номер провадження справи 24/39/24
27.05.2024 Справа № 908/931/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцовій К.Ю., розглянувши матеріали справи № 908/931/24
за позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов”, 137, код ЄДРПОУ 32121458)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Смбатян Тіграна Роміковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 19 046,59 грн.
за участю представників:
від позивача: Шикун В.О., представник, довіреність №782/20-24 від 22.02.2024
від відповідача: не прибув
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» до Фізичної особи - підприємця Смбатян Тіграна Роміковича про стягнення основного боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 19046,59 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 01.04.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/931/24 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що Концерн «Міські теплові мережі» у період з листопада 2018 року по квітень 2021 року відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 19046,59 грн до нежитлового приміщення 43, 44 цокольного поверху (літ. А-5), розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 107-а, яке відповідно до договору оренди від 31.10.2006 № 1910/1 перебуває в орендному користуванні відповідача. В порушення умов законодавства відповідачем договір на постачання теплової енергії не укладено, у зв'язку з чим облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку №204400. Зобов'язання по сплаті за спожиту теплову енергію за спірний період, відповідачем не виконано, що стало підставою звернення до суду.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/931/24 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/39/24. Судове засідання для розгляду справи призначено на 26.04.2024 об 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 26.04.2024 відкладено розгляд справи на 27.05.2024 о 10 год. 20 хв.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 27.05.2024 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Відповідач відзив на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду по справі строк не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив, правову позицію у справі не висловив.
Згідно ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень" http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Оскільки судом належним чином виконано обов'язок та вжито заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача за наявними матеріалами.
В засіданні 27.05.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд
31.10.2006 Управління житлового господарства Запорізької міської ради (Орендодавець) та комунальне підприємство "Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання №1 (Балансоутримувач) та приватний підприємець Смбатян Тігран Ромікович (Орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1910/1, за умовами якого (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове примішеная № 43 площею 10,70 кв. м та № 44 площею 31,40 кв. м цокольного поверху (літера А-5) загальною площею 42,10 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 107-а, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО № 1».
31.10.2006 сторонами підписано акт прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.
08.02.2018 до договору оренди від 31.10.2006 № 1910/1 нежитлового приміщення по вул. Перемоги, буд. 107-а між департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), КП “Наше місто” Запорізької міської ради (балансоутримувач) та фізичною особою - підприємцем Смбатян Тіграном Роміковичем (орендар) укладено додаткова угода, якою продовжено термін дії договору та змінено загальна площа приміщення.
Концерн “Міські теплові мережі” (далі - позивач) діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну “МТМ” є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут, та інше.
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про теплопостачання”, “Правилами користування тепловою енергією”.
В розумінні Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про теплопостачання”, теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
З 01.05.2019 введено в дію Закон України “Про житлово-комунальні послуги” (далі - закон), згідно із ст. 5 якого комунальною послугою є послуга з постачання теплової енергії.
Незважаючи на вимоги Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією відповідачем не укладено з Концерном “МТМ” договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Між позивачем та відповідачем склались фактичні договірні відносини. Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку №204400.
Згідно з розрахунком позивача (за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року) загальна сума заборгованості за послуги з теплопостачання, наданих концерном “МТМ” споживачу за вищевказаним об'єктом склала 19046,59 грн.
Позивачем 13.04.2023 на адресу відповідача було надіслано вимогу щодо погашення заборгованості за теплову енергію, а також акт приймання-передачі теплової енергії за особовим рахунком №204400.
Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у акті приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії за спірний період не повернув, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані у справу докази суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Правові відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України “Про житлово-комунальні послуги”, Законом України “Про теплопостачання”, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Правилами користування тепловою енергією (затв. постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007, далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про теплопостачання” від 02.05.2005 № 2633-IV, відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України “Про теплопостачання” дано визначення:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;
- споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з п. 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, п. 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
У статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 №2189-VІІІ (далі Закон №2189-VІІІ) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень ст. 5 Закону №2189-VІІІ, до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги, послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №2189-VІІІ, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону №2189-VІІІ, індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У ст. 24 Закону України “Про теплопостачання” встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Позивач - Концерн “Міські теплові мережі” є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України “Про природні монополії” та за приписами ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”, як монополіст, не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (відповідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198) визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
У відповідності із п. 23 Правил користування тепловою енергією, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.19 у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: “укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період”.
Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Як встановлено судом, відповідач користується вищезазначеним приміщенням на підставі договору оренди № 1910/1 від 31.10.2006.
Нарахування за теплову енергію, поставлену до належного споживачу приміщенню за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року концерном “Міські теплові мережі” проводились за тарифами, визначеними Постановою НКРЕКП про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб інших споживачів (крім населення).
Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, визначено два способи розрахунків за спожиту теплову енергію, а саме:
- розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
- у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи.
На будівлі, в якій знаходяться орендовані відповідачем приміщення, встановлено прилади обліку теплової енергії. Тобто, розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщення.
З листопада 2018 року по квітень 2021 року нарахування за спожиту теплову енергію по особовому рахунку № 204400 проводились згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - тариф за спожиту теплову енергію для госпрозрахункових організацій, розрахунок наведений у наданій позивачеві Методиці нарахувань.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 317, ч. 4 ст. 319 ЦК України, власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов'язує.
Системи опалення приміщення відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будівлі, в якій воно розташоване. Тому, при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будівлі в опалювальні періоди одночасно опалювались нежитлові приміщення, користувачем яких є відповідач. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.
При цьому, судом враховано, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов'язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).
Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 “Опалення, вентиляція та кондиціонування”, опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у т.ч. теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.
Згідно із п. 2 “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг” від 22.11.18 № 315, підвальні приміщення є опалюваними приміщеннями, які забезпечуються тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, тобто нежитлове приміщення, яке знаходяться у власності відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями.
У зв'язку з тим, що об'єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне з будівлею підключення до теплової мережі позивача, факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2018-2020 та 2020-2021 років, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради.
На підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акт приймання-передачі теплової енергії за спірний період, який надсилався позивачем на адресу відповідача.
Відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила №630), у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Прилад обліку теплової енергії - засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики і тип якого занесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (ст. 14 Закону України "Про теплопостачання").
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів. Аналогічні положення містяться у Правилах № 630.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період. Отже, відповідач зобов'язаний їх оплатити.
Згідно з вищенаведеними приписами законодавства теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання. Споживання та відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 633, чинної з 30 серпня 2017 року), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України “Про теплопостачання”).
За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
У даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.
Відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість за спірний період у сумі 19046,59 грн. Доказів на спростування заявлених позивачем вимог суду не надано, доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідачем жодним чином не спростовано доводів позивача.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 19046,59 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом відноситься на відповідача.
В позовній заяві Концерн “Міські теплові мережі” просить суд повернути з державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачену суму судового збору 58,60 грн.
Судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем було сплачено судового збору в розмірі 2481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5994 від 14.06.2022 на суму 2481,00 грн, яке знаходяться в матеріалах справи.
Частиною 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” передбачено, що судовий збір за подання до господарського суду позову майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних.
Отже, у даному випадку розмір судового збору становить 3028,00 грн.
Пунктом 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Ставка судового збору за подання позовної заяви складає 2 422,40 грн.
З наведеного слідує, що судовий збір внесено позивачем в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст. 7 вказаного Закону, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
За таких обставин суд відзначає, що судовий збір в сумі 58,60 грн., підлягає поверненню Концерну “Міські теплові мережі” з державного бюджету України у зв'язку з внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприєця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов”, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458, р/р НОМЕР_2 Філії - АТ “Укрексімбанк” у м. Києві, код МФО 322313 ) - 19046 (дев'ятнадцять тисяч сорок шість) грн 59 коп. основного боргу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Фізичної особи - підприєця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458, р/р НОМЕР_3 у ПАТ “УКРГАЗБАНК”, код МФО 320478 ) - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повернути Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов”, буд. 137, на поточний рахунок № НОМЕР_4 Банку: ПАТ АБ «Укргазбанк» МФО 320478, ЄДРПОУ 32121458) з Державного бюджету України, судового збору в розмірі 58 (п'ятдесят вісім) грн 60 грн., сплаченого платіжним дорученнями №5994 від 14.06.2022 на суму 2481,00 грн, у зв'язку з внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ “ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” ГПК України.
Повний текст рішення складено 13.06.2024.
Суддя Т.А. Азізбекян