ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2024Справа № 910/3192/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства фірма «Харківхім»
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями
«Белферт Україна»
про стягнення 195.128,49 грн
Представники сторін: не викликались
15.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства фірма «Харківхім» до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Белферт Україна» про стягнення 195.128,49 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 256/26/21 від 18.11.2021 позивачем було сплачено попередню оплату за товар на загальну суму 308.322,24 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 123 від 04.02.2022, № 134 від 09.02.2022, № 155 від 11.02.2022, № 186 від 22.02.2022. За умовами п. 4.1 договору термін поставки товару визначено - не пізніше 20 календарних днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати. Відповідачем здійснено часткову поставку товару згідно видаткової накладної № 2139 від 19.04.2022 на суму 175.892,16 грн; вартість непоставленого товару складає 132.430,08 грн. У зв'язку з цим, позивачем було надіслано на адресу відповідача листи № 36/03-37 від 16.12.2022 та № 36/03-44 від 11.10.2023 про перерахування заборгованості, а також претензію № 36/03-45 від 07.11.2023 про погашення заборгованості, однак відповіді позивач на них не отримав. З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 195.128,49 грн, з яких 132.430,08 грн основного боргу, 28.227,55 грн пені, 27.092,76 грн інфляційних втрат та 7.378,10 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3192/24 від 22.03.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
08.04.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/3192/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 15.04.2024 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600261286952 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 1А, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Проте, конверт разом з ухвалою від 15.04.2024 (номер відправлення 0600261286952) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 06.05.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 15.04.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Белферт Україна» (постачальник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством фірма «Харківхім» (покупець, позивач) укладено договір поставки № 256/26/21 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є правовідносини сторін з постачання продукції виробництва підприємств республіки білорусь (далі - товар), в асортименті (за найменуваннями), в кількості і за цінами згідно сплачених покупцем рахунків-фактур постачальника, які є невід'ємною частиною цього договору. Товар за цим договором поставляється партіями. Одиниця виміру товару вказується в рахунка-фактурах.
Згідно з п. 1.2 договору постачальник зобов'язується передати в строк, встановлений цим договором, товар у власність покупця, а покупець зобов'язується сплатити за товар грошову суму, зазначену в рахунку-фактурі постачальника, і прийняти товар у власність на умовах цього договору.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, товар у визначений строк не поставив, що є підставою для повернення сплаченої позивачем передоплати в розмірі 132.430,08 грн. Також позивачем за несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем нараховано 28.227,55 грн пені, 27.092,76 грн інфляційних втрат та 7.378,10 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 8.3 договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами, тобто з дати зазначеної над текстом договору, і діє до 31.12.2022 включно.
Згідно з п. 3.1 договору товар поставляється покупцеві партіями в кількості та за цінами, які узгоджуються сторонами шляхом виставлення постачальником рахунку-фактури та його оплати покупцем.
Партія товару - кількість товару, що поставляється постачальником на підставі однієї видаткової і/або товарно-транспортної накладної.
Відповідно до п. 3.2 договору поставка партії товару, зазначеної у відповідному рахунку-фактурі, здійснюється постачальником після отримання підтвердження з власного поточного рахунку про оплату покупцем повної суми вартості такої партії товару.
Згідно з п. 3.3 договору підставою для оплати партії товару є цей договір і рахунок-фактура на оплату відповідної партії товару, в якому вказано асортимент (найменування), кількість і ціна товару, який входить в партію.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
На виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № БН000000684 від 03.02.2022 на оплату товару - лакофарбової продукції в асортименті (ґрунтовка, емаль, лак) на загальну суму 308.322,24 грн. В даному рахунку-фактурі зазначено строк його оплати до 28.02.2022.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі зазначеного рахунку перерахував відповідачу попередню оплату товару в загальному розмірі 308.322,24 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 123 від 04.02.2022 на суму 82.488,00 грн, № 134 від 09.02.2022 на суму 31.861,20 грн, № 155 від 11.02.2022 на суму 105.470,64 грн, № 186 від 22.02.2022 (проведено банком 23.02.2022) на суму 88.502,40 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару здійснюється постачальником у відповідності із Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року, в частині що не суперечить умовам даного договору, на умовах FCA зі складу постачальника, і в термін не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати за партію товару, відповідно до умов розділу 3 даного договору.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи наведені норми, умови договору та те, що останнім днем повної оплати товару є 23.02.2022 відповідач мав поставити позивачу товар у строк до 15.03.2022 включно.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково поставив, а позивач прийняв товар на суму 175.892,16 грн, що підтверджується видатковою накладною № 2139 від 19.04.2022.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач у визначені строки товар позивачу у повному обсязі не поставив.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) виникає у відповідача (постачальника) у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця).
Таким чином у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто в розмірі 132.430,08 грн (308.322,24 грн - 175.892,16 грн) з 16.03.2022.
(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
З огляду на викладене, за відсутності жодного визначеного умовами договору документального підтвердження фактичної поставки товару позивачу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 132.430,08 грн попередньої оплати обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки товару на суму 132.430,08 грн не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 5.2 договору визначено, що сторони несуть наступну відповідальність за несвоєчасне і неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором: у разі порушення строків передачі (поставки) або оплати товару сторона, яка порушила термін виконання своїх зобов'язань, сплачує іншій стороні неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення їх виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо строків поставки товару та не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.
Згідно з ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Отже період прострочення поставки товару за договором починається 16.03.2022 та припиняється 16.09.2022.
Разом з цим, оскільки у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), суд погоджується з початком періоду нарахування пені визначеного позивачем 20.04.2022, проте він підлягає припиненню 16.09.2022
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання з поставки товару відповідач повністю не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за розрахунками суду за період з 20.04.2022 по 15.09.2022, що знаходиться в матеріалах справи становить 22.241,00 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 22.241,00 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню та в іншій частині в пені за прострочення поставки товару в позові слід відмовити.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення з повернення попередньої оплати, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 27.092,76 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму 132.430,08 грн за період з травня 2022 року по січень 2024 року) та 7.378,10 грн 3% річних (нарахованих на суму 132.430,08 грн за період з 20.02.2022 по 26.02.2024).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 27.092,76 грн інфляційних втрат та 7.378,10 грн 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства фірма «Харківхім» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Белферт Україна» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 1А; код ЄДРПОУ 32305906) на користь Приватного акціонерного товариства фірма «Харківхім» (61010, м. Харків, вул. Греківська, 106; код ЄДРПОУ 01883059) 132.430 (сто тридцять дві тисячі чотириста тридцять) грн 08 коп. попередньої оплати, 22.241 (двадцять дві тисячі двісті сорок одну) грн 00 коп. пені, 27.092 (двадцять сім тисяч дев'яносто дві) грн 76 коп. інфляційних втрат та 7.378 (сім тисяч триста сімдесят вісім) грн 10 коп. 3% річних, 2.935 (дві тисячі дев'ятсот тридцять п'ять) грн 10 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова