13 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/32962/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо неврахування при розрахунку пенсії періоду моєї роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 25 лютого 1986 року по 03 березня 1993 року у пільговому обчисленні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області зарахувати період моєї роботи в Об'єднаному автотранспортному підприємстві "Магаданстройтранс” (м.Магадан) з 25 лютого 1986 року по 03 березня 1993 року на посаді водія 3 класу, контролера, як період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, з врахуванням заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у вказаний період часу та виплатити недоотриману суму пенсії, починаючи з дати набуття права на пенсію, а саме з 22 жовтня 2022 року;
- стягнути з відповідача по справі на мою користь моральну шкоду в розмірі 1500000 грн. (1,5 млн. грн).
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач протиправно не зарахував період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи; стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1,5 млн. грн повністю відповідає принципам розумності і справедливості, буде сприяти покращення його роботи.
Ухвалою від 22.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просиу відмовити в задоволенні позовних вимог вказавши, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд не приймає до уваги пояснення позивача з тих підстав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком (а.с. 79).
20.06.2023 позивач подав до відповідача звернення, в якому просив здійснити перерахунок і призначення пенсії з моменту першочергового звернення із заявою про призначення пенсії, включаючи період роботи в районах Крайньої Півночі з 25.02.1986 по 03.03.1993 на пільгових умовах та з урахуванням заробітної плати, і зарахувати один рік роботи у вказаний період роботи у районі Крайньої Півночі за один рік та шість місяців та виплатити недоотриману суму пенсії з часу набуття права на її (а.с. 83-84).
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 18.07.2023 № 25345-24284/Д-02/8-0600/23 (а.с.27) повідомило позивачу про відсутність підстав для задоволення звернення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев'ять місяців роботи в районах Крайньої Півночі. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.
Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року, ратифіковано Законом України від 11.07.1995 №290/ 95-ВР.
Згідно статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про утвір, що відповідають документи про присвоєння звання, розряду, кваліфікації й інші необхідні для здійснення трудової діяльності документи й завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку їх переклад на державну мову Сторони працевлаштування або російська мова. Виробничий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за фахом, взаємно визнається Сторонами. При остаточному виїзді трудящого-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавцем (наймачем) видається йому довідка або інший документ, що містить відомості про тривалість роботи й заробітній платі щомісячно.
Згідно з частиною другою статті 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
З вищенаведених норм міжнародних угод, підписаних Україною та РФ, слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року.
Водночас позивачем трудовий стаж на території РФ набутий до 02.12.2022.
А тому суд критично ставиться до аргументів відповідача про вихід із зазначеної Угоди як РФ, так і України.
Згідно Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10.11.1967 місто Магадан є районом Крайньої Півночі.
Відповідно до абз.5 пп. 3 п. 2.1 р. II Порядку №22-1 особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Позивачем таку довідку надано до пенсійного органу.
Таким чином, спірні періоди роботи позивача в районі Крайньої Півночі підтверджується вищевказаними довідками з місця роботи та на думку суду позивач не може бути позбавлений права щодо зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Щодо зарахування позивачу в пільговому обчисленні (із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців) спірних періодів роботи в місцевостях, які знаходяться в районах Крайньої Півночі, суд зазначає наступне.
Так, Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року, визначений Постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року (в редакції Постанови Ради Міністрів СРСР від 03.01.1983 за №12).
Вказаним Переліком місто Магадан, віднесено до складу районів Крайньої Півночі.
Однак, суд зазначає, що чинним національним законодавством України не передбачено пільгове обчислення роботи (страхового стажу) у районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 1991 року.
За змістом статті 3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства російської федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року).
Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
Проте, ні в зазначеній Тимчасовій угоді між Урядом України та Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, ні в Угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Не містить такого пільгового обчислення і положення Федеральний Закон РФ №400-ФЗ від 28.12.2013 "Про страхові пенсії". Вказаним Федеральним Законом та Тимчасовою угодою від 15 січня 1993 року визначено лише право на пільговий вихідна пенсію за віком чоловікам по досягненні 55 років, а жінкам - 50 років, при умові пропрацювання не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі.
Враховуючи вищевикладене, пільговому обчисленні (із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців) підлягає період роботи в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі з 25.02.1986 по 31.12.1990 .
Щодо врахування при перерахунку пенсії позивача заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у вказаний період часу, суд зазначає наступне.
В матеріалах справи міститься архівна довідка від 13.06.2018 № Д-12 з (а.с. 34) про отриману позивачем заробітну плату за період з 01.03.1986 по 03.03.1993, з приміткою, що заробітна плата зазначена з урахуванням єдиного північного районного коефіцієнту та північної надбавки.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2019 у справі №348/2974/14-а Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«… частиною третьою статті 96 Закону №1480-I передбачено, що при вибутті таких осіб за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлений, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, ні Законом України від 05.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» не передбачено включення в заробітну плату північної надбавки та районного коефіцієнту.
Посилання позивача на норми Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних Держав в області пенсійного забезпечення є необґрунтованими, оскільки в даній Угоді регулюється питання зарахування трудового стажу, а не визначення розміру заробітної плати для обчислення, перерахунку пенсії. ».
Подібних висновків дійшов Верховний Суд й у постановах від 07.06.2018 у справі №345/3172/17, від 26.09.2018 у справі №671/86/15-а, від 16.07.2019 у справі №348/1724/17, від 28.11.2019 у справі №348/400/17, від 16.11.2022 у справі № 345/4007/17.
З довідки від 13.06.2018 № Д-12 з (а.с. 34) неможливо встановити яку саме суму становить північна надбавка та районний коефіцієнт, і, як наслідок, неможливо встановити суму заробітної плати без вказаної надбавки та коефіцієнта, тому підстави для перерахунку пенсії з урахуванням зазначених в довідці сум заробітної плати відсутні.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вказані вимоги КАС України, позивач повинен довести, що внаслідок визнаного судом протиправним рішення відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка в даному випадку, згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні її честі та гідності.
Прийняття протиправних рішень щодо особи завжди викликає негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язуються із визнаним судом протиправним наказом стосовно нього, яке було прийнято відповідачем.
Проте, слід вказати, що позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами підтверджується завдання моральної шкоди визнаним судом протиправним рішенням, не зазначено та не обґрунтовано характер, обсяг, глибину та тривалість його моральних страждань, в чому виразилось нераціональне витрачання життєвого часу, необхідність значних фізичних, душевних і матеріальних ресурсів, про які він зазначає в позовній заяві. Також не наведено доводів щодо наявності причинного зв'язку між моральною шкодою та протиправним рішенням відповідача, що є предметом оскарження у цій справі.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем не надано доказів, які прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральної шкоди внаслідок вчинення відповідачем бездіяльності, визнаної судом протиправним, в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди належить відмовити.
Враховуючи часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача суд стягує сплачений ним судовий збір за подання позову в сумі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код 13559341) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка полягає у не зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи в районах Крайньої Півночі з 25.02.1986 по 31.12.1990 на пільгових умовах із розрахунку 1 рік роботи за один рік і шість місяців.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи в районах Крайньої Півночі з 25.02.1986 по 31.12.1990 на пільгових умовах із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців та провести перерахунок пенсії з 23.10.2022, з урахуванням пільгового обчислення стажу за період з 25.02.1986 по 31.12.1990.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк