13 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/1103/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії та рішення Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 старшого солдата з військової служби на підставі підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону У країни "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 старшого солдата, з військової служби на підставі підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є військовослужбовцем, проходить військову службу за контрактом. Як зазначено позивачем, він має матір, яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду, що відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є безумовною підставою для звільнення з військової служби. У зв'язку з цим позивачем було подано рапорт про звільнення та усі необхідні документи. Проте, йому було повідомлено про відмову в реалізації рапорту. Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, а тому за захистом порушених прав звернувся до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, поновлено строк звернення до суду з даним позовом.
Через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Наголошує, що позивач проходить військову у Збройних Силах України за контрактом, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 14 01.2020, який продовжений на час дії воєнного стану. Тому, позивач може бути звільнений з військової служби у разі наявності підстав тільки відповідно підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Однак, у рапорті від 07.11.2023 позивач просить звільнити його у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що суперечить вимогам закону. Окрім того, позивачем надано висновок засідання лікарсько-консультативної комісії КНП "Олевська центральна лікарня" №138 від 09.10.2023, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, не є належним та допустимим документом, що передбачений чинним законодавством, на підставі якого позивач може бути звільнений з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону, оскільки такий медичний висновок може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років. Крім того, відповідно до вказаного медичного висновку ОСОБА_2 , потребує стороннього догляду до 09.04.2024, тобто на визначений термін. А тому, у зв'язку з викладеним, підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
У зв'язку із переїздом суду до нового приміщення у період з 10.04.2024 по 16.04.2024 у судді був відсутній доступ до КП "Діловодство спеціалізованого суду".
Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду №01-22В від 19.04.2024 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 01.05.2024 по 15.05.2024.
Дану справу розглянуто у порядку ст.263 КАС України із складанням судового рішення відповідно до ч.4 ст.243 та ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних сил України за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 14.01.2020.
На даний час позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 старшим солдатом.
Відповідно до довідки до Акта огляду МСЕК Серії 12ААГ №409600 від 03.10.2023 ОСОБА_2 має другу групу інвалідності з 31.08.2023 на підставі захворювання пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, яка встановлена безтерміново.
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 видане 08.12.1994.
07.11.2023 позивачем подано до командування військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з інвалідністю матері ІІ групи.
На підтвердження усіх обставин ОСОБА_1 , до рапорту на звільнення від 07.11.2023 було додано наступні документи: копія паспорта; свідоцтво про народження; копія картки платника податків; копія довідки до акту МСЕК; копія висновку Олевської центральної лікарні; акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; акт обстеження фактичного проживання особи; витяг з реєстру територіальної громади; довідка складу сім'ї.
Однак Військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні рапорту на звільнення від 07.11.2023 з доданими до нього документами, посилаючись на те, що відсутні підстави, визначені законом, оскільки зазначена у рапорті підстава як наявність одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи у нормі Закону, на яку посилається позивач, відсутня.
Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених у відзиві на позов, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.
При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XIІ (далі - Закон № 2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Цей Закон застосовується у редакції чинній на час правовідносин, що виникли між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232 встановлено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до приписів частини другої статті 23 Закону № 2232 для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.
За приписами абзацу четвертого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для виникнення підстав для звільнення військовослужбовця, який проходить службу за контрактом зі служби під час дії воєнного стану, враховуючи характер спірних правовідносин, потрібні підтверджуючі документи щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворою особою (дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка)). При цьому, Закон №2232 не передбачає доведення відсутності інших осіб, які можуть доглядати за хворою особою, окрім військовослужбовця, у разі звільнення з військової служби саме з підстав абзацу четвертого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232.
Як зазначалось раніше, відповідач у відзиві на адміністративний позов наголошує, що позивачем надано висновок засідання лікарсько-консультативної комісії КНП "Олевська центральна лікарня" №138 від 09.10.2023, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, який не є належним та допустимим документом, що передбачений чинним законодавством, на підставі якого позивач може бути звільнений з військової служби за п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону, оскільки такий медичний висновок може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років. З вказаним твердженням суд не погоджується з огляду на наступне.
Верховний Суд дослідив питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, про що зазначив у постанові від 21.02.2024 по справі № 120/1909/23.
Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив таке.
Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Верховний суд також зазначив про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то Верховний Суд прийшов до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки.
Отже, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що мати позивача, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ №409600 з 31.08.2023, є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково. Інвалідність їй встановлена внаслідок аварії на ЧАЕС. Також, відповідно до висновку №138 засідання ЛКК КНП "Олевська ЦЛ" ОМР від 09.10.2023 встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Позивач до рапорту про звільнення з військової служби надав в тому числі і докази на підтвердження того, що він є єдиною особою, що може доглядати за інвалідом ІІ групи.
Зазначені обставини стверджується актом обстеження матеріально - побутових умов з місця проживання матері позивача від 01.11.2023 року, відповідно до якого слідує, що лише позивач проживав разом з матір'ю. Вказані обставини також підтверджуються довідкою №2443 від 01.11.2023 про склад сім'ї виданої виконавчим комітетом Олевської міської ради Житомирської області.
Також, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 29.11.2023 між батьками позивача ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розірвано шлюб. Також, відповідно до копі довідки МСЕК №051675 від 16.07.1993 є пенсіонером по інвалідності пов'язаної з проходженням військової служби безстроково, перебуває на обліку в пенсійному фонді та проживає окремо із іншими членами своєї родини - дочкою ОСОБА_5 .
Позивачем зі свого боку подано усі необхідні документи, які підтверджують його право на звільнення з військової служби згідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232.
Як вже констатував суд, позивач звернувся до відповідача з рапортом від 07.11.2023 про звільнити його у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З врахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач має право на звільнення з військової служби згідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232, а тому, формальні неточності визначені у рапорті не можуть бути безумовною підставою для відмови.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана відмова не відповідає вказаним вище критеріям, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 старшого солдата, з військової служби на підставі підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.
З огляду на викладене та враховуючи той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 07.11.2023 про звільнення з військової служби з підстав підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232 та прийняти рішення за наслідком такого розгляду з врахуванням висновків суду.
Враховуючи що судом обрано інший спосіб захисту прав позивача, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що строк дії висновку ЛКК стосовно його матері закінчується (до 09.04.2024), що на день повторного розгляду відповідачем рапорту про звільнення може слугувати причиною для відмови з формальних підстав. Отже, задля уникнення такої ситуації, позивачу необхідно оновити цей висновок і надати відповідачу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень, а тому наявні підстави для часткового задоволення позову.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати Військову частина НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07 листопада 2023 року про звільнення з військової служби з підстав підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XIІ з урахуванням висновків суду.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 13 червня 2024 року.
Суддя Л.А.Шуляк