12 червня 2024 року м. Рівне №460/4333/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 14 грудня 2023 року;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №172050005028 від 28.03.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 21 березня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 11 березня 2024 року позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому від аварії на ЧАС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із непідтвердженням проживання (роботи) станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні посиленого радіологічного контролю. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 25.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначив, що оскільки у відповідача відсутній необхідний термін роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповілно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутні.
Відповідач 2, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву не подав.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, то у відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , 1968 року народження, є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 06.12.1994.
21 березня 2024 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькй області та 28.03.2024 прийнято рішення №172050005028 про відмову у призначенні пенсії.
У цьому рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 37 років 06 місяців 02 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
До періодів роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не зараховано періоди: проходження військової строкової служби з 18.12.1986 по 10.12.1988, оскільки не зазначено місце розташування військової частини; роботи у радгоспі імені Шевченка з 22.05.1991 по 15.04.1992, оскільки не зазначено місце розташування радгоспу.
Період проживання з 03.07.1989 по 01.01.1993 не зараховано згідно рішення суду №556/3459/23 від 15.02.2024, оскільки у вище зазанченому документі відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідач 2 відмовив у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю обов'язкового необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року не менше 3-х років.
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону № 796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ст.56 Закону №796-XII передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років;
Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII та із врахуванням ст.26 Закону №1058-IV при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на момент досягнення особою пенсійного віку (60 років) необхідний страховий стаж, який повинен становити не менше 31 років, при розрахунку якого слід врахувати, що від 31 року необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-XII.
Як вже зазначалося, підставою для відмови у задоволенні заяви позивачу про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII слугував факт відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки, станом на 01.01.1993. При цьому, щодо необхідного страхового стажу спірних відносин у сторін, які беруть участь у розгляді справи не виникало.
Між тим, як зазначено у рішенні відповідача 2 №172050005028 від 28.03.2023, відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки період роботи (проживання) 3 роки на території зони гарантованого добровільного відселення, згідно з наданими позивачем документами не підтверджено.
Як стверджує представник відповідача 2, що до періоду проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період проходження військової служби з 18.12.1986 по 10.12.1988, оскільки відсутня інформація про місце розташування військової частини, де проходив військову службу позивач, та чи віднесена територія проходження військової служби до зони гарантованого добровільного відселення.
Тобто, на думку відповідачів, період проходження військової служби, не може бути зарахований до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Так, матеріали справи не містять даних про місцезнаходження військової частини у якій позивач проходив військову службу та ці відомості не встановлені та не перевірені відповідачем 2, що не заперечується сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, судом встановлено, що відповідачами не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи сприяння позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у спірний період, зокрема з 18.12.1986 по 10.12.1988.
Так, у постанові від 07.05.2024 по справі № 460/38580/22 Верховний Суд зазначив, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов'язком пенсійного органу, тобто перекладання тягаря доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов'язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії.
Наведене вказує на те, що висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, а не на перевірених даних.
Щодо підтвердження періоду роботи (проживання) позивачем на територіях радіоактивного забруднення, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Положеннями ст.55 Закону №796-XII визначено право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років), мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Разом з тим, суд зазначає, що оскільки довідкою про місце проживання від 08.06.2022 №1333, виданою Рафалівською селищною радою Вараського району Рівненської області підтверджено фактичне місце проживання позивача з 07.07.1968 по 03.07.1989 в с. Малий Жолудськ Володимирецького району Рівненської обалсті, це свідчить про можливість застосування до позивача початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, передбаченої статтею 55 Закону №796-XII, так як обов'язковою умовою для такого застосування є постійне проживання особи у зонах відчуження з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської АЕС 3 категорії є підтвердженням того, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку (3 років), необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі йому посвідчення.
Таким чином, наявність посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
У контексті викладених норм слідує, що єдиним документом який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.
Така правова позиція дотримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.09.2023 у справі №280/6884/21 та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні цієї справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.04.2020 у справі № 357/6372/17.
Як свідчать матеріали справи, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 * від 06.12.1994.
Таким чином, видача позивачу уповноваженим органом держави посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”, яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт його проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.
Тож, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
А тому, доводи представника відповідача 1 про відсутність у позивача підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 тривалістю 3 роки, спростовуються матеріалами справи.
Водночас, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.02.2024 по справі №556/34/2024 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), проживав в с.Малий Жолудськ Володимирецького (нині Вараського) райоу Рівненської області в період з 03.07.1989 по 01.01.1993. Дата набрання законної сили 19.03.2024.
У оскаржуваному рішенні відповідачь зауважує, що Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.02.2024 по справі №556/34/2024 встановлено факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в с.Малий Жолудськ Володимирецького (нині Вараського) райоу Рівненської області в період з 03.07.1989 по 01.01.1993, однак відсутнє рішення зобов'язального характеру щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Суд відхиляє такі доводи пенсійного органу та зауважує, що приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведеного, суд критично оцінює неврахування пенсійним органом спірного періоду постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.02.2024 по справі №556/34/2024, яке набрало законної сили 19.03.2024, встановлено факт, що має юридичне значення, відтак в силу закону воно є обов'язковим для врахування відповідачем при прийнятті рішення про призначення пенсії.
Оскільки, відповідачами не заперечується та не ставиться під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, однак відповідачі вважають, що позивач не проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01.01.1993. Такі доводи відповідачів є необґрунтованими, оскільки такі доводи спростовуються доказами наявними у матеріалах справи, тому, на переконання суду, позивач має право на зменшення пенсійного віку.
Таким чином, факт постійного проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення доведений матеріалами справи, що у сукупності дає йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на шість років.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
З огляду на викладене та оскільки на час звернення до відповідача 1, належність позивача до статусу громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 3 категорії, ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що він має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Суд зазначає, що подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та наявності у нього вищевказаного статусу. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні йому пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 28.03.2024 №172050005028 прийняте ГУ ПФУ у Вінницькій області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню відповідно.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити пенсію за віком, то суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Вінницькій області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень .
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем частково надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи частково було спростовано відповідачами.
Відповідач 2, як суб'єкти владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Оскільки судом встановлений частково факт наявності порушеного права позивача з боку відповідача-2, то поданий позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 28.03.2024 №172050005028.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Віннцькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 21.03.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати по сплаті судового збору на суму 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 червня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7,м. Вінниця,Вінницька обл.,21028, ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403)
Суддя У.М. Нор