Справа № 420/18027/24
13 червня 2024 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Юхтенко Л.Р., розглянувши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 41404999, місце знаходження: 65023, м. Одеса, вул.. Пастера, 58) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання зняти арешт,-
До Одеського окружного адміністративного суду 10 червня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 41404999, місце знаходження: 65023, м. Одеса, вул.. Пастера, 58) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання зняти арешт.
Позов обґрунтовано тим, що у лютому 2024 року позивачу стало відомо, що на належне йому майно накладено арешт. Підставою обтяження вказано постанову першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції АВ № 994469 від 27.09.2009 року.
Позивач, через свого адвоката звернувся до Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) щодо надання відомостей про всі виконавчі провадження, що його стосуються, та відповідно до отриманого листа від 21.03.2024 року вбачається, що станом на сьогодні жодного відкритого виконавчого провадження де стороною є, зокрема, позивач - не має. У зв'язку з цим, позивач через свого представника звернувся до відповідача із адвокатським запитом та у відповідь отримав лист від 21.05.2024 року, в якому зазначено: «…на час розгляду Вашого звернення не можливо встановити на підставі якого виконавчого документу було відкрито виконавче провадження та накладено арешт, про що реєстратором внесено запис про обтяження 8695925», «... немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 50 Закону №606-ХІУ, у вигляді зняття арешту...».
Так, позивач зазначає, що листом Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі ПМУМЮ (м.Одеса) було фактично відмовлено у знятті арешту, та на думку позивача є необґрунтованою, оскільки за відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку будь-яких осіб, що підтверджується відсутністю будь-яких відкритих виконавчих проваджень, в яких ОСОБА_1 був би боржником, є невиправданим втручанням у право останнього на мирне володіння майном.
Таким чином, не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вивчивши матеріали позову, суддя дійшов висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватно-правових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Положеннями частини першої статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» Закону №1404-VIII, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону №1404-VIII).
Таким чином, зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 340/25/19 від 22 січня 2020 року, суд зазначив, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Частиною першою 1 статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №826/16025/18, звертала увагу, що згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Повертаючись до обставин цієї справи, з врахуванням позиції Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування вищенаведених норм права, суд зазначає таке.
Так, з позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати Приморський відділ зняти арешт з належного позивачу нерухомого майна з підстав того, що арешт був накладений на підстав постанови першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції АВ № 994469 від 27.04.2009 року. При цьому, позивачем не осксаржується правомірність прийняття цієї постанови, та підставою позову є захист свого права власності - право вільно розпоряджатися власним майном.
Тобто обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, а тому, суд доходить висновку, що цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України.
Такі правові висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 15.02.2024 року у справі № 140/26445/23.
Таким чином, суд доходить висновку, що позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, а тому належить розгляду в порядку цивільно-процесуального законодавства та не належить розгляду адміністративними судами.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням наведених обставин, позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а тому суд відмовляє позивачу у відкритті адміністративного провадження.
Частиною 6 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Дотримуючись зазначених приписів процесуального закону, суд роз'яснює позивачу, що з даними позовними вимогами він може звернутись в порядку, встановлену цивільно-процесуальним законодавством.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 19, 170,171, 256, 293,295 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 41404999, місце знаходження: 65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання зняти арешт.
Роз'яснити позивачу, що з даними позовними вимогами він може звернутись в порядку, встановлену цивільно-процесуальним законодавством.
Копію ухвали разом із заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачеві.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки передбаченіст.ст.293,295 КАС України, з урахуванням пп.15.1 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя: Л.Р. Юхтенко