ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 червня 2024 року Справа № 902/1289/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.,
суддя Гудак А.В.,
суддя Петухов М.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кабаровської Тетяни Анатоліївни на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.02.2024 (суддя Яремчук Ю.О., повний текст рішення складено 11.03.2024)
за позовом Фізичної особи-підприємця Вареника Олександра Сергійовича
до Фізичної особи-підприємця Кабаровської Тетяни Анатоліївни
про стягнення 77 000, 00 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.02.2024 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кабаровської Тетяни Анатоліївни на користь Фізичної особи - підприємця Вареника Олександра Сергійовича 77000,00 грн безпідставно отриманих коштів та 2147,20 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності між сторонами у справі договірних відносин шляхом укладення договору про надання послуг як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
Відтак, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів у сумі 77000,00 грн та їх розмір відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення від 29.02.2024 скасувати та ухвалите нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано оцінку доказам, які відповідач подавав для підтвердження своєї позиції, а саме: довіреність від 26.01.2021; ряд бухгалтерських документів (квитанції про оплату податків, накази, договори та первинні документи позивача з контрагентами, відомості про нарахування та виплату заробітних плат, видаткові касові ордери, декларації, табелі обліку робочого часу, кадрові документи, тощо), які підтверджують виконання відповідачем домовленостей з позивачем щодо надання послуг та виконання визначеного переліку дій, а також переписку у мобільному додатку "Телеграм" між позивачем і відповідачем з 2021 року по теперішній час.
Апелянт зазначає, що між сторонами існували усні домовленості щодо внесення оплати ФОП Вареником О.С. на рахунок ФОП Кабаровської Т.А. грошових коштів за надані останньою бухгалтерських послуг, оплата яких відбувалась систематично, що підтверджується платіжними інструкціями із призначенням платежу "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2022" та "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023".
ФОП Кабаровська Т.А. вказує, що ФОП Вареником О.С. не надано жодних належних та допустимих доказів, які свідчили б про безпідставне отримання чи заволодіння відповідачем грошових коштів у сумі 77000,00 грн.
Таким чином, зважаючи на існування між позивачем та відповідачем зобов'язальних (договірних) правовідносин про надання бухгалтерських послуг, що підтверджується узгодженим між сторонами переліком вчинення дій щодо економічної діяльності ФОП Вареника О.С., а також систематичність перерахування ним коштів відповідачу, апелянт вважає, що існують усі підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Окрім того, ФОП Кабаровська Т.А. просить суд стягнути 10000,00 грн понесених витрат на правову допомогу, у зв'язку з необхідністю залучення адвоката Корнійчук І.В. для надання правової допомоги та здійснення представництва інтересів відповідача у суді першої інстанції.
У відповідності до ст.263 ГПК України, ФОП Вареник О.С. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що довіреність, на яку посилається відповідач, не є підтвердженням факту надання послуг ФОП Кабаровською Т.А. позивачу та не може замінити акт приймання-передачі або акт надання послуг, який повинен бути підписаний сторонами. Окрім того, вказує, що остання є нечинною та не передбачає обов'язок позивача здійснювати оплати на користь відповідача.
Позивач зазначає, що листування у месенджері мобільного пристрою не може бути прийняте судом як належний та допустимий доказ, оскільки воно не дає можливість суду встановити авторів листування та його зміст. ФОП Вареник О.С. заперечує факт введення з ФОП Кабаровською Т.А. листування в редакціях роздруківок, наданих відповідачем до суду.
Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ФОП Кабаровської Тетяни Анатоліївни на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.02.2024 у справі №902/1289/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи ФОП Вареником О.С. перераховано ФОП Кабаровській Т.А. кошти в сумі 77000,00 гривень, а саме:
1) 12000,00 грн - згідно платіжного доручення № 603 від 14.11.2022, з призначенням платежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2022 р. без ПДВ.";
2) 6000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 616 від 29.03.2023 з призначенням платежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ.";
3) 6000,00 грн - згідно платіжного доручення № 623 від 25.04.2023 з призначенням пла-тежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ.";
4) 10000,00 грн - згідно платіжного доручення № 627 від 01.05.2023 з призначенням платежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ.";
5) 6000,00 грн - згідно платіжного доручення № 638 від 23.05.2023 з призначенням пла-тежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ";
6) 6000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 651 від 01.06.2023 з призначенням платежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ.";
7) 6000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 667 від 24.06.2023 з призначенням платежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ.";
8) 25000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 4С8Х- 148Р-ТТХ5-7530 від 07.08.2023 з призначенням платежу: "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ."
Враховуючи відсутність договірних зобов'язань між ФОП Вареник О.С. та ФОП Кабаровською Т.А. та не повернення останньою безпідставно набутих коштів у розмірі 77000,00 грн, позивач звернувся до суду про їх стягнення з відповідача.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду 27.01.2021 у справі №910/16334/19, від 04.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.12.2021 у справі №910/13182/20).
Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував на банківський рахунок відповідача 77000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №603 від 14.11.2022, №616 від 29.03.2023, №623 від 25.04.2023, №627 від 01.05.2023, №638 від 23.05.2023, №651 від 01.06.2023, №667 від 24.06.2023, №4С8Х- 148Р-ТТХ5-7530 від 07.08.2023.
Підставою перерахування коштів вказано "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2022 р. без ПДВ", "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ".
Позиція позивача базується на відсутності договірних правовідносин з відповідачем, а відтак, безпідставності перерахованих коштів згідно вказаних платіжних доручень.
Водночас апелянт вказує, що між позивачем та відповідачем були усні договірні (зобов'язальні) правовідносини про надання останньою бухгалтерських послуг та вчинення нею узгодженого переліку дій, відповідно до довіреності від 26.01.2021.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги ФОП Кабаровської Т.А., колегія суддів враховує наступне.
Згідно ч.1 ст.202 ЦК України, правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК України).
Згідно з ч.1,3 ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч.1 ст.1000 ЦК України).
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №458/229/18, довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (ст.1003 ЦК України), при чому це робиться обов'язково (ч.1 ст.1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво.
Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в ст.1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в ст.1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов'язковою. У випадку вчинення договору доручення в усній формі, довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання.
Відтак, видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, тому на такі правовідносини поширюються положення статей 1000-1010 ЦК України.
Колегією суддів встановлено, що 26.01.2021, згідно нотаріально посвідченої довіреності, ФОП Вареник О.С, на підставі попереднього усного договору доручення, уповноважив Кабаровську Т.А. вчиняти від його імені юридичні дії, що пов'язані з веденням та припинення його підприємницької діяльності, серед яких, зокрема: представлення інтересів позивача у відносинах з органами Державної фіскальної служби та надання послуг щодо ведення бухгалтерського обліку ФОП Вареника О.С. (введення звітності, заповнення та подання її від його імені до органів ДФС, ПФУ, введення обліку одержаних доходів та здійснення витрат, здійснення та подання від його імені документи, будь-які заяви та клопотання, в т.ч. щодо застосування загальної системи оподаткування, реєстрації та постановки на облік платника єдиного податку, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску тошо.)
Дана довіреність видана строком на три роки і діє до 26.01.2024 року.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань станом на 14.07.2020, ФОП Кабаровська Т.А. здійснює діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування (КВЕД 69.20)
Відтак, остання, була наділена повноваженнями, згідно довіреності від 26.01.2021, на представлення інтересів позивача, в тому числі і на надання бухгалтерських послуг для останнього.
Таким чином, колегія суддів, дослідивши наявну в матеріалах справи довіреність, яка видана на підставі усного договору доручення, дійшла висновку, що остання є підтвердженням наявності між ФОП Вареником О.С. та ФОП Кабаровською Т.А. договірних правовідносин та укладання між ними договору доручення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на розрахунковий рахунок відповідача протягом 2022-2023 років здійснив 8 оплат на загальну суму 77000,00 грн з призначенням платежу "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2022 р. без ПДВ", "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ".
Апеляційний суд зазначає, що неодноразове перерахування коштів позивачем на банківський рахунок відповідача кількома платежами протягом певного періоду з визначенням її імені та призначенням платежу "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2022 без ПДВ" та "сплата за бухгалтерські послуги згідно договору б/н від 01.01.2023 р. без ПДВ", свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер, що обумовлено характером договірних правовідносин між позивачем та відповідачем.
Натомість позивачем не надано жодного належного доказу на спростування вказаних обставин, як і не надано доказів наявності помилки в діях позивача.
Варто зазначити, що здійсненню систематичних проплат позивачем передувало надання послуг відповідачем, відтак, їх перерахування було здійснено на підставі усного договору доручення та у відповідності до ст.1007 ЦК України, згідно якої довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а також виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Надаючи оцінку доказам відповідача, а саме долучених до матеріалів справи переліку документів (видаткові касові ордери, відомості про виплату заробітної плати, накази про прийняття на роботу, відомості про нарахування заробітної плати, табелі обліку робочого часу, договори ФОП Вареника О.С. з контрагентами, податкові декларації позивача, заяви про реєстрацію програмного реєстратора розрахункових операцій ФОП Вареника О.С., кадрові документи по працівниках ФОП Вареника О.С., тощо), колегія суддів вважає їх належними та допустимими в розумінні ст.76,77 ГПК України, оскільки останні підтверджують наявність договірних відносин між ФОП Вареником О.С. та ФОП Кабаровською Т.А., а також надання та здійснення останньою бухгалтерських послуг.
Відповідно до ч.2,3 ст.86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом". Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Оцінюючи доводи апелянта щодо електронного листування з позивачем у мобільному додатку "Телеграм" , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1,2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст.96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ч.1,2 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Статтею 7 вищевказаного Закону передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч.3 ст.96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п.1 ч.2 ст.73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у ст.96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Наведені висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі роздруківки електронного листування у мобільному додатку "Телеграм", встановив, що із їх змісту вбачається наявність між позивачем і відповідачем протягом 2021- 2023 років постійних перемовин та узгоджень щодо виконання ФОП Кабаровською Т.А. своїх повноважень, які передбачені довіреністю від 26.01.2021, відтак останні приймаються судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази в підтвердження тривалих договірних правовідносин між ФОП Вареником О.С. та ФОП Кабаровською Т.А.
З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, суд застосовує поряд зі ст.79 ГПК України стандарт "баланс ймовірностей", за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.
Апеляційний суд вказує на те, що надані позивачем докази на підтвердження відсутності між ним та відповідачем укладеного договору не доводять факт безпідставного заволодіння ФОП Кабаровською Т.А. коштів у сумі 77000,00 грн.
У свою чергу, відповідачем підтверджено належними і допустимими засобами доказування факт надання бухгалтерських послуг позивачу та існування між нею та позивачем договірних правовідносин, тому надані ФОП Кабаровською Т.А. докази є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин помилковим.
Апеляційний суд не вбачає у неодноразовому систематичному перерахуванні позивачем коштів відповідачу ознак безпідставності, а договірний склад цих правовідносин дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України.
Окрім того, в апеляційній скарзі апелянт просив здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №902/1289/23, понесених у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн.
Згідно з ч.1,2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі №826/1216/16 вказано, що "склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат" (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №910/1929/19 від 09.06.2022).
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції, її представник подав копію договору про надання правничої допомоги від 21.11.2023, розрахунок витрат на правову допомогу згідно договору про надання правничої допомоги від 21.11.2023, квитанцію №АТХР-0РЕ1-В5С9-2822 від 21.11.2023 про оплату наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 21.11.2023 у розмірі 10000,00 грн.
Також в матеріалах справи наявні ордер на надання правничої правової допомоги та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.05.2023.
21.11.2023 між адвокатом Корнійчук Іриною Василівною (адвокат) та ФОП Кабаровською Тетяною Анатоліївною укладено договір про надання правничої допомоги, згідно п.1.1 якого, адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема підготовка та направлення відзиву на позовну заяву по справі №902/1289/23, представництво інтересів у Господарському суді Вінницької області по справі № 902/1289/23, а замовник зобов'язаний надавати усю необхідну інформацію щодо предмету договору.
Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що вартість послуг за даним договором становить 10000,00 грн
Згідно розрахунку витрат на правову допомогу, адвокатом були надані наступні послуги:
1) зустріч, консультація клієнта та узгодження правової позиції. Ознайомлення з матеріалами справи №902/1289/23, зокрема з позовною заявою ФОП Вареника О.С. з додатками /2 год / 2000 грн;
2) аналіз матеріалів, наявних у ФОП Кабаровської Т.А., що стосується надання останньою бухгалтерських послуг ФОП Варенику О.С. /1 год / 1000 грн;
3) вивчення актуальної судової практики у справах щодо стягнення безпідставно отриманих коштів /1 год / 1000 грн;
4) підготовка відзиву на позовну заяву. Направлення відзиву з додатками сторонам справи і суду /5 год / 5000 грн;
5) участь у судових засіданнях по справі №902/1289/23 / 1 год / 1000 грн.
Вартість однієї години роботи адвоката, зважаючи на характер та складність справи, складає 1000,00 грн.
Вартість послуг, наданих на підставі договору про надання правової допомоги від 21.11.2023 складає 10000,00 грн.
Колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 21.11.2023, ФОП Кабаровською Т.А. було здійснено оплату послуг адвокату Корнійчук Ірині Василівні у загальній сумі 10000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 21.11.2023.
Оцінюючи надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, колегією суддів встановлено, що останні у своїй сукупності разом із іншими матеріалами справи у повній мірі підтверджують обсяг наданої професійної правової допомоги ФОП Кабаровській Т.А. адвокатом Корнійчук Іриною Василівною, а також відповідають критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, відтак апеляційний суд вважає заявлену до стягнення суму витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн обґрунтованою.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Відтак, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлену судом наявність між сторонами договірних відносин, а також відсутность належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного набуття відповідачем за рахунок позивача коштів у розмірі 77000,00 грн, суд апеляційної інстанції вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги ФОП Кабаровської Т.А. та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги, у зв'язку із її задоволенням, покладаються на позивача.
Керуючись ст.126, 129, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.02.2024 у справі №902/1289/23 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 29.02.2024 у справі №902/1289/23 скасувати та прийняти нове рішення.
3. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Вареника О.С. до Фізичної особи -підприємця Кабаровської Тетяни Анатоліївни про стягнення 77000,00 грн безпідставно отриманих коштів - відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Вареника Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кабаровської Тетяни Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 3220,80 грн (три тисячі двісті двадцять гривень 80 коп) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Стягнути Фізичної особи - підприємця Вареника Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кабаровської Тетяни Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.