вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
13.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1258/24
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Запоріжжя
до Фізичної особи ОСОБА_2 , м. Дніпро
про стягнення 108 328,00 грн, -
Суддя Бажанова Ю.А.
Без виклику (повідомлення) учасників
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за надані послуги у розмірі 108 328,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Фізичною особою ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором-заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом №17 від 18.04.2023 в частині сплати заборгованості за надані послуги у сумі 108 328,00 грн.
Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 .
30.04.2024 від Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшла інформація щодо реєстрації місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 у справі №904/1258/24 яка була направлена на адресу Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) повернулася до Господарського суду Дніпропетровської області 22.05.2024 з відміткою пошти від 20.05.2024 "за закінченням терміну зберігання".
Згідно відповіді Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради місцезнаходженням Фізичної особи ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 .
Тобто, поштову кореспонденцію було направлено судом за вірною адресою.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Так, ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку і її повернення до суду "адресат відсутній за вказаною адресою", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 05.06.2024, оскільки 20.05.2024 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за якою було зобов'язано надати відповідача відзив на позов.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.
Станом на 13.06.2024 відповідач відзив на позов не надав.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
18.04.2023 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізником) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (замовником) укладено договір-заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17, відповідно до умов якого сторони погодили такі умови перевезення:
- Маршрут перевезення: село Романки, Покровський район, Дніпропетровська область - Ізмаїл.
- Дата/час завантаження: 18.04.2023 року.
- Місце завантаження: с. Романки, Покровський район, Дніпропетровська область, контакт: 0675313588
- Дата розвантаження: 21.04.2023
- Місце розвантаження: м. Ізмаїл, порт, контакт: Ольга 0507427048 .
- Найменування вантажу, вага, об'єм: пшениця 24т.
- Сума фрахту, умови оплати: 2100 грн/т б/н без ПДВ, на ФОП 3-тя група.
- Додаткова інформація: оплата по оригіналах рахунку та акту протягом 5 робочих днів.
- Марка, номер авто П.І.П., водія, телефон: MAN НОМЕР_1 ОСОБА_3 НОМЕР_2 , 099-921-05-62 ВMX 854191, MA N AP 1012 KB/BODEX НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , НОМЕР_4 , BMX 773142.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що нормативний час на завантаження 24 год., розвантаження 72 год. У разі простою при перевезенні винна сторона сплачує штраф в розмірі 1000 грн. по території України за кожну почату добу простою.
За відмову від підписаної договору-заявки штраф - 1000 грн. (пункт 1.3. договору).
Згідно з пунктом 1.4. договору заявка, яка передана і підписана за допомогою факсимільного зв'язку має юридичну силу при умові підтвердженні її підписом і печаткою відповідальної особи замовника і перевізника.
На виконання умов договору, у період з 19.04.2023 по 23.04.2023 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 були надані послуги з перевезення вантажу відповідачу на суму 104 328,00 грн., що підтверджується: товарно-транспортною накладною від 19.04.2023 №230 та товарно-транспортною накладною від 19.04.2023 №231, рахунком на оплату № СФ-0000025 від 24 квітня 2023 року на загальну суму 104 328,00 гривень, актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000025 від 24.04.2023 на загальну суму 104 328,00 гривень.
Під час виконання договору за період з 19.04.2023 по 23.04.2023 було зафіксовано простій по машині MAN TGX AP 1012 KB та машині MAN TGX AP 6262 EK по маршруту: село Романки, Покровський район, Дніпропетровська область - Ізмаїл на суму 4000 грн., що підтверджується: актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000026 від 24.04.2023 року на загальну суму 4 000,00 гривень. рахунком на оплату № СФ-0000026 від 24 квітня 2023 року на загальну суму 4 000,00 гривень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на те, що Фізичною особою ОСОБА_2 не здійснювалась своєчасна оплата за надані послуги у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 108 328,00 грн., що і стало причиною виникнення спору.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 108 328,00 грн заборгованості.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17 від 18.04.2023, факт надання послуг з перевезення вантажу, строк оплати, наявність прострочення оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами укладеного між сторонами договору та заявки на перевезення автомобільним транспортом, між сторонами виникли договірні відносини перевезення вантажу у міжнародному сполученні, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, міжнародними договорами України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та спеціальними законами України.
Перевезенням вантажів згідно з положеннями статті 306 Господарського кодексу визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
За своєю правовою природою заявка є договором перевезення, за яким згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України - одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України (стаття 4 Закону).
Відповідно до приписів статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Згідно з частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Матеріалами справи підтверджується, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надані послуги з перевезення вантажу відповідачу на загальну суму 108 328,00 грн. (104 328,00 грн. вартість перевезення + 4000 грн. вартість простою), що підтверджується актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000025 від 24.04.2023 на загальну суму 104 328,00 гривень та актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000026 від 24.04.2023 року на загальну суму 4 000,00 гривень.
Доказів сплати послуг з перевезення вантажу відповідачу на загальну суму 108 328,00 грн. (104 328,00 грн. вартість перевезення + 4000 грн. вартість простою) відповідач до суду не надав, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог не спростував.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 Господарського кодексу України).
З аналізу вказаних норм прав убачається, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 760/13915/18 від 26.06.2019.
Відкриваючи провадження у даній справі між товариством (юридичною особою) та фізичною особою суд врахував, що за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Оскільки на момент укладення договору-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17 від 18.04.2023 ОСОБА_2 була фізичною-особою підприємцем, а на момент подачі позовної заяви припинила діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис від 18.01.2024), вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/8729/18 від 13.02.2019.
За викладеного позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 108 328,00 грн. заборгованості за надані послуги за договором-заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17 від 18.04.2023 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у сумі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 108 328,00 грн задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 108 328,00 грн. заборгованості, 3 028,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.06.2024
Суддя Ю.А. Бажанова