13 червня 2024 р.Справа № 160/15278/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків,-
12.06.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд
- встановити факт постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- визнати членом сім'ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Пунктом четвертим частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 ч. 1ст. 4 КАС України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Статтею 4 КАС України встановлено: публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абзац другий пункту 2); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, чітко визначені статтею 19 глави 2 КАС України. Так, за даною процесуальною нормою, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх справ, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
В свою чергу, Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому, згідно з ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В той же час частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Тобто справи про встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків розглядаються в порядку окремого провадження цивільного судочинства.
Суддя наголошує, що до юрисдикції адміністративних судів згідно з вимогами статті 19 КАС України не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV Цивільного процесуального кодексу України.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору. Саме тому такі справи розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, дана позовна заява щодо встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків подана позивачкою з метою подальшого захисту прав щодо позивачка отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибелю 06.05.2022 року її батька, ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду 18 січня 2024 року розглянула знакову справу 560/17953/21 стосовно юрисдикції судових справ, розпочатих за заявами цивільних дружин загиблих Захисників України, які намагаються встановити факт проживання однією сім'єю із загиблим військовослужбовцем та отримати відповідну допомогу від держави як члени родини.
Так, ВП ВС відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц. А саме ВП ВС вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, ВП ВС зазначила, що судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції.
Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги щодо встановлення факту, що має юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, а тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
Суддя звертає увагу, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позову йдуть в розріз із положеннями статті 19 КАС України, якою визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) будь-які юридичні факти.
Разом із тим, слід зазначити, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, розглядаючи який суд може встановити певні факти, зокрема, щодо соціально-правового статусу особи, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням саме з метою розгляду саме публічно-правового спору.
Однак, виходячи з прохальної частини позовної заяви, самостійною метою є встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків, а не вирішення публічно-правового спору з ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому такі вимоги як самостійні та єдині не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді без вимоги про вирішення публічно-правового спору.
Позивачем в цьому позовні не заявлено вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності до суб'єкта владних повноважень.
Тобто позивач звернулась до адміністративного суду не за вирішенням публічно-правового спору з суб'єктом владних повноважень, а виключно з питання встановлення факту, що має юридичне значення.
При цьому на виконання вимог ч. 6 ст. 170 КАС України суддя роз'яснює позивачеві, що відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення (у тому вигляді, як заявлено позивачем у даному позові), розглядається за правилами цивільного процесуального законодавства за місцем проживання заявника.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, враховуючи, зміст позовних вимог, підстави позову, суддя доходить висновку, що сформульовані позивачем позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження по справі №160/15278/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту постійного спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків.
Роз'яснити позивачці її право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна