Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 червня 2024 року Справа№200/1265/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Трун Ольгу Валентинівну, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 057350007834 від 16 лютого 2024 року про відмову позивачу у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 8 лютого 2024 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком 2 період її роботи з 28 листопада 1999 року по 2 лютого 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 8 лютого 2024 року вона звернулась із заявою про призначення пенсії відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 057350007834 від 16 лютого 2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного, на думку відповідача, віку - 55 років.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на час звернення із заявою від 8 лютого 2024 року позивач мала право на призначення пенсії відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII в редакції до змін, внесених Законом України № 213-VII, так як досягла віку 50 років та мала необхідні 20 років загального стажу та 10 років пільгового стажу.
В рішенні відповідач зазначив про наявність у позивача 32 роки 11 місяців 19 днів страхового стажу та 11 років 9 місяців 27 днів пільгового стажу за Списком № 2, при цьому не зарахував до стажу за Списком № 2 період її роботи з 28 листопада 1999 року по 2 лютого 2010 року - у зв'язку із відсутністю наказів про результати атестацій робочого місця від 29 жовтня 2000 року № 239 ТБ та від 20 травня 2005 року № 163 ТБ.
Позивач зазначає, що наказами про підсумки атестації робочих місць за умовами праці по підприємству, де працювала позивач, від 29 жовтня 2000 року № 239 ТБ та 20 травня 2005 року № 163 ТБ підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком 2 на посаді, яку обіймала позивач, а саме: «електрослюсар (слюсар) черговий по ремонту обладнання». Вказані накази були додані до заяви про призначення пенсії від 8 лютого 2024 року, про що свідчать відомості з особистого кабінету ПФУ.
Враховуючи наведене, не зарахування відповідачем вищевказаного періоду до пільгового стажу є протиправним.
Також позивач зазначає, що відповідач неправомірно не застосував до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині вікового цензу 50 років.
З 23 січня 2020 року (з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020) положення п. «б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, підлягають застосуванню у наведеній у цьому рішенні редакції.
Тому відмова відповідача у призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 32 роки 11 місяців 19 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 11 років 9 місяців 27 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Таким чином, рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії є таким, що порушує її право на належний соціальний захист.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права (зобов'язати відповідача призначити пенсію) у відзиві зазначено, що саме цей спосіб захисту є найбільш ефективним, так як інший спосіб захисту порушеного права позивача на отримання належної їй пенсії (зобов'язання повторно розглянути заяви) є менш ефективним (а.с. 1-3, 44-46).
У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначає про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог, обґрунтовуючи це наступним.
8 лютого 2024 року позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Звернення позивача було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким 16 лютого 2024 року було прийнято рішення № 057350007834 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням пенсійного віку.
Пільговий стаж враховано відповідно відомостей по спеціальному стажу, наявних в реєстрі застрахованих осіб (код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ0131Б, підприємство розміщується на територіях, зазначених в абз. 2 п. 18 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній) та складає 11 років 9 місяців 27 днів.
Не враховано до стажу за Списком №2 періоди роботи з 28 листопада 1999 року по 2 лютого 2010 року, оскільки відсутні накази про результати атестацій робочого місця від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ та 20 травня 2005 року № 163-ТБ.
Посилання позивача на п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХП та вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах на підставі цієї норми є безпідставними, оскільки норми Закону № 1788-ХП в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 2 не підлягають застосуванню, так як з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за Списком № 2) регулюється Законом № 1058-ІV і положення ст. 114 Закону № 1058-ІV на даний час не змінені, неконституційними не визнавались, є чинними та відповідно підлягають до застосування.
Також зазначено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вік набуття права на пенсію на пільгових умовах жінками з 50 років до 55 років (із поетапним збільшенням показника віку виходу на пенсію).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 № 2148-VІІІ внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років передано регулюється Законом № 1058.
Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позову, не відновлює дію Закону України «Про пенсійне забезпечення», не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин, так як фактично впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11 жовтня 2017 року.
Враховуючи вищенаведене, право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у позивача відсутнє, а тому рішення управління від про відмову в призначенні позивачу пенсії є правомірним (а.с. 55-57).
У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області також зазначає про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог, обґрунтовуючи це наступним.
8 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до розподілу єдиної черги завдань заява ОСОБА_1 за екстериторіальністю розглядалась Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві було прийнято рішення про відмову в призначені заявниці пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 16 лютого 2024 року № 057350007834.
У відзиві зазначено, що оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у зарахуванні певного стажу позивача, відсутні правові та фактичні підстави для покладання на управління обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Посилається на постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2023 року у справі № 200/14799/22, від 17 квітня 2023 року у справі № 200/16937/21.
Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 238-242).
Ухвалою суду від 11 березня 2024 року позовна заява залишена без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с. 40).
Ухвалою суду від 18 березня 2024 року відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи; зобов'язано відповідача надати додаткові доказі по справі (а.с. 49-50).
8 квітня 2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позов, разом із відзивом надійшли клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 55-61, 62-66).
10 квітня 2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через Електронний суд надійшли додаткові докази по справі - копії матеріалів з пенсійної справи позивача (а.с. 67-132).
Ухвалою суду від 11 квітня 2024 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області; запропоновано другому відповідачу надати суду відзив на позов; зобов'язано другого відповідача надати суду додаткові докази по справі (а.с. 136-137).
16 квітня 2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві засобами поштового зв'язку («Укрпошта») до суду надійшли копії матеріалів з пенсійної справи позивача у паперовому вигляді (а.с. 143-205).
25 квітня 2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області через Електронний суд надійшли додаткові докази по справі - копії матеріалів з пенсійної справи позивача (а.с. 206-237).
25 квітня 2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позов (а.с. 238-242).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є громадянкою України згідно з паспортом НОМЕР_1 від 23 травня 2001 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 6-9).
Перший відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, зареєстроване місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, є органом державної влади та належним відповідачем у справі (а.с. 60, 69).
Другий відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, зареєстроване місцезнаходження: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, є органом державної влади та належним відповідачем у справі (а.с. 208-209, 245-246).
Як встановлено судом, 8 лютого 2024 року о 19-15 год позивач звернулась через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою (№ звернення 413) про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої за її поясненнями додала копії всіх необхідних документів, в тому числі копії наказів про результати атестацій робочих місць від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ та 20 травня 2005 року № 163-ТБ (зв.бік а.с. 1, 45).
Стосовно посилань у спірному рішенні та у відзивах відповідачів на те, що разом із заявою позивач надала лише копію трудової книжки, диплому та пільгової довідки, суд зазначає, що вказані пояснення спростовуються матеріалами справи, зокрема випискою з електронного кабінету позивача на вебпорталі Пенсійного фонду України, де зазначено, що 8 лютого 2024 року до заяви № 413 було додано копії наступних документів: «паспорт»; «РНОКПП»; «трудова книжка»; «диплом»; «кпр»; «наказ атест 1994»; «пільгові довідки Максимова»; «наказ атест 2000»; «наказ атест 2005» […] (а.с. 24-26).
Крім цього, відповідачами суду не було надано доказів на підтвердження направлення позивачеві повідомлення про необхідність надання додаткових документів (в тому числі, наказів про атестацію).
Згідно із записами у трудовій книжці серія НОМЕР_3 від 5 жовтня 1989 року, позивач:
- з 2 жовтня 1989 року по 18 жовтня 1991 року працювала в Добропільському районному відділі статистики оператором тимчасово (записи №№ 1-2);
- з 23 жовтня 1991 року по 31 січня 1992 року працювала в Добропільському районному відділі статистики по строковому договору оператором (записи №№ 3-5);
- з 6 лютого 1992 року по 19 травня 1992 року працювала у Добропільському АТП № 11436 роздавачем інструменту (записи №№ 6-7);
- з 7 липня 1992 року по 8 серпня 2012 року працювала на Шахті «Білозерська» Підприємства «Добропіллявугілля» (у 2003 році ДВАТ «Шахта «Білозерська'ДХК «Добропіллявугілля» реорганізовано в відособлений підрозділ «Шахта «Білозерська» ДП «Добропіллявугілля»; у 2008 році відособлений підрозділ «Шахта «Білозерська» ДП «Добропіллявугілля» реорганізовано в Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська») (записи № б/н):
• з 7 липня 1992 року по 30 квітня 1994 року - учнем слюсаря чергового по ремонту обслуговування;
• з 1 травня 1994 року по 8 серпня 2012 року електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання;
- з 9 серпня 2012 року по 7 лютого 2014 року працювала ВСП «Шахтоуправління «Білозерське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування 3 розряду (записи № б/н);
- з 8 лютого 2014 року працює електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання 3 розряду (а.с. 12-14).
Відповідно до довідки № 64 від 31 січня 2024 року, виданої ТДВ «Шахта «Білозерська», про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних у ній записів, позивач:
- з 7 липня 1992 року по 30 квітня 1994 року працювала учнем слюсаря чергового та з ремонту обладнання поверхні дільниці шахтного транспорту;
- з 1 травня 1994 року по 2 лютого 2010 року виконувала гірничі роботи на поверхні за професією/посадою електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту обладнання поверхні дільниці шахтного транспорту; відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; що передбачено писком 2 розділ 1 підрозділ 1 код КП 1.1.а постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року; за період з 1 травня 1994 року по 2 лютого 2010 року - 15 років 9 місяців 1 день;
- з 3 лютого 2010 року по 8 серпня 2012 року працювала електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту обладнання поверхні дільниці шахтного транспорту; накази про атестацію робочих місць: № 225 ТБ від 18 листопада 1994 року; № 239 ТБ від 29 грудня 2000 року, № 163 ТБ від 20 травня 2005 року.
Також довідка містить записи про те, що відпусткою без збереження заробітної плати не користувалась, участі у страйках не брала; підстава видачі довідки: особова картка ф. П.2, накази по шахті, розрахункові відомості (а.с. 17).
Як вбачається з наказу ТОВ «Білозерська» від 28 листопада 1994 року № 225/ТБ «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці», професія «електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування» є атестованою за Списком № 2 (а.с. 19-20).
Відповідно до наказу ДХК «Добропіллявугілля» ДВАТ «Шахта «Білозерська» від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці. Підсумковий», відповідно до якого професія «електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування» є атестованою за Списком № 2 (а.с. 21-22).
Згідно з наказом ДП «Донецька вугільна коксівна компанія» Відокремлений підрозділ «Добропіллявугілля» Виробничий структурний підрозділ «Шахта «Білозерська» від 20 травня 2005 року № 163-ТБ, відповідно до якого професія «слюсар з ремонту устаткування» (технологічний комплекс на поверхні) є атестованою за Списком № 2 (а.с. 23).
Відповідно до пояснень відповідачів заява позивача була за принципом екстериторіальності розподілена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (а.с. 55-57, 238-242).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16 лютого 2024 року за № 057350007834, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням пенсійного віку (55 років).
Також у рішенні зазначено, що позивач працює.
Відповідно до доданих до заяви документів (трудова книжка, диплом, пільгова довідка) страховий стаж ОСОБА_1 складає 32 роки 11 місяців 19 днів.
Зазначено, що враховано пільговий стаж відповідно відомостей по спеціальному стажу наявних в реєстрі застрахованих осіб (код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ0131Б, підприємство розміщується на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній) та складає 11 років 9 місяців 27 днів. Позивачу не враховано до стажу за Списком № 2 періоди роботи з 28 листопада 1999 року по 2 лютого 2010 року, оскільки відсутні накази про результати атестацій робочого місця від 29 жовтня 2000 року №239 ТБ та 20 травня 2005 року № 163 ТБ (а.с. 27-28).
Відповідно до довідки РС-право від квітня 2024 року, наданої суду відповідачами, періоди роботи позивача зараховані до її страхового та пільгового стажу наступним чином:
- з 1 вересня 1988 року по 16 червня 1989 року - навчання у вищих/середн.НЗ (0 років 9 місяців 16 днів);
- з 2 жовтня 1989 року по 18 жовтня 1991 року - зараховано до страхового стажу позивача (2 роки 0 місяців 17 днів);
- з 23 жовтня 1991 року по 31 січня 1992 року - зараховано до страхового стажу (0 років 3 місяці 9 днів);
- з 6 лютого 1992 року по 19 травня 1992 року - зараховано до страхового стажу позивача (0 років 3 місяці 14 днів);
- з 7 липня 1992 року по 30 квітня 1994 року зараховано до страхового стажу позивача (1 рік 9 місяців 24 дні);
- з 1 травня 19954 року по 27 листопада 1999 року зараховано до страхового та до пільгового стажу (Список № 2) (5 років 6 місяців 27 днів);
- з 1 січня 2001 року по 31 березня 2003 року зараховано до страхового та до пільгового стажу (Список 2) (2 роки 3 місяці 0 днів);
- з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року зараховано до страхового та до пільгового стажу (Список № 2) (1 рік 0 місяців 0 днів);
- з 1 січня 2005 року по 30 квітня 2005 року зараховано до страхового та до пільгового стажу (Список № 2) (0 років 4 місяця 0 днів);
- з 1 травня 2005 року по 31 травня 2005 року зараховано до страхового та до пільгового стажу (Список № 2) (0 років 1 місяць 0 днів);
- з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2007 року зараховано до страхового та до пільгового стажу (Список № 2) (2 роки 7 місяців 0 днів);
- з 1 січня 2008 року по 4 березня 2009 року - зараховано до страхового стажу позивача (1 рік 3 місяці 0 днів);
- з 5 березня 2009 року по 8 серпня 2012 року зараховано до страхового стажу позивача (3 роки 6 місяців 0 днів);
- з 9 серпня 2012 року по 7 лютого 2014 року зараховано до страхового стажу позивача (1 рік 7 місяців 0 днів);
- з 8 лютого 2014 року по 31 грудня 2023 року зараховано до страхового стажу позивача (9 рік 10 місяців 2 дні);
Всього: страховий стаж - 32 роки 11 місяців 19 днів; пільговий стаж за Списком № 2 - 11 років 9 місяців 27 днів (а.с. 199, 235-236).
Згідно з протоколом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Добропілля) від 16 лютого 2024 року, позивачу розраховано повний стаж роботи: 32 роки 11 місяців 19 днів, з них: страховий стаж на 1 січня 2004 року - 13 років 0 місяців 17 днів; страховий стаж після 1 січня 2004 року - 19 років 11 місяців 2 дні; в тому числі робота за Списком № 1 - 11 років 9 місяців 27 днів (а.с. 201).
Будучи не згодною із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16 лютого 2024 року № 057350007834 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 5 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженими відповідними законами, дія воєнного стану неодноразово продовжувалась та станом на час розгляду справи відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 травня 2024 року № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» від 8 травня 2024 року № 3684-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 год 30 хв 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Станом на день розгляду даної справи в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закон № 1058-IV) принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються цим законом.
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, були внесені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими, окрім іншого, вказаний Закон було доповнено розділом XIV-1, у ст. 114 якого зазначено, що: право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону.
Цим же Законом викладено в новій редакції п. 2 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, відповідно до якої пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Отже, з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за Списком № 2) регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (в врахуванням змін та доповнень).
Разом із цим призначення громадянам пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за списком № 2) у період з 1 січня 1992 року по 10 жовтня 2017 року врегульовувалось Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до ст. 12 № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно п. б ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, яка була чинною до 1 квітня 2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
2 березня 2015 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ (набув чинності 1 квітня 2015 року), яким абз. 1 п. б ст. 13 Закону № 1788-XII викладено в редакції, відповідно до якої на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, Законом № 213-VІІІ збільшено раніше передбачений п. б ст. 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 Рішення).
Згідно п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Рішенням Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, зміненим частково в мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року, задоволено позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області: визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 17 серпня 2020 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_3»; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_3 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Згідно п. 119 даного рішення це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Відповідно до п. 120 зазначеного рішення, обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач - особа, яка:
звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23 січня 2020 року з підстав, визначених ст. 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений ст. 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Отже, адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - є типовою справою відносно до адміністративної справи № 360/3611/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року, прийнятої за результатом розгляду апеляційної скарги на Рішення Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, крім іншого зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Вказано, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах: перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. 8 листопада 2021 року Верховний Суд у постанові у справі № 580/492/21 вказав, що за загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Враховуючи наведене, Велика Палата під час апеляційного перегляду справи № 360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не норми Закону № 1058-ІV.
Згідно із ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі викладеного вище суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20.
Як наслідок, рішення першого відповідача № 057350007834 від 16 лютого 2024 року про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах у зв'язку із не досягненням 55 років підлягає скасуванню внаслідок його протиправності.
Щодо позовних вимог позивача стосовно зобов'язання першого відповідача зарахувати до її пільгового стажу періоди роботи з 28 листопада 1999 року по 2 лютого 2010 року, суд виходить з такого.
Як встановлено судом на підставі довідки РС-право, періоди роботи ОСОБА_1 з 1 січня 2001 року по 31 березня 2003 року та з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2007 року зараховані до її пільгового стажу за Списком № 2 (а.с. 80-82, 199, 235-236).
При цьому загальна кількість днів/місяців/років, які відповідно до довідки РС-право зараховані до пільгового стажу ОСОБА_1 (11 років 9 місяців 27 днів), повністю відповідає кількості пільгового стажу за Списком № 2, визначеного у спірному рішенні першого відповідача (11 років 9 місяців 27 днів) (а.с. 235-236, 212-213).
Отже, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання першого відповідача зарахувати до її пільгового стажу періоди роботи з 1 січня 2001 року по 31 березня 2003 року та з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2007 року - задоволенню не підлягають, так як відповідно відомостей Інформаційно-аналітичних систем Пенсійного фонду (ІКІС ПФУ), а саме: довідки РС-право, вказані періоди є зарахованими до її пільгового стажу.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання першого відповідача зарахувати до її пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 28 листопада 1999 року по 31 грудня 2000 року та з 1 січня 2008 року по 2 лютого 2010 року, суд виходить з такого.
Як вже зазначалось судом, згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України № 1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років і 6 місяців на зазначених роботах […]; а відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. […].
Згідно із п. 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці […].
Отже, і Закон № 1058-ІV, і Закон № 1788-ХІІ, і Порядок № 383 містять приписи про те, що однією з передумов призначення громадянинові пенсії за Списком № 2 є підтвердження результатами атестації робочих місць відповідності займаної особою посади (професії, роботи) Списку № 2.
Відповідно до пояснень відповідача, до пільгового стажу позивача за Списком № 2 не було враховано зазначені вище періоди лише у зв'язку із відсутністю наказів про затвердження результатів атестації робочих місць від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ та від 20 травня 2005 року № 163-ТБ.
Згідно із постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Як зазначає у позові ОСОБА_1 , разом із заявою про призначення пенсії нею надавались всі необхідні документи, в тому числі копії наказів про атестацію робочих місць від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ та від 20 травня 2005 року № 163-ТБ (зв.бік а.с. 1, 45).
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до копій документів з пенсійної справи позивача, наданих на вимогу суду відповідачами, а також виписки з електронного кабінету позивача, разом із заявою про призначення пенсії за віком 8 лютого 2024 року позивачем були надані, в тому числі, і копії наказів про затвердження результатів атестації робочих місць від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ та 20 травня 2005 року № 163-ТБ (а.с. 24-26, 165-168, 224-225).
Крім цього суд зазначає, що відповідно до п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) у разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше т р ь о х місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення; у разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до матеріалів справи письмового повідомлення про необхідність надання додаткових документів позивачу не направлялось.
На підставі викладеного вище, враховуючи, що під час розгляду справи відповідачами не було спростовано висновок суду про надання позивачем разом із заявою про призначення пенсії 8 лютого 2024 року копій наказів про затвердження результатів атестації робочих місць від 29 грудня 2000 року № 239/ТБ та 20 травня 2005 року № 163-ТБ, суд дійшов висновку, що першим відповідачем під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 8 лютого 2024 року протиправно не було зараховано до її пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 28 листопада 1999 року по 31 грудня 2000 року та з 1 січня 2008 року по 2 лютого 2010 року.
Як наслідок, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання першого відповідача зарахувати до її пільгового стажу вказані періоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання першого відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 8 лютого 2024 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно ч.ч. 3, 4 цієї ж статті у разі скасування […] індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. […] суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями мають розумітись повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційні повноваження - це такі повноваження, які надають адміністративному органу при прийнятті останнім рішення відповідно до чинного законодавства певний ступінь свободи, коли адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати (прийняти) один з кількох передбачених законом варіантів рішення.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Як встановлено судом, позивач згідно доданих до заяви від 8 лютого 2024 року документів має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Отже, прийняття судового рішення про зобов'язання пенсійного органу зарахувати до пільгового стажу позивача певних періодів її роботи та призначити їй пільгову пенсію у зв'язку із наявністю необхідного пільгового стажу - не передбачає втручання суду в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Як зазначено у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 було не досягнення нею віку 55 років, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача і в цій частині та зобов'язати першого відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - із врахуванням вимог п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, а також з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 2018(746/15) № 1-р/2020.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Згідно з квитанцією про сплату № 8754-6266-3391-5493 від 4 березня 2024 року та виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у загальній сумі 968,96 грн (а.с. 36, 250).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом із цим частиною 8 ст. 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи встановлені судом обставини та висновок суду про неправомірність рішення першого відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах, а також беручи до уваги, що позовні вимоги позивача, у задоволенні яких суд вирішив відмовити, були заявлені позивачем у зв'язку із тим, що у спірному рішенні були наведені невідповідаючі фактичним обставинам відомості, суд вважає за необхідне покласти на першого відповідача судові витрати позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2-4, 6, 9, 12, 72-78, 90, 94, 139, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, зареєстроване місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 057350007834 від 16 лютого 2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2:
- із зарахуванням до її пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 28 листопада 1999 року по 31 грудня 2000 року та з 1 січня 2008 року по 2 лютого 2010 року;
- із врахуванням вимог п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, а також із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 2018(746/15) № 1-р/2020.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, зареєстроване місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Волгіна