ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 червня 2024 року Справа № 903/13/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маст Компані" на рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 у справі № 903/13/24 (суддя Шум М.С., повний текст рішення складено 11.03.2024)
за позовом керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маст Компані"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Володимирводоканал"
про стягнення 73 320 грн
Керівник Володимирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Володимирської міської ради (далі - позивач, Міська рада) звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маст Компані" (далі - відповідач, ТОВ "Маст Компані") про стягнення 73 320 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в договорі від 16.11.2022 № 1611 про поставку дизельного генератора, який укладений КП "Володимирводоканал" (замовник) та ТОВ "Маст Компані" (постачальник), вартість товару визначена в сумі 439 920 грн в т. ч. ПДВ - 73 320 грн. Проте, на момент укладення договору та під час проведення розрахунків операції з постачання такого товару, на митній території України звільнялися від оподаткування ПДВ згідно з постановою КМУ № 1260 від 11.11.2022, тому сторони протиправно домовилися про ціну генератора, включивши в неї ПДВ.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Маст Компані" на користь Володимирської міської ради грошові кошти в розмірі 73 320 грн. Здійснено розподіл судового збору.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідач як одна із сторін зобов'язання набув кошти в сумі 73 320 грн, що передбачені договором як ПДВ за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі ст. 1212 ЦК України. Неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 73 320 грн, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Маст Компані" на рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 у справі №903/13/24, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- договір поставки № 1611 укладений між сторонами 16.11.2022 в період дії постанови № 1260 від 16.11.2022. Вказаного дня товар був поставлений КП "Володимирводоканал". Поставлений третій особі товар дизельний генератор SGR 70 не відповідав вимогам постанови КМУ від 09.11.2022 № 1260, зокрема вимогам виноски щодо даного товару та не супроводжувався відповідними, зазначеними у виносці, документами. Правову позицію щодо відсутності підстав для звільнення від оподаткування ПДВ поставки товару, які не відповідають вимогам постанови КМУ № 224 від 20.03.2020, зокрема вимогам примітки, викладено у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 916/734/22;
- суд першої інстанції не дослідив відповідність товару - дизельного генератора вимогам постанови КМУ № 1260 від 09.11.2022, зокрема вимога виноски та прийшов до незаконного висновку про звільнення від оподаткування податком на додану вартість поставленого 16.11.2022 генератора. В цій частині судом першої інстанції не врахована правова позиція Верховного Суду у постанові від 31.05.2023 у справі № 916/734/22;
- судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що на дату укладення договору та на дату поставки у відповідача не було правових підстав застосовувати п. 187.7. ст. 187 ПК України, так як умови укладеного між сторонами договору № 1611 не передбачали оплату товару за рахунок бюджетних коштів, а оплату за рахунок коштів КП "Володимирводоканал";
- відповідач законно керувався п. 187.1. ст. 187 ПК України та визначив дату виникнення податкових зобов'язань з постачання товару по першій події, що сталася раніше - дата відвантаження товару, а саме 16.11.2022. Відповідно укладений 16.11.2022 договір в частині відображення у вартості товару податку на додану вартість відповідав вимогам законодавства.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/13/24 у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.
Листом від 29.03.2024 з Господарського суду Волинської області витребувано матеріали справи.
08.04.2024 матеріали справи надійшли до суду.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Маст Компані" на рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 у справі № 903/13/24. Повідомлено учасників справи, що розгляд справи буде здійснюватися у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Володимирська окружна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- відповідно до платіжного доручення № 20 від 05.12.2022 оплату за спірним договором проведено 15.12.2022, реквізити платника зазначені: "Держказначейська служба України м. Київ" UА928201720344351004100024076. Такі обставини підтверджують оплату генератора не з рахунку КП "Володимирводоканал" Володимирської міської ради, а з місцевого бюджету. Окрім цього, згідно зі звітом про договір про закупівлю UA-2022-11-22-006087-a та звіту про виконання договору про закупівлю UA-2022-11-22-006087-a джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет. За умовами договору, постачання товару здійснювалося за бюджетні кошти, тому у вказаних правовідносинах датою виникнення податкових зобов'язань є 15.12.2022 (дата зарахування коштів);
- станом на 15.12.2022 постанова Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 діяла в редакції, яка не передбачала подання будь - яких додаткових документів для звільнення від оподаткування операцій з ввезення електрогенераторних установок на митну територію України та/або операцій з їх постачання на митній території України, необхідно лише віднесення таких товарів до переліку визначеного вказаною постановою;
- сторони протиправно домовились про ціну електрогенераторів з ПДВ, як наслідок з бюджету зайво витрачено кошти в сумі 73 320 грн на придбання генераторів;
- судом першої інстанції при прийнятті рішення надано оцінку обставинам та взято до уваги висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 щодо належного способу захисту у вказаних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ТОВ "Маст Компані" на рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 у справі №903/13/24 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним господарським судом, КП "Володимирводоканал" Володимирської міської ради проведено закупівлю без використання електронної системи (UА-2022-11-22-006087-а) та 16.11.2022 укладено із ТОВ "Маст Компані" договір поставки № 1611 про поставку дизельного генератора SGR70.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що ТОВ "Маст Компані" зобов'язується поставити, а КП "Володимирводоканал" прийняти та оплатити один дизельний генератор SGR70, код за ДК 021:2015:31120000-3 генератори загальною вартістю 439 920 грн в т. ч. ПДВ - 73 320 грн.
Додатком до договору є специфікація із зазначенням моделі генератора його вартості без ПДВ - 366 600 грн та вартості із ПДВ - 439 920 грн.
Додатковою угодою № 1 від 23.11.2022 до договору у зв'язку із виділенням коштів з місцевого бюджету та оплати коштів не з основного банківського рахунку покупця, а з рахунку покупця банк платник "Держказначейська служба України м. Київ" сторони домовилися внести зміни в договорі в частині реквізитів покупця.
Відповідно до видаткової накладної № 136 від 16.11.2023, КП "Володимирводоканал" отримало від ТОВ "Маст Компані" дизельний генератор SGR70 в кількості 1 шт. вартістю без ПДВ 366 600 грн, а із ПДВ - 439 920 грн.
15.12.2022 згідно з платіжним дорученням № 20 від 05.12.2022 перераховано ТОВ "Маст Компані" кошти в сумі 439 920 грн, в тому числі ПДВ - 73 320 грн.
Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирської міської ради про стягнення із ТОВ "Маст Компані" коштів в сумі 73 320 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони договору поставки від 16.11.2022 № 1611 протиправно домовились про ціну генератора із урахуванням ПДВ та як наслідок з бюджету зайво витрачено кошти ПДВ на його придбання в заявленій до стягнення сумі.
Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов'язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 4 даного Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.
Таким чином, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У ст. 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов'язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету (п. 10.2., 10.3. постанови).
Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Володимирської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.
На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у тому, що з бюджету зайво витрачено кошти ПДВ в заявленій до стягнення сумі на виконання договору поставки. Прокурор вказує, що до інтересів держави входить дотримання законодавства, яке регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне використання коштів підриває матеріальну основу органів державної влади і місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Також, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Володимирською окружною прокуратурою листом від 14.07.2023 № 50-1397ВИХ-23 повідомлено Володимирську міську раду про протиправне включення до ціни договору поставки №1611 від 16.11.2022 суми ПДВ та безпідставне отримання цих коштів відповідачем; роз'яснено положення чинного законодавства, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться міською радою заходи цивільно - правового характеру, спрямовані на стягнення із суб'єкта господарювання безпідставно набутих останнім коштів (ПДВ).
На лист окружної прокуратури Володимирська міська рада листом від 24.07.2023 №1757/1.21/2-23 повідомила про те, що ні міська рада, ні виконавчий комітет не виступали замовниками вказаної закупівлі, а тому лист окружної прокуратури скеровано до КП "Володимирводоканал". Володимирською міською радою на повідомлення прокуратури щодо вжиття міською радою заходів представницького характеру про стягнення із суб'єкта господарювання безпідставно набутих останнім коштів (ПДВ) надано відповідь, що КП "Володимирводоканал" є самостійним суб'єктом господарювання та самостійно веде претензійно - позовну діяльність.
В свою чергу, КП "Володимирводоканал" у листі від 20.07.2023 № 346 повідомило окружну прокуратуру про те, що вжиття заходів з повернення суми ПДВ відбулось шляхом внесення підприємством 73 320 грн в податковий кредит.
Володимирською окружною прокуратурою листом від 21.12.2023 № 50-2470ВИХ-23 повідомлено Володимирську міську раду про встановлені порушення вимог чинного законодавства, а також про звернення до суду з відповідним позовом.
Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.
Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.
Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 суд щодо схожих правовідносин виснував про те, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що між сторонами у справі укладено договір поставки, спірні кошти сплачено позивачем на виконання договору і його не визнано недійсним, дійшли передчасного висновку, що спірні кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано згідно з положеннями статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.
З огляду на викладене, колегія суддів зробила висновок, від якого не відступив Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 № 910/12764/20 про те, що за своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем/замовником послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 180 ГК України деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).
Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів "а" і "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.
Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 ПК України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Виходячи з наведеного, суд акцентує на тому, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20).
Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежать від волі сторін договору.
Законом України № 530-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 17.03.2020, розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" доповнено пунктом 3-1 такого змісту:
"Установити, що дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, необхідні для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СОVID-19). Перелік таких товарів, робіт чи послуг та порядок їх закупівлі затверджуються Кабінетом Міністрів України".
Пунктом 4 розділу І цього ж Закону підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 71, за змістом якого тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СОVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України № 224 від 20.03.2020 "Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість", затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СОVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Постановою КМ України № 1260 від 09.11.2022, яка набрала чинності з 11.11.2022, затверджено зміни до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, якою відповідно внесено зміни до постанови КМУ №224 від 20.03.2020.
Відповідно до затверджених КМУ змін до переліку товарів, які звільняються від ПДВ, включено електрогенераторні установки (код згідно УКТЗЕД 8502).
В подальшому, постановою КМ України від 16.11.2022 № 1288 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" у переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 р. № 224 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 26, ст. 971, № 33, ст. 1113, № 60, ст. 1903; 2022 р., № 80, ст. 4864), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2022 р. № 1260:
1) підрозділ "Інше" розділу "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" викласти в такій редакції: Інше, серед іншого, Код згідно з УКТЗЕД 8502 (електрогенераторні установки), Код згідно з УКТЗЕД 8504 (Трансформатори (крім товарів цивільної авіації).
Відповідно до Закону України "Про митний тариф" (в редакції, чинній на момент укладення договору № 1611 від 16.11.2022) дизельний генератор, придбаний позивачем у відповідача входить до групи 8502 20 40 90 (електрогенераторні установки з поршневим двигуном з іскровим запаленням).
Як встановлено апеляційним судом, сторони договору поставки від 16.11.2022 № 1611 погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару (дизельного генератора) включено оплату ПДВ, а саме 73 320 грн, а вартість генератора без ПДВ встановлена сторонами в розмірі 366 600 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що 23.11.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 1611 від 16.11.2022 ,згідно з якою зміни до договору вносяться у зв'язку із виділенням коштів з місцевого бюджету та оплати коштів не з основного банківського рахунка покупця, а з рахунка покупця банк платник "Держказначейська служба України м. Київ" UА928201720344351004100024076.
В той же час, платіжним дорученням № 20 від 05.12.2022 оплату за товар за спірним договором проведено 15.12.2022, реквізити платника зазначені: "Держказначейська служба України м. Київ" UА928201720344351004100024076. Тобто, вказані обставини підтверджують оплату генератора не з рахунку КП "Володимирводоканал", а з місцевого бюджету.
Окрім цього, згідно зі звітом про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель UA-2022-11-22-006087-a та звіту про виконання договору про закупівлю UA-2022-11-22-006087-a джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет.
Колегія суддів зазначає, що включення до вартості поставленого дизельного генератора згідно договору поставки № 1611 від 16.11.2022 податку на додану вартість у розмірі 73 320 грн та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач як одна із сторін зобов'язання набув кошти в сумі 73 320 грн, що передбачені договором як ПДВ за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі ст. 1212 ЦК України.
В той же час, неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 73 320 грн, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.
Отже, зважаючи на вірно встановлені судом першої інстанції обставини, які свідчать про те, що предметом закупівлі за договором був товар, який підлягав звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 73 320 грн.
Колегія суддів вказує, що у вказаних правовідносинах датою виникнення податкових зобов'язань є саме 15.12.2022 (дата зарахування коштів). Станом на 15.12.2022 постанова Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 діяла в редакції, яка не передбачала подання будь-яких додаткових документів для звільнення від оподаткування операцій з ввезення електрогенераторних установок на митну територію України та/або операцій з їх постачання на митній території України, необхідно лише віднесення таких товарів до переліку визначеного вказаною постановою. Таким чином, сторони протиправно домовились про ціну генератора з ПДВ, як наслідок з бюджету зайво витрачено кошти в сумі 73 320 грн на його придбання.
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення надано оцінку обставинам та взято до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03.12.2021 № 910/12764/20 щодо належного способу захисту у вказаних правовідносинах.
Безпідставними є доводи відповідача, із посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 916/734/22, на те, що поставлений товар (дизельний генератор SGR 70) не відповідав вимогам постанови КМУ від 09.11.2022 № 1260, зокрема вимогам виноски щодо даного товару та не супроводжувався відповідними, зазначеними у виносці, документами, оскільки в силу чинних, на момент спірних правовідносин, нормативно-правових актів, придбаний позивачем у відповідача товар (дизельний генератор), входить до групи товарів, операції з поставки якого здійснювалися без сплати ПДВ. Посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 916/734/22, суд не приймає до уваги, оскільки вони зроблені судом у правовідносинах, які не є подібними до спірних правовідносин у даній справі.
В порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, відповідач висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, не спростував. Посилання відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 у справі № 903/13/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маст Компані" на рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2024 у справі № 903/13/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.