Справа № 128/613/24
Провадження № 22-ц/801/1281/2024
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач:Береговий О. Ю.
12 червня 2024 рокуСправа № 128/613/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»
відповідач: ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Володимира Васильовича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Бондаренко О. І., дата складення повного тексту рішення невідома, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
встановив:
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договорами.
Свої вимоги мотивує тим, що 10 березня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики №78483797. Відповідно до умов договору позикодавець зобов'язується передати у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, що передбачено ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, погодився з тим, що він до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику розміщені на сайті www.mуcredit.ua/ru/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію необхідну для укладення договору.
14 червня 2021 року між позивачем та ТОВ «ФК «1 безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «1 безпечне агентство необхідних кредитів» відступило належне йому право вимоги до боржників відповідно до реєстру боржників.
Відповідно до реєстру боржників №9 від 23 серпня 2023 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 35976,50 грн, з яких: 9500,00 грн - сума заборгованість за основною сумою боргу, 26476,50 грн - сума заборгованість за відсотками.
Крім того, 05 березня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6432703, підписаний електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений у договорі. За умовами договору кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Авентус Україна» суми кредиту за реквізитами. Підписанням договору відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», які розміщені на сайті creditplus.ua. Ці правила є публічною пропозицією в розумінні ст. 641, 644 ЦК України та визначають порядок і умови кредитування, прав і обов'язки сторін.
24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 24112023, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило належне йому право вимоги до боржників відповідно до реєстру боржників.
Згідно реєстру боржників від 24 листопада 2023 року до договору факторингу від 24 листопада 2023 року №24112023, позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 11465,50 грн, з яких: 4600,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу,6865,50 грн - сума заборгованості за відсотками.
Як зазначає позивач, з моменту отримання права вимоги до відповідача за вищевказаними договорами, позивачем не здійснювалося жодних нарахувань. При цьому, вказана сума заборгованості за обома кредитними договорами не погашена ні на рахунок попереднього кредитора, ні на рахунок позивача.
Вищевикладене стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача вказаної заборгованості за договором позики №78483797 від 10 березня 2023 року в сумі 35976,50 грн, за кредитним договором №6432703 від 05 березня 2023 року - 11465,50 грн, в загальному розмірі 47442,00 грн, а також судові витрати.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за договором позики №78483797 від 10 березня 2023 року в розмірі 35976,50 грн та за кредитним договором №6432703 від 05 березня 2023 року в розмірі 11465,50 грн, а всього 47442,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 3028,00 грн судового збору.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Огородник В. В. оскаржує його в апеляційному порядку та просить дане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості за договором позики №78483797 від 10 березня 2023 року в розмірі 9500,00 грн та за кредитним договором №6432703 від 05 березня 2023 року в розмірі 4600,00 грн, у решті позовних вимог - відмовити. Представник вважає дане рішення в частині повного задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором винесеним за неправильного застосування норм матеріального права. Так, зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків не врахував, що відповідач є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі з 15 жовтня 2015 року по даний час, тому за ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відсотки за користування кредитними коштами нарахуванню не підлягають. Таким чином, вказує, що на момент укладення договорів про відступлення прав вимоги, тобто на момент переходу прав первісних кредиторів у договорах, зобов'язання щодо сплати відповідачем відсотків за користування кредитними коштами було відсутнє. Однак суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки даним обставинам.
Користуючись своїм правом, ТОВ «ФК «ЄАПБ» через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, де вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує, що законодавство визначає перелік документів, які є підставами для отримання пільг військовослужбовцями, тому відповідач мав повідомити первісного кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи для застосування пільг. Однак матеріали справи не містять доказів про звернення відповідача до первісних кредиторів із наданням відповідних документів. Отже, у даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
З матеріалів справи слідує, що 10 березня 2023 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 із використанням веб-сайту https://mycredit.ua/ua/documents-license/ був укладений договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку) №78483797.
Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» зобов'язується передати ОСОБА_1 у власність грошові кошти у розмірі 9500,00 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника. Строк позики (строк договору) - 30 днів, останній день повернення позики - 09 квітня 2023 року. Базова процентна ставка/день - 2,5%, знижена процентна ставка/день становить 2,5%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою/день - 2,70%, орієнтовна річна процентна ставка 90465,53 %. Орієнтовна загальна вартість позики - 16625,00 грн.
Пунктом 5 договору передбачено, що підписавши цей договір, відповідач підтвердив, що до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщений на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ їх зміст, суть об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, йому зрозумілі.
Цей договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію» (п.20 договору).
Відповідно до п. 21 договору, договір підписується електронним підписом позикодавця та надсилається для ознайомлення та узгодження умов позичальнику в особистий кабінет разом з електронним повідомленням - пропозицією укласти договір. На вказану позичальником електронну пошту надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання договору, що згенерований під час проходження позичальником процедури укладення договору. Позичальник, приймаючи пропозицію позикодавця укласти договір, підписує в інформаційно-телекомунікаційній системі електронне повідомлення одноразовим ідентифікатором. Сформовані таким чином електронні підписи позичальника та позикодавця накладені на договір. Після підписання такими електронними підписами договору його умови вважаються прийнятими, а Договір є укладеним.
За п. 22 договору при укладені договору позичальник був ідентифікований та верифікований за допомогою системи BankID НБУ.
Як слідує із матеріалів справи вказаний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатора відповідача - z6tOmcXCH1, що і є підписом відповідача. Ідентифікаційна частина договору позики від 10 березня 2023 року в розділі «Позичальник» містить ідентифікуючі дані ОСОБА_1 , в тому числі зазначено рахунок позичальника № НОМЕР_1 .
14 червня 2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ», за плату, а останнє приймає права грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, за кредитними договорами, укладеними між кредитором і боржниками.
Відповідно до п. 1.2 вищевказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, клієнт відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому - передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною договору.
28 липня 2021 року сторони цього договору уклали додаткову угоду №2 до договору факторингу, внісши зміни до п.1.3 договору, а 23 серпня 2023 року - додаткову угоду №10 до цього договору, визначивши загальну суму вимоги, що відступається згідно реєстру боржників №9 від 23 серпня 2023 року.
23 серпня 2023 року сторони договору факторингу підписали акт прийому - передачі реєстру боржників №9 до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року та скріпили його печатками.
Відповідно до витягу з реєстру боржників №9 від 23 серпня 2023 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права вимоги до відповідача на загальну суму 35976,60 грн, з яких: 9500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 26476,50 грн - сума заборгованості за відсотками.
Крім того, 05 березня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства був укладений договір №6432703 про надання споживчого кредиту, згідно умов якого кредит був наданий у сумі 4600,00 грн, строком на 360 днів із зазначенням, що детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору. Відповідно до цієї таблиці дата повернення кредиту - 28 лютого 2024 року, сума кредиту - 4600,00 грн, сума нарахованих процентів - 32954,40 грн, разом до оплати 37554,40 грн.
Даний договір був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового індикатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, а саме НОМЕР_2 .
Відповідно до умов договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені договором (п.1.2 кредитного договору).
Пунктом 1.5.1 договору визначено, що стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту.
Згідно п.2.1, 2.2 договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 . Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору (п.2.2 договору).
24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №24112023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за плату, а останній відступити йому право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом(плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна». Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
Відповідного до 1.2 вищевказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Акт прийому-передачі реєстру боржників №2 за договором факторингу №24112023 від 24 листопада 2023 року підписаний сторонами договору 24 листопада 2023 року та скріплений їх печатками.
Відповідно до витягу з реєстру боржників №2 від 24 листопада 2023 року до договору факторингу №24112023 від 24 листопада 2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права вимоги до відповідача на загальну суму 11465,50 грн, з яких: 4600,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6865,50 грн - сума заборгованості за відсотками.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 207, 526, 527, 530, 551, 610, 625, 626, 628, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача визначеного позивачем розміру заборгованості. При цьому, суд, посилаючись на положення п. 18 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», зазначив, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» слід стягнути заборгованість за кредитом та відсотками, оскільки лише з 24 лютого 2022 року позичальники звільняються від відповідальності та від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені).
Однак із таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» відсотків за користування кредитом як за договором позики від 10 березня 2023 року №78483797, так і за кредитним договором від 05 березня 2023 року №6432703, колегія суддів не погоджується внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неналежного дослідження доказів.
Згідно із нормами ст. 8 Конституції України, які є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін ( предмет та підставу позову ), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті третьому частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті шостому частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( частина перша статті 627 ЦК України ).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться ( роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо ). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді ( статті 205, 207 Кодексу ).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, який є обов'язковим для врахування судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України
Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як безумовно слідує із матеріалів цієї справи, ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за обома кредитними договорами, тоді як ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Однак у порушення умов вказаних договорів відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо повернення кредитів у розмірах та на умовах, визначених укладеними правочинами, презумпція правомірності яких не спростована, тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за основною суму боргу за обома кредитними договорами, а саме 14100,00 грн, з яких: 9500,00 грн - за договором від 10 березня 2023 року №78483797, 4600,00 грн - за договором від 05 березня 2023 року №6432703.
Разом із тим, звертаючись до суду із позовом позивач, окрім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути заборгованість за відсотками: 26476,50 грн - за договором від 10 березня 2023 року № 78483797, 6865,50 грн - за договором від 05 березня 2023 року №6432703.
Проте, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що згідно довідки від 29 березня 2024 року №166 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 з 12 жовтня 2015 року та має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 27 серпня 2018 року (а.с. 60).
Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц.
Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.
Таким чином, ОСОБА_1 як військовослужбовцю не повинні були нараховуватися проценти за кредитними договорами, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За таких обставин, висновок місцевого суду про наявність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом є помилковим, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Слід також зауважити про помилковість застосування судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення положень п. 18 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», оскільки ані первісні кредитори, ані ТОВ «ФК «ЄАПБ» не нараховували відповідачу неустойку за прострочення виконання зобов'язання, а також не проводили нарахувань за прострочення боржником грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України та відповідно такі не були предметом позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що, на часткове задоволення апеляційної скарги, рішення суду від 05 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками в сумі 53342,00 грн, з яких: 26476,50 грн - за договором від 10 березня 2023 року № 78483797, а 6865,50 грн - за договором від 05 березня 2023 року №6432703 підлягає скасуванню, із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог та частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до норм статті 141, підпункту «в» пункту четвертого частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у цій справі, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 899,92 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та з позивача на користь відповідача 3192,18 грн, за подання ним апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись нормами статей 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Володимира Васильовича задовольнити частково.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за відсотками в сумі 53342,00 грн, з яких: 26476,50 грн - за договором позики від 10 березня 2023 року № 78483797, 6865,50 грн - за кредитним договором від 05 березня 2023 року №6432703 - скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 квітня 2024 року у частині стягнення судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 899,92 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3192,18 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді Т. Б. Сало
Т. М. Шемета