вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" червня 2024 р. Справа№ 910/12912/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.06.2024:
від позивача: Сироткіна А.О. - адвокат, посвідчення 9360/10;
від відповідача: Ганга В.Г. - адвокат, посвідчення № 4106;
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 (повний текст - 19.02.2024)
у справі № 910/12912/23 (суддя - Ломака В.С.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед"
про скасування наказу та рішення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати та поновлення на роботі
1. Короткий зміст заявлених вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" (код ЄДРПОУ 42079330) ОСОБА_2 від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині звільнення позивача; визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника ОСОБА_2 № 1/к про звільнення ОСОБА_1 ; стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача в сумі 311,63 грн.; стягнення протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн.; зобов'язання відповідача негайно поновити ОСОБА_1 на роботі.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 провадження у справі №910/12912/23 у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" ОСОБА_2 від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" Віри Михайлівни Лелюх № 1/к про звільнення ОСОБА_1 , зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" негайно поновити ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено. Провадження у справі № 910/12912/23 в частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. - закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд цього спору в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачка 05.03.2024 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (яка була зареєстрована 11.03.2024), в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Іоннікової І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12912/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі №910/12912/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
25.03.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/12912/23.
01.04.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Іоннікова І.А. заявлено самовідвід у розгляді справи № 910/12912/23 на підставі пункту 4 частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
01.04.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою заяву головуючої судді Тищенко А.І., суддів Михальської Ю.Б., Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи № 910/12912/23 задоволено. Матеріали справи № 910/12912/23 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2024, справу передано для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
11.04.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою прийняв справу № 910/12912/23 до провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/12912/23, розгляд справи було призначено на 21.05.2024. В судовому засіданні 21.05.2027 було оголошено перерву до 30.05.2024.
21.05.2024 Північним апеляційним господарським судом було оголошено перерву на 30.05.2024.
27.05.2024 (через електронну пошту) від позивача надійшли додаткові пояснення у справі № 910/12912/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 10.06.2024.
В судове засідання 10.06.2024 з'явились представники обох сторін. Адвокатка скаржниці апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, з урахуванням заявленого та задоволеного самовідводу попередньо визначеного складу суду, подання відповідачем клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, з метою забезпечення рівності сторін, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога", перебої з елетроживленням та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в них доводів
Апелянтка не погоджується з рішенням місцевого господарського суду, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, що обґрунтовується наступним.
В резолютивній частині судом справу було "поділено" на дві окремі вимоги, де у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" ОСОБА_2 від 13.04.2023 року Nє 13/2023 в частині звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" Віри Михайлівни Лелюх № 1/к про звільнення ОСОБА_1 ; зобов?язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" негайно поновити ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено. Тоді як провадження у справі № 910/12912/23 в частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. - закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України. Окремо помилково роз?яснено ОСОБА_1 , що розгляд спору в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції.
Скаржниця не погоджується з вказаними доводами, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. А відповідно до пункту 2 ч. 5 ст. 174 суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу); Проте судом не було вчинено дій, що роз'єднання позовних вимог і не ініційовано проведення розгляду справи судом загальної юрисдикції. Окремо звернуто увагу, що позивачка зверталася з аналогічним позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, проте ухвалою від 28.06.2023 відмовлено у відкриті провадження і роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а саме всі позовні вимоги. А тому скаржниця вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є неправомірним та таким, що обмежує її право на доступ до правосуддя.
Окрім цього, апелянтка не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою було пропущено строк на звернення з відповідним позовом, оскільки вона зверталась до суду за захистом своїх прав, однак їй було відмовлено. Більше того, скаржниця зазначила, що лише 06.05.2023 позивачкою був отриманий один із оскаржуваних документів, а тому звернулась вона до суду в "розумний строк".
А тому апелянтка просила рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідач зазначив, що порядок прийняття рішення ТОВ "Фідес Мед" про звільнення директора відповідає вимогам Закону, а тому будь-яких інших протилежних позицій, які б спростовували позицію відповідача в суді першої інстанції ОСОБА_1 доведено не було. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводить жодного аргументу стосовно того, в чому полягає протиправність рішення власника товариства про припинення її повноважень як виконавчого органу; не наводить обґрунтованих підстав для його скасування, а також не вказує, чим спростовуються висновки суду першої інстанції у правомірності застосування статті 99 ЦК України до даної категорії справ. Натомість ОСОБА_1 , вказуючи про незаконність єдиного рішення власника, посилається лише на обставини, які аргументують підстави незаконності наказу, прийнятого на підставі законодавства про працю, передбачені КЗпП України.
Так, ТОВ "Фідес Мед" подало до суду достатньо письмових доказів, які вказують, що у квітні 2023 року ОСОБА_1 , будучи єдиним уповноваженим керівником товариства, яка мала організаційно-розпорядчі функції, що надавали їй можливість розпоряджатись грошовими коштами товариства, які перебували на рахунках в банку, не здійснила перерахування щомісячної оплати за оренду приміщення, не здійснила перерахування коштів за оплату за комунальних послуг та, не дивлячись на попередження орендодавця (ТОВ "ХФ Груп") про блокування доступу до приміщення працівникам товариства "Фідес Мед", перерахувала на власний банківський рахунок залишок коштів, що були розміщенні раніше для погашення заборгованості. Крім того, після вказаних обставин ОСОБА_1 припинила спілкування з єдиним власником та працівниками ТОВ "Фідес Мед". Разом з цим, у квітні 2023 року ОСОБА_1 зняла з банківського рахунку № НОМЕР_1 кошти, які мали бути спрямовані на сплату оренди і забрала всю документацію товариства, в тому числі печатку, чим створила загрозу для подальшої ведення господарської діяльності клініки, оскільки орендодавець ТОВ "ХВ Груп" у зв'язку з боргом поставив питання про обмеження доступу до орендованого приміщення.
Оскільки ОСОБА_1 не виходила зі ОСОБА_3 на зв'язок, а інших уповноважених осіб, які б мали право доступу до розпорядження коштами у товаристві не було, власник клініки прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора, як посадової особи, виконавчого органу ТОВ "Фідес Мед" на підставі частини 3 статті 99 ЦК України, п.5 частини 1 статті 41 КЗпП України, п.2 ч.1 статті 41 КЗпП України.
Що стосується питання про перерахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, то слід зазначити, що ця вимога є і може бути задоволеною тільки у випадку визнання судом незаконним прийняття рішення та наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади незаконними. Крім того на думку відповідача, вимога ОСОБА_1 про перерахунок суми за час вимушеного прогулу та стягнення коштів з ТОВ "Фідес Мед" (недоплачені грошових коштів в сумі 137 856, 69 грн) є окремим спором, що відноситься до правовідносин трудового законодавства.
Враховуючи викладене, господарський суд міста Києва правильно ухвалив рішення про закриття провадження у справі в частині вимог про нарахування та виплату заробітної плати, а тому посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними. А тому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення через необґрунтованість.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, наказом від 23.04.2018 року № 01-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" (код ЄДРПОУ 42079330) (далі - Товариство).
Разом із тим, у позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що 05.05.2023 року на її домашню адресу від ОСОБА_3 (засновника та кінцевого бенефіціарного власника Товариства) надійшов лист разом із наказом від 13.04.2023 року № 1/к про звільнення позивача з посади директора Товариства у зв'язку із неналежним виконанням обов'язків з 13.04.2023 року на підставі рішення Товариства від 13.04.2023 року № 13\2023.
Оскільки позивачка належним чином виконувала покладені на неї посадові обов'язки та не отримувала жодних нарікань на її роботу з боку власника Товариства, а також, зважаючи на відсутність у наказі від 13.04.2023 року № 1/к будь-яких посилань на певну норму Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на підставі якої її звільнено із займаної посади, вона звернулася до Господарського суду міста Києва з даним позовом. В якому просила, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення єдиного учасника Товариства від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині звільнення позивача, визнати протиправним та скасувати наказ єдиного учасника відповідача ОСОБА_3 № 1/к про звільнення ОСОБА_1 , а також зобов'язати Товариство негайно поновити її на роботі.
Крім того, враховуючи неправомірне звільнення позивача із займаної посади на необґрунтоване заниження протягом березня 2022 року - квітня 2023 року виплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час її вимушеного прогулу з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 311,63 грн., а також стягнути з Товариства протиправно недоплачені кошти за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову у даній справі є наступні вимоги: про визнання протиправним та скасування ТОВ "Фідес Мед" від 13.04.2023 № 13/2023 в частині звільнення позивача; визнання протиправним та скасування наказу № 1/к про звільнення ОСОБА_1 ; зобов'язання відповідача негайно поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати позивачки в сумі 311,63 грн.; стягнення протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн.
Щодо юрисдикції даного спору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Так, ГПК України визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції врахував, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) викладались правові висновки щодо підвідомчості спорів про оскарження рішення загальних зборів засновників товариства (постанови зборів уповноважених) щодо звільнення директора (голови правління) товариства, поновлення на посаді, стягнення на їх користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У цих справах питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь незаконно відстороненого (звільненого) директора (голови правління) товариства вирішувалося у порядку господарського судочинства. Практика Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикційності розгляду таких справ в порядку господарського судочинства є сталою.
Крім того, у справі № 324/379/19 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин слід відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), шляхом уточнення наведених у ній висновків, а саме: зазначення, що у разі непред'явлення вимог про визнання недійсним рішення уповноваженого органу товариства учасником цього товариства, за умови їх попереднього вирішення в порядку господарського судочинства, спори про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу належать до компетенції судів загальної юрисдикції, оскільки у такому випадку корпоративний спір між сторонами відсутній. У зв'язку з наведеним, справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 17.08.2022 у згаданій справі № 324/379/19 дійшла висновку, що немає підстав для відступу (уточнення) від висновку, наведеного у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду. Крім того, зазначено, що практики щодо юрисдикційності розгляду справ в порядку господарського судочинства потрібно дотримуватися й в тих справах, у яких господарський суд вже вирішив питання про скасування рішення уповноваженого органу товариства, а після цього позивач звертається із іншими вимогами - про поновлення на посаді директора (голови правління) товариства, стягнення середнього заробітку, тощо. Оскільки такі вимоги залежать від визнання правомірним рішення загальних зборів засновників товариства (постанови зборів уповноважених) щодо звільнення директора (голови правління) товариства і вони мають бути вирішені в порядку господарського судочинства.
Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 324/379/19
В цій частині суд апеляційної інстанції враховуючи на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України правові висновки, викладені у зазначених вище постановах і зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування ТОВ "Фідес Мед" від 13.04.2023 № 13/2023 в частині звільнення позивача; визнання протиправним та скасування наказу № 1/к про звільнення ОСОБА_1 ; зобов'язання відповідача негайно поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача в сумі 311,63 грн - мають розглядатись в порядку господарського судочинства.
Водночас, що доводів скаржниці про неправомірність оскаржуваного рішення відповідача про звільнення позивача (з посиланням на норми КЗпП), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
На підставі статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.
Згідно статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 13.04.2023 року № 1/к, підписаним єдиним учасником Товариства ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звільнено з посади директора Товариства у зв'язку із неналежним виконанням обов'язків з 13.04.2023 року на підставі рішення Товариства від 13.04.2023 року № 13/2023.
Відтак, підставою для прийняття оскаржуваного позивачем наказу, за відсутності у ньому посилань на приписи КЗпП України, було саме рішення єдиного учасника Товариства від 13.04.2023 року № 13/2023, підписане ОСОБА_3 та посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волохою В.Л. і зареєстроване у реєстрі за № 717. Згідно з означеним рішенням ОСОБА_1 звільнено з посади директора Товариства з 13.04.2023 року.
Станом на момент видання вищенаведеного наказу та прийняття рішення у Товаристві діяв Статут у редакції, затвердженій протоколом від 19.04.2018 року за № 1/2018.
Згідно з пунктом 1.3 цього Статуту учасником Товариства є фізична особа, громадянка України, ОСОБА_3 .
Пунктом 8.1 Статуту визначено, що органами управління Товариства є: Загальні збори Учасників (Вищий орган Товариства), Директор (Виконавчий орган Товариства), Ревізійна комісія (Контрольний орган).
За умовами частин 1-4 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон) виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Відповідно до пункту 8.18 Статуту директор є вищим органом управління, першою посадовою особою та керівником Товариства. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
У той же час, позивачкою в установленому законом порядку не було доведено порушення передбаченої цивільним законодавством й установчими документами Товариства процедури ухвалення єдиним учасником Товариства відповідного рішення від 13.04.2023 року № 13/2023, підписаного ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волохою В.Л. і зареєстрованого у реєстрі за № 717, яким ОСОБА_1 звільнено з посади директора Товариства (припинено її повноваження як посадової особи відповідача) з 13.04.2023 року та призначено на цю посаду з 14.04.2023 року ОСОБА_4 .
Разом із тим, відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України припинення повноважень позивача, як директора Товариства, фактично стало підставою для розірвання трудових відносин між позивачкою та відповідачем, про що було прямо зазначено в оспорюваному наказі від 13.04.2023 року № 1/к.
У даному випадку, вищим органом управління Товариством було реалізовано право на припинення повноваження одноосібного виконавчого органу відповідача у будь-який час відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України та доручення управління справами Товариства іншій особі, тоді як позивачкою не було надано жодних доказів на підтвердження недотримання органом управління (єдиним учасником) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами Товариства процедури ухвалення рішення про припинення повноважень директора відповідача - ОСОБА_1 , а також її звільнення.
Оскільки загальними зборами Товариства (рішенням його єдиного учасника) реалізовано право на припинення повноважень одноосібного виконавчого органу з дотриманням процедури, передбаченої статтею 39 Закону та частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України у будь-який час та на свій розсуд, суд апеляційної інстанції висновує, що в даному випадку відсутнє порушення прав позивачки, оскільки дії відповідача були правомірними. Тому в цій вимозі позивачці слід відмовити, виходячи із заявленого нею предмету і підстав позовних вимог.
З урахуванням висновку, що вимога позивачки про визнання протиправним та скасування рішення Товариства ( ОСОБА_2 ) від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині її звільнення не підлягає задоволенню, вимоги про визнання протиправним та скасування виданого на виконання вищевказаного рішення наказу № 1/к відповідача про звільнення ОСОБА_1 та поновлення її на роботі, відповідно, також задоволенню не підлягають. В цій частині апеляційна скарга не підлягає задоволенню через вищенаведене.
В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо вчинення апелянткою неправомірних дій, що призвели до погіршення фінансового стану відповідача, невиконання своїх обов?язків в частині оплат орендної плати (по договором з третіми особами), оскільки вказані обставини не входять до предмету доведення у даній справі. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідача не позбавлений права звернутись до суду в загальному порядку з окремим позовом про стягнення, зокрема, збитків завданих посадовою особою (в розумінні п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України. А тому доводи відповідача в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції.
Разом з цим, щодо висновку суду першої інстанції (та доводів відповідача, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу) про пропуск позивачкою строку (на звернення із вказаними позовними вимогами) на звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов'язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачки з цим позовом, заявленим у грудні 2021 року, тобто під час карантину, не сплив. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України. А тому позивачка не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
А тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, через що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позову через пропуск строку на звернення до суду в порядку ст. 233 КЗпП - підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини (щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ТОВ "Фідес Мед" від 13.04.2023 № 13/2023 в частині звільнення позивача; визнання протиправним та скасування наказу № 1/к про звільнення ОСОБА_1 ; зобов'язання відповідача негайно поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача в сумі 311,63 грн) - в редакції даної постанови. Тоді як резолютивну частину рішення суду першої інстанції щодо вказаних вимог слід залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині - без задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції у цій частині частково враховує доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що вимоги позивача про стягнення з Товариства протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року (тобто по день припинення повноважень позивача на посаді директора та її звільнення) в загальній сумі 137 856,69 грн. безпосередньо не пов'язані з основними вимогами позивачки про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника Товариства ОСОБА_2 від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині її звільнення, а також про визнання протиправним та скасування виданого на виконання вищевказаного рішення наказу № 1/к єдиного учасника відповідача про звільнення ОСОБА_1 та поновлення її на роботі, не є похідними від таких вимог та виникають з трудових правовідносин.
За умовами пункту 2 частини 1 статті 221 КЗпП України трудові спори розглядаються місцевими загальними судами.
Однак в цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, неодноразово зазначав, що стаття 6 Конвенції містить не лише детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступу до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 31 ГПК України, спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Так, відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2023 року в справі № 761/20970/23 (провадження № 2/761/8033/2023), позивачці було відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства про скасування наказу, скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітної плати. А також у вказаній ухвалі роз'яснено, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення особі права на судовий захист та підвищення довіри до судової влади в умовах воєнного стану, вважає за необхідне застосувати безпосередньо Конституцію України та ст. 6 Конвенції, тому визнає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі № 910/12912/23 господарським судом в частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. та необхідності розгляду в порядку цивільного судочинства спору.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Відповідно до ст. 97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Як передбачено штатним розписом ТОВ "Фідес Мед", що було введено в дію з 17.01.2022 згідно наказу № 1 від 14.01.2022, посадовий оклад директора визначено у розмірі 17 800,00 грн. Водночас, як вбачається з довідки Пенсійного фонлу України форми ОК-5, починаючи з березня 2022 року позивачці виплачувалась заробітна плата в наступних розмірах: за березень 2022 - 6673,61 грн; за квітень 2022 - 6 700,96 грн; за травень 2022 - 6 785,32 грн; за червень 2022 - 6 864,71 грн; за липень 2022 - 6 882,20 грн; за серпень 2022 - 7 059,00 грн; за вересень 2022 - 7 059,00 грн; за жовтень 2022 - 7 259,00 грн; за листопад 2022 - 7 376,00 грн; за грудень 2022 - 7 397,80 грн; за січень 2023 - 6 700,00 грн; за лютий 2023 - 6 700,00 грн; за березень 2023 - 6 700,00 грн; з 01.04. по 13.04.2023 - 3 015,00 грн. Тоді як згідно посадного окладу відповідач мав виплачувати 17 800,00 грн.
Розмір недоплачених коштів за вказаний період становить 137 856,69 грн. Суд апеляційної інстанції встановив порушення права позивачки на отримання заробітної плати, яке підлягає захисту.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи доказів зменшення розміру посадового окладу, таких відповідачем надано не було, як і контррозрахунку відповідачем в цій частині надано не було. А тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, а рішення в частині закриття провадження - скасуванню на підставі Конституції України і ст. 6 Конвенції.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. (п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення суду першої інстанції (його мотивувальна частина) стосовно відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування ТОВ "Фідес Мед" від 13.04.2023 № 13/2023 в частині звільнення позивача; визнання протиправним та скасування наказу № 1/к про звільнення ОСОБА_1 ; зобов'язання відповідача негайно поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача в сумі 311,63 грн. - підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови. Тоді як резолютивна частина щодо цих вимог підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Водночас, рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі № 910/12912/23 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. (та в частині роз'яснення, що розгляд цього спору в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції) слід скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги.
9. Судові витрати
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за подання позову про визнання протиправним та скасування рішення ТОВ "Фідес Мед" від 13.04.2023 № 13/2023 в частині її звільнення; визнання протиправним та скасування наказу № 1/к про звільнення ОСОБА_1 - позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 5 368,00 грн (як за дві немайнові вимоги).
Тоді як за вимоги про зобов'язання відповідача негайно поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2023 року по день поновлення на роботі з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача в сумі 311,63 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн в порядку п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" - позивачка звільнена від сплати судового збору.
За подання апеляційної скарги апелянткою було сплачено судовий збір у розмірі 8 052,00 грн.
Разом з цим, з урахуванням відмови в задоволенні по суті позовних вимог (та апеляційної скарги) в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення ТОВ "Фідес Мед" від 13.04.2023 № 13/2023 в частині звільнення позивача; визнання протиправним та скасування наказу № 1/к про звільнення ОСОБА_1 - судовий збір покладається на скаржницю. Тоді як в частині задоволених позовних вимог про стягнення недоплаченої заробітної плати - позивачка була звільнена від сплати судового збору. Тому судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/12912/23 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/12912/23 в частині відмови позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" про визнання протиправним та скасування рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" ОСОБА_2 від 13.04.2023 року № 13/2023 в частині звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" Віри Михайлівни Лелюх № 1/к про звільнення ОСОБА_1 , зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" негайно поновити ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/12912/23 в частині закриття провадження у справі № 910/12912/23 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. (та в частині роз'яснення, що розгляд цього спору в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" протиправно недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року в загальній сумі 137 856,69 грн. віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції) - скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідес Мед" (03057, м. Київ, вул. Зоологічна 3Я, ідентифікаційний код 42079330) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 137 856 (сто тридцять сім тисяч вісімсот пятдесят шість) грн. 69 коп недоплачених коштів за період з 01.03.2022 року по 13.04.2023 року.
4. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду першої інстанції.
6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.06.2024.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич