Справа № 539/1875/24
Провадження № 2/539/737/2024
11 червня 2024 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
у складі: головуючого судді - Даценка В.М.,
при секретарі - Шрейтер С.О.,
з участю представника позивача - адвоката Патокіна М.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В позові вказав, що 26.07.2023 між ним та відповідачем було укладено договір позики, у відповідності до якого він передав відповідачу грошову позику у розмірі 14 400 грн., яку зобов'язувався повернути до 26.09.2023.
Укладення вищевказаного договору підтверджується розпискою відповідача від 26.07.2023, яка була скаладена у присутності двох свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Разом з тим, по закінченню зазначеного строку відповідач борг не повернув, постійно даючи обіцянки про повернення, а в подальшому заявив, що незнає коли зможе повернути борг.
На підставі вищевикладеного позивач прохає суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 15 076 грн. 80 коп., з яких 14 400 сума боргу за договором позики, 259 грн. 20 коп. - 3% річних та 417 грн. 60 коп. інфляційні втрати, станом на 02.05.2024 року та 1 211 грн. 20 коп. судових витрат у виді судового збору.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав. Проти заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча, відповідно до ст.128 Цивільного процесуального кодексу України, був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням органу поштовгого звязку, про причини своєї неявки у судове засідання не повідомив, клопотання від відповідача про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
На підставі статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд не має відомостей про причини неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних та доказів.
Відповідно до статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлень про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, дослідивши докази і давши їм належну оцінку, заслухавши пояснення представника позивача, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до розписки від 26.07.2023, відповідач ОСОБА_2 взяв у позивача ОСОБА_1 у борг 14 400 грн із зобов'язанням повернути вказану суму в умовлений термін, а саме до 26.09.2023 (а.с.5).
В обумовлений строк відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов'язання, отримані в борг гроші не повернув.
Суд вважає, що між позивачем і відповідачем, відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України склалися зобов'язальні правовідносини з приводу позики грошей, тобто грошові зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У зв'язку з не виконанням зобов'язань за договором позики від 26.07.2023 відповідач, станом на 02.05.2024 перед позивачем має заборгованість на загальну суму - 15 076 грн. 80 коп., яка складається з : 14 400 грн. основного боргу; 259 грн. 20 коп. 3% річних; 417 грн. 60 коп. інфляційні втрати та підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.11).
Суд погоджується з такими розрахунками позивача і вважає їх правильним.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.
Відповідно до ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Враховуючи правовий висновок, що міститься в постанові від 18 вересня 2013р. Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах по справі № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Суд, всебічно, повно та об'єктивно оцінивши всі надані докази, приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає повернення основної суми позики, інфляційні втрати та 3% річних, посилаючись на договір позики та норми чинного законодавства, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати по справі на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст. 9-13, 17, 81, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 280-283 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу за договором позики- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 26.07.2023 в сумі 15 076 (п'ятнадцять тисяч сімдесят шість) грн. 80 коп. з яких: 14 400 грн. основного боргу; 259 грн. 20 коп. 3% річних; 417 грн. 60 коп. інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 211 грн. 20 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів апеляційної скарги з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Повний текст рішення складено 11.06.2024.
Суддя Лубенського
міськрайонного суду В.М. Даценко