ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10059/24
провадження № 2-о/753/453/24
про відмову у відкритті провадження
"10" червня 2024 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Котвицький В.Л., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Дарницький районний у місті Києві військовий комісаріат), ОСОБА_6 , про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років, -
Заявник звернувся до суду з вказаною заявою про встановлення юридичного факту посилаючись на те, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 та мають спільну дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, дружина заявника, від першого шлюбу має трьох дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Батько дітей ОСОБА_8 , участі у вихованні та утриманні вказаних дітей не бере. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05.12.2014 стягнуто аліменти з ОСОБА_8 на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щомісячно в твердій сумі по 800,00 грн. на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 29.07.2014.
Однак, ОСОБА_8 зовсім не приймає участь у вихованні та житті своїх дітей, не піклується про їх стан здоров'я, має заборгованість зі сплати аліментів, тобто фактично самоусунувся від виховання та утримання, а тому заявник фактично є батьком чотирьох неповнолітніх дітей, який їх матеріально утримує, цікавиться їх життям, проводить культурне та моральне виховання.
Заявник вказує, що встановлення цього факту йому необхідне для вирішення питання щодо звільнення від проходження військової служби.
Дослідивши зміст заяви та доданих до неї документів, вважаю, що у відкритті провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає справи про встановлення фактів, зазначених у ч.1 ст.315 ЦПК України. В судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Встановлення факту утримання трьох дітей заявником, який не є їх батьком, безпосередньо впливає на права, обов'язки та інтереси матері та батька цих дітей, тобто встановлення судом таких фактів породжує юридичні наслідки на майбутнє як для заявника так і заінтересованих осіб.
Даючи оцінку наведеним у заяві аргументам, суд виходить із того, що правовідносини, які склались між заявником та дітьми, детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами.
Так, за змістом положень ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятоюстатті 157 цього Кодексу.
В частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Як вбачається з матеріалів заяви рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05.12.2014 стягнуто аліменти з ОСОБА_8 на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щомісячно в твердій сумі по 800,00 грн. на кожну дитину, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 29.07.2014. Отже, з наведеного слідує, що ОСОБА_8 приймає участь в утриманні своїх дітей, отже в ході розгляду цієї заяви необхідно встановити: на чиєму утриманні перебувають вищевказані діти - у батька ОСОБА_8 чи заявника ОСОБА_1 .?
Враховуючи наведені обставини та норми сімейного законодавства наявний спір про право.
В свою чергу, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а отже, в даному випадку існує спір про право, який підлягає вирішенню виключно в позовному провадженні.
За таких обставин вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі за вказаною заявою, роз'яснивши заявникові право подати позов на загальних підставах.
Керуючись ст. ст. 260, 293, 315, 353 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_6 , про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Суддя В.Л. Котвицький