13 червня 2024 рокусправа № 380/4181/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 50 603 (п'ятдесят тисяч шістсот три) гривні 98 коп середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом від 23.08.2017 №181 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 380/11697/23, військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на картковий рахунок позивача грошове забезпечення у сумі 59591,20 грн. Вважає, що відповідно до положень законодавства, після того як військова частина НОМЕР_1 у повному розмірі розрахувалася із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення). Просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 50 603 (п'ятдесят тисяч шістсот три) гривні 98 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 29.02.2024 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали десять днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою суду від 11.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
21.03.2024 за вх.№21927 від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що під час проходження військової служби позивачем у військовій частині НОМЕР_1 виплата грошового забезпечення військовослужбовцю здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства України в межах наявного фонду грошового забезпечення, жодних звернень (заяв, скарг) щодо порушень при виплаті грошового забезпечення позивачем заявлено не було. Надалі військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 59591,20 грн. Відповідач вважає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто відсутні підстави стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 25.04.2024 витребувано у позивача докази у справі.
Витребуваних доказів станом на 13.05.2024 не надходило.
Ухвалою суду від 13.05.2024 строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні продовжено на шістдесят днів з метою отримання витребуваних доказів.
Ухвалою суду від 13.05.2024 витребувано у відповідача докази у справі.
21.05.2024 за вх.№38691 від представника відповідача надійшла заява про долучення додаткових доказів.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.08.2017 року №181, старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 23.08.2017 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №380/11697/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року по 23.08.2017 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.08.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №380/11697/23, військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу 59591,20 грн індексації грошового забезпечення 29.01.2024, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №380/11697/23, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплату індексації грошового забезпечення 29.01.2024, а не при виключенні останнього із списків частини 23.08.2017, то строк затримки розрахунку складає 2348 днів (з 24.08.2017 наступний день після звільнення до 28.01.2024 день який передує дню виплати).
Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 24.08.2017 (наступний день після звільнення з військової служби) по 24.02.2018.
Відповідно до довідки про доходи від 28.04.2024 №4464/3, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за останні повні два місці перед звільненням складало: червень 2017 року 8656,96 грн та липень 2017 року 8656,96 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 283,83 грн (за останні 2 місяці 17313,92 грн/ 61 календарних дні за останні два повні місяці - червень та липень 2017року).
Відтак середньоденна заробітна плата становить 283,83 гривень.
Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 52224,72 грн (середньоденний заробіток 283,83 грн х 184 календарні дні).
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З позовної заяви та доданих до неї доказів, не можливо встановити зазначені обставини.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24.08.2017 по 24.02.2018 - 52 224 (п'ятдесят дві тисячі двісті двадцять чотири) гривні 72 копійок.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна