Справа №:755/9345/24
Провадження №: 2-о/755/401/24
про відмову у відкритті провадження
"10" червня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали заяви окремого провадження ОСОБА_1 , заінтересована особа - Київська міська рада, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву ОСОБА_1 , справа
№ 755/9345/24 (провадження № 2-о/755/401/24), передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Вивчивши зміст поданої заяви з доданими до неї документами, суд приходить до таких висновків.
У поданій заяві заявник просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час її смерті
- ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та відкрити провадження у справі у порядку окремого провадження, у мотивувальній частині посилається на положення статей 293, 294, 315, 316, 318, 319 ЦПК України.
За змістом частини першої статті 15 ЦК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За змістом частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Як роз'яснено у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно із пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року
№ 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Спір про право пов'язаний виключно з порушенням або оспорюванням суб'єктивного права, тобто коли відсутнє порушення права, то не може бути також і спору про право цивільне. Звернення особи за судовим захистом у такому випадку зумовлюється неможливістю здійснити своє право через неможливість його довести відповідному органу (РАГСу, нотаріусу та ін.) або громадянам та на підставі її впевненості в існуванні права. Характерним для справ окремого провадження є положення, коли звернення особи до суду зумовлюється неможливістю здійснити своє право через недоведеність певної юридичної обставини, з існуванням якої закон надає особі відповідні права. Якщо у справі беруть участь заінтересовані особи, які позитивно ставляться до встановлення даного факту у суді, спір про право не може виникнути.
Таким чином, встановлення юридичного факту, зокрема, проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, можливо як в порядку окремого провадження, так і в порядку позовного провадження залежно від наявності спору про право цивільне.
Виходячи зі змісту поданої до суду заяви, встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки постановою Державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори від 14 травня 2024 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Зокрема, підставою для такої відмови зазначено, що ОСОБА_1 пропущено встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини та відсутні докази про фактичне прийняття спадщини. Роз'яснено, що постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом може бути оскаржена.
Суд звертає увагу, що у поданій заяві про встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем представник заявника - адвокат Воронко В.В., самостійно визначила, що така заява має розглядатися у порядку окремого, а не позовного провадження (пункт 1 прохальної частини заяви), а також посилається на норми цивільного процесуального законодавства, зокрема статті 293, 294, 315, 316, 318, 319 ЦПК України, які передбачають розгляд заяв в порядку окремого провадження, і не зазначає жодної норми Глави 1 Розділу ІІІ. Позовне провадження. Також звертається увага представника заявника на те, що прохальна частина заяви має особливо важливе значення при розгляді справи з огляду на застосування принципу диспозитивності, оскільки є тією формою захисту, яку просить заявник у суду, тому вона має бути чіткою та конкретною, сформульованою відповідно до суті позову. Тобто, це та частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права. У прохальній частині не зазначено жодного порушеного суб'єктивного матеріального права, яке підлягає захисту, при цьому зазначено назву поданого до суду документа як «позовна заява», і заінтересовану особу - Київську міську раду, як «відповідача». Інших вимог окрім встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем в порядку окремого провадження, заявник не зазначила, проте визначення певного способу захисту є обов'язковою умовою для розгляду справ порядку позовного провадження. Тобто, загальне посилання у заяві на виконання заявником вимог статей 175 ЦПК України, з урахуванням змісту такої заяви та її прохальної частини, не може свідчити, що така заява подана саме у порядку позовного, а не окремого провадження.
Крім того, Європейський Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. Надання у справі повної, детальної інформації щодо заявлених вимог та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду. Право бути поінформованим про характер і підставу позову потрібно розглядати у світлі права мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» пунктом 3 статті 6 Конвенції.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право цивільне, а саме виникнення у заявника права на спадкування за законом щодо майна померлого спадкодавця, що є окремим предметом доказування, тому з метою захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 має право звернутись до місцевого загального суду з відповідною заявою в порядку позовного провадження, що дає правові підстави відмовити у відкритті провадження у даній справі на підставі частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи наведене та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від
31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», статтями 15, 1217, 1268 ЦК України, статтями
260, 293, 315, 353 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Київська міська рада, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Роз'яснити заявнику, що із вказаними вимогами, слід звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Хромова