про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 червня 2024 року м. Київ № 320/25612/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного податкового університету , Міністерства фінансів України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного податкового університету , Міністерства фінансів України, у якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідачів стосовно залишення без розгляду заяви про надання адміністративної послуги протиправною та зобов'язати Державний податковий університет розглянути подану ОСОБА_1 та членами його родини заяву від 12.02.2024 № Б-29/01-18 щодо надання адміністративної послуги 00257 «Видача свідоцтва про право власності» згідно Закону України «Про адміністративну процедуру».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він на законних підставах разом з родиною мешкає у квартирі АДРЕСА_1 , яка є державною власністю, перебуває в управлінні Міністерства фінансів України та на балансі Державного податкового університету. Таким чином, Державний податковий університет є належним адміністративним органом щодо надання адміністративної послуги 00257 «Видача свідоцтва про право власності» у розумінні ч.1 ст. 2 закону України «Про адміністративну процедуру». Позивач звернувся до відповідача 1 як до адміністративного органу із зверненнями від 12.02.2024 № Б-29/01-18 та від 08.03.2024 №Б-43/01-18 щодо розгляду заяви на приватизацію квартири. Листами Державного податкового університету № 525/01-23 від 22.02.2024 та № 951/01-23 від 25.03.2024 заявнику було відмовлено у відкритті адміністративного провадження та розгляду відповідної адміністративної справи. Позивач оскаржив бездіяльність Відповідача 1 до суб'єкту управління Відповідача 1 - Міністерства фінансів України. Обов'язок Відповідача 2, як суб'єкта управління державним житловим фондом, сприяти задоволенню потреб громадян у здійсненні приватизації житла передбачений Постановою КМ України від 8.10.1992 р. № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Однак, відповідач 2 відмовив позивачу у розгляді скарги відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру». Відповідач 2 мотивував відмову тим, що, порушені позивачем питання не стосуються публічно-правових відносин.
Позивач стверджує про те, що реалізація права позивача на отримання адміністративної послуги забезпечується обов'язком відповідача 1 надати зазначену адміністративну послугу, а також обов'язком відповідача 2 забезпечити необхідні умови для надання такої адміністративної послуги. Звернення позивача до відповідача 1 як до належного адміністративного органу із заявою від 12.02.2024 № Б-29/01-18 щодо надання адміністративної послуги, на думку позивача, зобов'язувало відповідача 1 розпочати адміністративне провадження за заявою, та розглянути адміністративну справу стосовно забезпечення реалізації прав та законних інтересів позивача. Проте, бездіяльність відповідачів полягала у невиконанні обов'язку розпочати адміністративне провадження, розглянути і вирішити адміністративну справу, а також у невиконанні обов'язку стосовно створення умов для надання адміністративної послуги. Такою бездіяльністю відповідачів були порушені права позивача, пов'язані з участю у адміністративному провадженні та передбачені ст. 28 Закону України «Про адміністративну процедуру»; а також права та інтереси позивача стосовно отримання адміністративної послуги.
За приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви також з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Таким чином, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статті 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом позовної заяви позивач просить суд: бездіяльність відповідачів стосовно залишення без розгляду заяви про надання адміністративної послуги протиправною та зобов'язати Державний податковий університет розглянути подану ОСОБА_1 та членами його родини заяву від 12.02.2024 № Б-29/01-18 щодо надання адміністративної послуги 00257 «Видача свідоцтва про право власності» згідно Закону України «Про адміністративну процедуру».
Суд звертає увагу на те, що Закон України "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон) регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про адміністративну процедуру" спір між адміністративними органами щодо компетенції врегульовується ними шляхом погодження (прийняття узгодженого рішення) на основі принципів законності та ефективності.
У разі недосягнення адміністративними органами згоди щодо компетенції спір між ними врегульовується органом, який є органом вищого рівня для таких адміністративних органів. Із запитом про врегулювання спору щодо компетенції може звернутися кожен з адміністративних органів, між якими виник спір, або відповідний адресат.
Спір щодо компетенції повинен бути врегульований протягом розумного строку, але не більше ніж п'ятнадцять днів з дня подання запиту про врегулювання спору щодо компетенції.
У разі недосягнення адміністративними органами згоди щодо компетенції та відсутності органу, який є органом вищого рівня для таких адміністративних органів, адміністративний орган або особа має право звернутися до суду для встановлення органу, компетентного вирішувати відповідну справу.
Однак, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та визнання за позивачем права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
В даному аспекті суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII.
Згідно із частиною 11 статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Житлові спори особливий різновид спорів, що стосуються житлових прав та інтересів громадян і організацій.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло: приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування житловим приміщенням у будинку державного чи приватного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 918/843/17.
У правовідносинах, що склалися між позивачем та відповідачами, позивач вбачає порушення своїх прав як особи, яка має намір набути у власність шляхом приватизації об'єкт нерухомості, та тим самим реалізувати свої житлові права.
У відповідності до ч. 1 ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Отже, Цивільний кодекс України відносить приватизацію до підстав набуття права власності.
Житловий кодекс України відносить право на приватизацію до житлових прав громадян (стаття 9 цього Кодексу).
Таким чином, у спірних правовідносинах чітко вбачається наявність у позивача приватного (майнового) інтересу, а переданий на вирішення суду спір обумовлений порушенням приватного майнового права конкретного суб'єкта (позивача).
Відтак, спори про визнання права на приватизацію майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, у такому випадку, особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного (житлового) права, а відтак такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний із вирішенням питання щодо права користування житлом. Такі спори є житловими (цивільними) спорами.
Суд звертає увагу, що в межах даного позову відповідачі виступають не як суб'єкт публічно-правових відносин, а як розпорядник майна.
Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та визнання за позивачем права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає до розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету, Міністерства фінансів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.