13 червня 2024 року Справа № 160/8185/24 ЗП/280/66/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Дніпропетровського окружного адміністративного суду,
до - Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
29 березня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507.54 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести фінансування для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі у розмірі 119 507,54 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 недоотримала суддівську винагороду у загальному розмірі 119 507,54 гривень, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Обмеження суддівської винагороди позивачу з 18.04.2020 по 27.08.2020 у загальному розмірі 119 507,54 грн є протиправним. Просила розглядати без її участі. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 адміністративну справу № 160/8185/24 передано Голові Дніпропетровського окружного адміністративного суду для визначення підсудності даної справи.
Розпорядженням Голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 № 52 адміністративну справу № 160/8185/24 передано до Третього апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.04.2024 справу № 160/8185/24 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.
06 травня 2024 року справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 справу призначено до розгляду судді Сацькому Р.В, присвоєно номер провадження ЗП/280/66/24.
09 травня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 160/8185/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 15 травня 2024 року за вх. № 22955. З позиції відповідача 1, частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон № 553-ІХ). Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Дніпропетровський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. У період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди. Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини,в задовольнити.
Відповідач 2 правом на подачу відзиву на позовну заяву у визначений Кодексом адміністративного судочинства термін не скористався. Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду №321-к від 07.11.2014, на виконання Указу Президента України від 03.04.2017 №95/2017, наказано позивача вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків з 07.11.2014 у зв'язку з призначенням на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до наданої відповідачем довідки від 05.10.2020 №30, сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала 119 507,54 грн.
Вважаючи, такі дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду протиправними, а також протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно п. 1 ч. 3, ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Як встановлено судом з матеріалів справи, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 сума обмеження суддівської винагороди позивача складає 119 507,54 гривень.
Отже, з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що не заперечується сторонами.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Таким чином, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Зокрема у зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
У постанові від 03 березня 2021 року по справі № 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено його статтею 29 (п. 10 р. І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (п. 56).
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Даний висновок, також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020.
Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі №990/235/23.
Таким чином, суд вважає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.
Всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідач 1 застосував до спірних правовідносин положення ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивачки та в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Доводи відповідача 1 про те, що у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди, суд вважає необґрунтованими, оскільки питання ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, як вже зазначено судом вище, набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З огляду на викладене вище, слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: … у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік.
Суду не доведено, що забезпечено фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди у періоді з 18.04.2020 по 27.08.2020 в повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачці суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивачки.
Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування для виплати належної позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 гривень.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати з сплати судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, буд. 4, код ЄДРПОУ 34824364), до Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507.54 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести фінансування для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі у розмірі 119 507,54 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 13 червня 2024 року.
Суддя Сацький Р.В.