12 червня 2024 рокуСправа №160/4801/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби просив звільнити його відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. Проте його рапорт не був розглянутий, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Згідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.08.2023 №595, солдат за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.10.2023 №841 ОСОБА_1 , вважається таким, що 29.10.2023 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань. У зв'язку з тим, що солдат ОСОБА_1 , не вважається таким, що проходить службу в Збройних Силах України та не є військовослужбовцем у складі військової частини НОМЕР_1 , відповідач вважає, що підстави для звільнити позивача з військової служби відсутні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.08.2023 №595, солдат за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду стрільця-снайпера 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Матеріалами справи підтверджено, що 29.10.2023 о 07:00 під час перевірки наявності особового складу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив район зосередження підрозділу в населеного пункту Дружківка, Донецької області. Пошукові заходи військовослужбовця позитивних результатів не дали, на телефонні дзвінки не відповідав, місце знаходження невідоме.
За фактом самовільного залишення частини військовослужбовцем ОСОБА_1 , командиром 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 була подана доповідь від 29.10.2023.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2023 №20681 призначено та проведено службове розслідування, за результатами якого складено акт від 27.11.2023.
З матеріалів службового розслідування вбачається, що в ході його проведення відібрані пояснення свідків, головного сержанта 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 та заступника командира роти 2 механізовано poти батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_4 , які підтверджують факт самовільного залишення підрозділу 29.10.2023 солдатом ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 5 Акту вирішено службове розслідування вважати завершеним. Вирішення питання, щодо притягнення або не притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 за порушення вимог ст. 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкласти до його повернення на військову службу військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2023 №841 вирішено вважати такими, що вибули з району виконання завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 та вважати таким, що 29.10.2023 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
За вказаним фактом внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст.408 Кримінального Кодексу України, номер кримінального провадження 42023041110000509.
Відповідно до наказу командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади від 05.12.2023 №339-рс та відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.12.2023 №952 вирішено увільнити від займаної посади та призупинити військову службу, дію контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України, який 29.10.2023 самовільно залишив військову частину згідно ЄРДР від 05.12.2023 №42023041110000509 - з 05.12.2023.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 03.01.2024 направив на військову частину НОМЕР_1 рапорт з описом, у якому навів підстави для свого звільнення з військової служби, а саме: у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
До рапорту було долучено наступні додатки:
1) копія військового квитка серії НОМЕР_4 ;
2) нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ;
3) нотаріально завірена копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 ;
4) нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ;
5) нотаріально завірена копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 ;
6) копія довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12AAB №150855;
7) нотаріально завірена копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_9 ;
8) нотаріально завірена копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 ;
9) нотаріально завірена копія пенсійного посвідченням серії НОМЕР_11 ;
10) переклад з польської мови на українську мову повідомлення про присвоєння номеру PESEL;
11) копія Витягу з реєстру Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України;
12) оригінал Акту від 16.12.2023;
13) нотаріально завірена копія ОСОБА_5 ;
14) нотаріально завірена копія РНОКПП ОСОБА_5 ;
15) копія паспорта ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутні докази розгляду даного рапорту та повідомлення позивача про його результати.
Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232 "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями..
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232 передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232 і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 цієї статті.
При цьому, пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 - під час воєнного стану.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на час ухвалення даного рішення.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час загальної мобілізації з 26.06.2023.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за своїм родичем позивач вказує, що необхідність такого догляду підтверджена поданими до рапорту документами.
Так, згідно Акту від 16.12.2023 ОСОБА_1 з 2021 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №150855 ОСОБА_5 є інвалідом з дитинства, у нього встановлена І група інвалідності до 01.10.2024, потребує постійного стороннього догляду.
Шлюб між матір'ю дружини - ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_5 , ОСОБА_7 було розірвано 14.07.1983, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_12 .
ОСОБА_8 , батько дружини ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_10 .
Мати ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , є непрацездатною, оскільки досягла пенсійного віку, що підтверджується Пенсійним посвідченням № НОМЕР_13 .
Дружина ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , перебуває на території Республіки Польща, що підтверджується Перекладом з польської мови на українську мову повідомлення про присвоєння номеру PESEL та Витягом з реєстру Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно з яким ОСОБА_10 перетнула пункт пропуску Рава-Руська та більше не поверталась до України.
Суд зауважує, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у разі наявності у нього необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи.
Суд звертає увагу, що підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 визначає вичерпний перелік сімейних обставин або інші поважні причини, які є підставою для звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації.
Наявність у військовослужбовця обов'язків, необхідність виконання яких визначена законодавцем, як підстава для звільнення з військової служби, має бути підтверджена відповідними документами.
Суд критично оцінює доводи позивача про неможливість іншими членами сім'ї здійснювати догляд за ОСОБА_5 , оскільки перебування за кордоном дружини позивача не може бути поважними причинами для невиконання обов'язків по догляду за ОСОБА_5 і не є підставою для залучення ОСОБА_1 виконувати догляд за братом дружини.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що він здійснював догляд за ОСОБА_5 до призову на військову службу.
Суд погоджується з твердженням відповідача, що серед документів, долучених до рапорта відсутні підстави для звільнення з лав Збройних Сил України через сімейні обставини (для догляду за братом дружини).
За нормами ст.12 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Положення ст. 14 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначають, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Визначення рапорту міститься у п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, де зазначено, що рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
При цьому, командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно, приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Згідно із ч. 7 ст. 26 Закону №2232, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам військових частин.
В силу п. 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Матеріалами справи встановлено, що рапорт позивача був надісланий після призупинення військової служби та увільнення від займаної посади у зв'язку із самовільним залишенням ним військової частини. Доказів надсилання рапорту до зупинення військової служби та увільнення від займаної посади матеріали справи не містять.
Враховуючи наведені вище обставини справи, суд доходить висновку, що у відповідача були відсутні підстави для розгляду рапорту позивача, оскільки у останнього, на дату його подання, військова служба була призупинена, а позивача увільнено від займаної посади.
Відповідно до частин 1, 2ї статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині 2 статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення, не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Отже, суд доходить висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат - не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська