ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2024Справа № 910/4047/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
до Фізичної особи-підприємця Цибенко Олега Михайловича
про стягнення 36.467,72 грн
Представники сторін: не викликались
03.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Фізичної особи-підприємця Цибенко Олега Михайловича про стягнення 36.467,72 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2020-01/04 від 15.01.2020 позивач передав відповідачу за плату для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Вербицького, 1а, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 41 місце для платного паркування транспортних засобів, а також 5 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів. За умовами договору розрахунок за договором здійснюються шляхом оплати відповідачем позивачу 100% місячного платежу не пізніше 15 числа місяця за який здійснюється розрахунок. У зв'язку з тим, що відповідачем порушено умови договору щодо здійснення оплати за грудень 2022 року та січень 2023 року, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 36.467,72 грн, з яких 24.021,90 грн основного боргу, 10.748,50 грн пені, 983,86 грн інфляційних втрат та 713,46 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/4047/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 10.04.2024 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 10.04.2024 о 13:56 год. що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 25.04.2024 включно.
01.05.2024 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява, в якій відповідач зазначає, що ним частково сплачено суму основного боргу за січень 2023 року в розмірі 7.473,48 грн.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 10.04.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.01.2020 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Цибенко Олегом Михайловичем (сторона-2, відповідач) укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-01/04 (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Вербицького, 1-а, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - майданчик для паркування), що включає 41 (сорок одно) місце для платного паркування транспортних засобів, а також 5 (п'ять) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору не сплатив за надані місця для платного паркування, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за період грудень 2022 року - січень 2023 року в розмірі 24.021,90 грн та за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 10.748,50 грн пені, 983,86 грн інфляційних втрат та 713,46 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір є договором надання послуг, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах № 910/20720/16 від 04.06.2018 та № 910/6312/19 від 03.02.2020, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 7.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами.
Відповідно до п. 7.2 договору строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.
Згідно з п. 3.1 договору майданчик для паркування вважається переданим стороні-2 з моменту підсипання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.
15.01.2020 між сторонами складено акт приймання-передачі паркувального майданчика, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 46 машиномісць за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Вербицього, 1-а, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Отже, строк дії договору встановлений до 15.01.2023.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 4.2 договору вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону та становить 13,02 грн з ПДВ.
Згідно з п. 4.3 договору загальна ціна договору становить 643.573,39 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 4.5 договору оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороню-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок стороні-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці.
За умовами пунктів 4.6, 4.7 договору сторона-1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти сторони-2 рахунок на оплату. Відсутність рахунку на дату оплати визначеному п. 4.5 цього договору, не звільняє сторону-2 від зобов'язань щодо оплати.
Згідно з п. 4.9 договору оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору проводиться в період з дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування.
Відповідно до п. 3.4 договору щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці вважається підписаним стороною-2 без зауважень.
Матеріали справи містять акти надання послуг, які підписані лише позивачем, на загальну суму 24.021,90 грн, а саме
- акт надання послуг № 5904 від 31.12.2022 на суму 16.548,42 грн;
- акт надання послуг № 297 від 31.01.2023 на суму 7.473,48 грн.
Наведені акти в силу п. 3.4 договору вважаються підписаними позивачем без зауважень.
Також, в матеріалах справи наявні виставлені позивачем рахунки на оплату наданих послуг з надання майданчика для експлуатації, утримання та обслуговування 3-тя зона за договором на загальну суму 24.021,90 грн, а саме
рахунок на оплату № 5904 від 01.12.2022 на суму 16.548,42 грн;
рахунок на оплату № 22 від 01.01.2023 на суму 7.473,48 грн.
Пунктом 2.2.6 договору встановлено, що сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з умовами цього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов'язань вартість наданих позивачем послуг у визначений строк не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої, на момент звернення позивача до суду становила 24.021,90 грн.
Разом з цим, відповідачем подана платіжна інструкція № 0.0.3603239042.1 від 21.04.2024, з якої вбачається, що відповідач після 03.04.2024 (дата звернення позивачем до суду з позовною заявою) перерахував позивачу кошти за договором за січень 2023 року в розмірі 7.473,48 грн.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 7.473,48 грн основного боргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті наданих послуг не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг в розмірі 16.548,42 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені договором строки оплату не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення стороноб-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати, проте не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по своєчасній сплаті за надані послуги відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за розрахунками суду становить 6.011,68 грн (розрахунок суду міститься в матеріалах справи).
Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 6.011,68 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений без врахування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та позивачем невірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання за січень 2023 року з огляду на ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 983,86 грн інфляційних втрат та 713,46 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору інший розмір процентів не визначений.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 983,86 грн інфляційних втрат, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
За розрахунками суду розмір 3% річних (знаходиться в матеріалах справи) становить 712,84 грн та вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема невірно визначено період прострочення оплати наданих послуг за січень 2023 року.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судового збору судом враховано ту обставину, що суму основного боргу частково сплачено відповідачем після звернення позивача з позовом до суду.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 231, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення 7.473,48 грн основного боргу закрити.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Цибенко Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 35210739) 16.548 (шістнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) грн 42 коп. основного боргу, 6.011 (шість тисяч одинадцять) грн 68 коп. пені, 983 (дев'ятсот вісімдесят три) грн 86 коп. інфляційних втрат, 712 (сімсот дванадцять) грн 84 коп. 3% річних, 2.634 (дві тисячі шістсот тридцять чотири) грн 64 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова