11 червня 2024 року № 320/22081/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати незаконним та скасувати рішення від 03 березня 2023 року № 104450008880 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи за вислугу років період навчання у вищому навчальному закладі Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство» - 3 роки;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довічно та щомісячно в повному обсязі без обмеження граничного розміру пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) з 23.02.2023, виходячи з розміру 90% від суми місячного заробітку, згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 10.02.2023 № 21-24зп про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та довідкою Офісу Генерального прокурора від 10.02.2023 № 21-24зп про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), без обмеження її максимального розміру незалежно від перебування на посадах в органах прокуратури України.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідачі до суду пояснень щодо заявлених позовних вимог не надали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 23.02.2023 до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати.
Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від 03.03.2023 №104450008880 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки у заявниці відсутній стаж за вислугу років та на прокурорських посадах, передбачений ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.
З тексту оскаржуваного рішення вбачається, що Пенсійним органом не було зараховано період навчання позивача з 01.09.2001 по 23.06.2006 згідно диплому ХА №30339344 від 30.06.2006, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи. Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку.
За попереднім розрахунком загальний стаж за вислугу років позивача на день звернення склав 16 років 6 місяців 4 дні, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 16 років 6 місяців 4 дні.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Суд вважає за необхідне наголосити, що на час звернення позивача за призначенням пенсії був чинним Закон України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру № 1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У свою чергу, ст. 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з ст. 86 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Як вбачається з матеріалів справи, загальний страховий стаж позивачки станом на час звернення до пенсійного органу становить 16 років 6 місяців 4 дні, із них на прокурорських посадах - 16 років 5 місяців 4 дні.
Слід зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час її роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України Про прокуратуру № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
Разом з тим, суд з такими доводами позивача не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановлених у цій справі обставин позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже, у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній вище редакції).
Оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10 травня 2018 року у справі № 358/1830/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 265/3516/17, від 04 грудня 2019 року у справі №747/559/17 та від 18 березня 2020 року у справі №310/7064/16-а.
Щодо посилань позивача на те, що вона мала обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великодна проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено, що в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд вважає, що відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення від 03 березня 2023 року № 104450008880 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довічно та щомісячно в повному обсязі без обмеження граничного розміру пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) з 23.02.2023, виходячи з розміру 90% від суми місячного заробітку, згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 10.02.2023 № 21-24зп про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та довідкою Офісу Генерального прокурора від 10.02.2023 № 21-24зп про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), без обмеження її максимального розміру незалежно від перебування на посадах в органах прокуратури України, має бути відмовлено.
В частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи за вислугу років період навчання у вищому навчальному закладі Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство» - 3 роки, суд також відмовляє в їх задоволенні, оскільки якщо навіть і буде зараховано до стажу роботи позивача 3 роки навчання, все рівно буде відсутній необхідний стаж роботи - 25 років для призначення пенсії за вислугою років на підставі Закону України Про прокуратуру.
Отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.