печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9855/24-ц
07 червня 2024 року суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г. розглянувши заяву Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» про повернення сплаченого судового збору у справі за позовом Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, -
03.05.2024 до Печерського районного суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» про повернення сплаченого судового збору у справі за позовом Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
Вказана заява фактично передана судді Ільєвій Т.Г. 20.05.2024, про повернення сплаченого судового збору на підставі статті 7 ЗУ «Про судовий збір».
Дослідивши матеріали заяви суд вважає, що заява про повернення судового збору не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
01.03.2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про закриття провадження у справі, так як заборгованість, яка являється предметом судового розгляду, сплачена відповідачем у повному обсязі.
Ухвалою суду від 17.04.2024 провадження у справі закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
В даному випадку підставою для закриття провадження у справі є відсутність предмета спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем судових витрат при ухваленні рішення.
В абзаці 1 пункту 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Визнання відповідачем позову не є підставою для звільнення його від сплати судових витрат.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 24 вересня 2018 року по справі № 661/3865/16-ц, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За вказаних підстав, суд приходить до висновку про безпідставність вимог про повернення судового збору з державного бюджету, та як наслідок, у задоволенні заяви слід відмовити.
Одночасно, на підставі вищевказаних підстав, суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику його право на звернення до суду про вирішення питання про стягнення судових витрат в порядку ч. 6 статті 142 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 142, 255, суддя
Заяву Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» про повернення сплаченого судового збору у справі за позовом Приватного підприємства «Шериф-Пульт 002» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА