 в КНП “Перша Черкаська міська лікарня”, повторно розглянути заяву від 15.04.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 та прийняти рішення про призначення пенсії на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” під 02.03.2015 №213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має достатній пільговий стаж та досяг віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак під час вирішення питання про призначення пенсії протиправно відмовлено у такому призначенні.
Ухвалою суду від 06.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
21.05.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивач 15.04.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності виконавцем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та за розглядом заяви позивача 23.04.2024 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням та позивачем відсутній.
21.05.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначено, що 23.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 232730023985 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 у зв'язку із недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу в шкідливих та важких умовах праці.
Так, до заяви про призначення пенсії від 15.04.2024 позивачем надано, зокрема, довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.04.2024 № 28, в якій зазначено прізвище “ ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 )”. Відповідно до акту складеному за результатами перевірки достовірності документів, що надаються для призначення пенсій від 22.03.2024 №2300-1102-1/1656, в первинних кадрових документах, які підтверджують право на пенсію за віком зазначено прізвище “ ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), що не відповідає даним, зазначеним у довідці. Одночасно, в свідоцтві про шлюб наявна інформація про зміну прізвища з “ ОСОБА_4 ” на “ ОСОБА_3 ”. Отже, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 03.09.1990 по 29.12.1997 та з 04.10.2000 по 07.08.2019.
За наданими для призначення пенсії документами встановлено, що страховий стаж позивача склав 33 роки 4 місяці 21 день, пільговий стаж не визначено.
Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління від 23.04.2024 №232730023985 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання його протиправним та скасування.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
15.04.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.04.2024 №232730023985 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю пільгового стажу та недосягненням необхідного віку.
У спірному рішенні зазначено, що за результатами розгляду наданих позивачем документів, встановлено, що до пільгового стажу не зараховано період роботи з 03.09.1990 по 29.12.1997 та з 04.10.2000 по 07.08.2019 згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.04.2024 № 28, оскільки зазначено прізвище « ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 )». Відповідно до акту складеному за результатами перевірки достовірності документів, що надаються для призначення пенсій від 22.03.2024 №2300-1102-1/1656, в первинних кадрових документах, які підтверджують право на пенсію за віком зазначено прізвище “ ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), що не відповідає даним, зазначеним у довідці. Одночасно, в свідоцтві про шлюб наявна інформація про зміну прізвища з “ ОСОБА_4 ” на “ ОСОБА_3 ”.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Стосовно пільгового стажу позивача за Списком №2, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
На підставі ч.1 ст.62 Закону №1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.
Суд встановив, що згідно з записами трудової книжки від 27.08.1990 серії НОМЕР_1 , копія якої наявна у матеріалах справи, позивач із 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019 працювала у КНП «Перша Черкаська міська лікарня» ЧМР.
У трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Суд зазначає, що спірним у межах цієї справи є період роботи позивача з 03.09.1990 по 29.12.1997, з 04.10.2000 по 07.08.2019 згідно з довідкою КНП «Перша Черкаська міська лікарня» ЧМР від 12.04.2024 №28.
Відповідно до вказаної довідки позивач у період з 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019 працювала сестрою медичною стаціонарною та виконувала роботи в опіковому відділенні протягом усього робочого дня, контактуючи з опіковими хворими, що передбачено Списком №2 Розділу ХХІV (код 24е-2) затвердженим постановами КМУ від 22.08.1956 №1173, від 26.01.1991 №10, від 11.03.1994, №162, від 16.01.2003 №36, від 24.06.2016 №461.
Довідка підписана керівником підприємства, начальником відділу кадрів, головним бухгалтером та скріплена печаткою підприємства.
Атестація робочих місць підтверджена наявними у матеріалах справи наказами.
Отже, пільговий стаж позивача за Списком №2 у період з 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019 підтверджений належними доказами.
Стосовно доводів відповідача, що у довідці зазначено « ОСОБА_6 )», а за документами позивача її прізвище « ОСОБА_3 », суд зазначає, що у трудовій книжці позивача міститься запис про зміну прізвища з « ОСОБА_4 » (рос. мова) на « ОСОБА_3 » на підставі свідоцтва про шлюб від 13.02.1992 №279956.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Суд для вирішення спору застосовує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2019 року у справі №243/4816/17, відповідно до яких не заперечуючи проти права органів, що призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.
Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Оскільки дані трудової книжки позивача та вищевказаної довідки, які надавались до органу Пенсійного фонду України, підтверджують її роботу з 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування вказаного стажу роботи до пільгового стажу за Списком №2.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів законності відмови у зарахуванні вказаного вище стажу.
Стосовно права позивача на призначення пільгової пенсії за Списком №2, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XIІ, у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, п. «б» ч.1 ст.13 Закону №1788-XIІ викладено у такій редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції до 11 жовтня 2017 передбачав, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
З урахуванням наведеного, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказане правове регулювання існувало до набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно частини першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у новій редакції був викладений також пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначається, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Зазначені норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року, з огляду на що, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Однак, в подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року.
Так, пунктом 3 рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 вирішено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.».
Таким чином, з 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
При цьому, правила зазначених законів містять розбіжність відносно позивача щодо віку виходу на пенсію та стажу.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст.69 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд враховує висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. зазначеного Рішення Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч.2 ст.19, ч.3 ст.22 Конституції України згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та статтею 114 Закону №1058-IV.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 у подібних правовідносинах зазначила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
За наслідками розгляду документів позивача органом Пенсійного фонду встановлено, що вік станом на час звернення за пенсією - 51 рік.
Страховий стаж становить 33 роки 4 місяці 21 день.
Як установлено судом вище, позивач має пільговий стаж роботи за Списком №2 з 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019 (всього 26 років 2 місяці 1 день).
Зважаючи, що на час звернення за пенсією (15.04.2024) позивач досягла 50 років, і має загальний страховий стаж 33 роки, пільговий стаж за Списком №2 - 26 років, суд дійшов висновку про наявність у неї права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів спірного рішення відповідача про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.04.2024 №232730023985 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах є Закон №1788, зокрема ст.13.
Враховуючі визначені цією нормою підстави та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах - вік та стаж (загальний і спеціальний), суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача 1 зарахувати до: пільгового стажу позивача за Списком №2 стаж роботи з 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019 у КНП «Перша Черкаська міська лікарня» ЧМР, а також прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Щодо часу призначення пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку 50 років 15.05.2022, а звернення за пенсією відбулось 15.04.2024, пенсію позивачу має бути призначена з часу звернення - 15.04.2024.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке прийняло спірне рішення, у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.04.2024 №232730023985 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за Списком №2 стаж роботи з 03.09.1990 до 29.12.1997 та з 04.10.2000 до 07.08.2019 у КНП «Перша Черкаська міська лікарня» ЧМР, а також прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 15.04.2024 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір за подання позову в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ