Справа № 643/12802/23 Головуючий суддя І інстанції Довготько Т. М.
Провадження № 22-ц/818/1921/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
05 червня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Яцини В.Б.,
суддів колегії: Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року у справі № 643/12802/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
КП «Харківські теплові мережі» 05.12.2023 року звернулось до Московського районного суду м. Харкова з вищевказаним позовом, в якому було заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення за період з 01.11.2017 по 31.08.2022 в сумі 328 110,15грн. та - відшкодування судового збору.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення: підвал - приміщення 29-30; 1-й поверх - приміщення 10-21, 22-33, 33а, 34, 70, загальною площею 491, 2 кв.м., які розташовані в нежитловій будівлі літ.А-5 по АДРЕСА_1 з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює КП «Харківські теплові мережі». Таким чином, відповідач на праві власності користується нежитловими приміщеннями загальною площею 491,2 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 . 01.12.2002 між ФО ОСОБА_1 та КП №Харківські теплові мережі» було укладено договір про постачання теплової енергії №3437. Згідно зазначеного договору, позивач постачає теплову енергію в нежитлові приміщення відповідача, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання протягом року. За період користування тепловою енергією з 01 листопада 2017 року по 31 серпня 2022 року відповідачем спожито теплової енергії на суму 328 110,15,30грн. За кожен розрахунковий період відповідачу направлялися платіжні доручення про сплату за спожиту теплову енергію, що до часу звернення до суду з позовом не сплачені.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2024 року позовні вимоги КП «ХТМ» залишено без задоволення.
Не погодившись із зазначеним рішенням, КП «ХТМ» звернулось з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що розрахунок теплового навантаження на опалення не був пред'явлений до КП «ХТМ». Тому у відповідності із нормативними документом «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд» а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 344-94 КП «ХТМ» виконало розрахунок теплового навантаження на 266,05 кв.м.
Вказує, що з 01.02.2014 року розрахунок нарахувань за спожиту теплову енергію по нежитловим приміщенням, о розташовані за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 а період з 01.11.2017 по 31.08.2022 було виконано на загальну площе 266,05 кв.м.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367,368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції своє рішення мотивував наступним.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/2 кожному) на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 491,2 кв.м. ОСОБА_2 виділено 266,05 кв.м.
Але наданий до суду позивачем розрахунок суми позову зроблено виходячи з плану приміщення, яке повністю належить відповідачу ОСОБА_2 .
За таких обставин суд не погодився з розрахунком заборгованості, наданим позивачем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив , що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/2 кожному) на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 491,2 кв.м. ОСОБА_2 виділено 266,05 кв.м.
Тобто розрахунок зроблено виходячи з плану приміщення, яке належить співвласнику ОСОБА_2 .
Оскільки для правильного визначення розміру заборгованості необхідно мати розрахунок теплового навантаження приміщення зроблений з урахуванням фактичної її площі, який у матеріалах справи відсутній, суд позбавлений можливості визначити обсяг теплової енергії необхідної для опалення приміщень належних відповідачу і їх вартість, а тому у задоволенні позву слід відмовити, за його недоведеності.
Оскільки позов не доведений, суд не знайшов підстав для застосування строків позовної давності, про що заявив відповідач. Суд у питанні відсутності підстав строків позовної давності застосував правові висновки, які були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено, що відповідно до копії договору про купівлю-продаж нежитлового приміщення від 18 березня 2023року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Шишко В.А. та зареєстрованого в реєстрі за №808, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали в рівних частках нежитлові приміщення: підвал - приміщення 29-30; 1-й поверх - приміщення 10-21, 21а, 22-33, 33а, 34, 70, загальною площею 491, 2 кв.м., які розташовані в нежитловій будівлі літ.А-5 по АДРЕСА_1 .
КП «ХТМ» веде господарську діяльність з вироблення, транспортування та постачання споживача теплової енергії на підставі відповідних ліцензій.
01.12.2022 між КП «Харківські тпелові мережі» та ОСОБА_1 укладено договір №3437 про постачання теплової енергії та на ім'я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актами про підключення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_2 від 22 листопада 2017 року, №175/16587 від 03 квітня 2018 року, №175/19536 від 16 листопада 2018 року, №175/19914 від 11 березня 2019 року, №175/23488 від 25 листопада 2019 оку, №175/25424 від 02 березня 2020 року, №175/25562 від 07 листопада 2020 року, № 175/28059 від 22 березня 2021 року, №175/31258 від 11 листопада 2021 року, №175/31533 від 21 березня 2022 року, які складені представниками позивача та представниками житлово-експлуатаційної організації.
Відповідно до актів обстеження від 11.01.2020, 24.12.2020, 27.12.2021 система опалення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є єдиною та невід'ємною частиною системи опалення житлового будинку, теплопостачання якого здійснює КП «Харківські теплові мережі».
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 по особовому рахунку № НОМЕР_1 має заборгованість за період з 01.11.2017 по 31.08.2022 в розмірі 328110,15грн.
16.04.2018, 23.07.2019, 01.07.2020, 23.12.2022 КП «Харківські теплові мережі» направлено ОСОБА_1 листи-вимоги щодо обов'язку сплати заборгованості за використану теплову енергію.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Законом України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, визначено споживача теплової енергії, як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З матеріалів справи вбачається, що КП «ХТМ» звернулось з позовом до ОСОБА_1 та просили стягнути з останнього заборгованість за спожиті послуги.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що ОСОБА_1 на праві власності належать нежитлові приміщення: підвал - приміщення 29-30, 1-й поверх - приміщення 10-21, 22-33, 33а, 34, 70, загальною площею 491,2 кв.м, які розташовані в нежитловій будівлі літ. А-5 по АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17.04.2013 року по справі №2-886/11 виділено зі спільної часткової власності ОСОБА_2 нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 266,05 кв.м., що відповідає його ідеальній частці, а саме з приміщень підвалу підсобне приміщення «29» площею 26,4 кв.м., сходову клітку «30» площею 15,6 кв.м. З приміщень першого поверху: частину торгівельного залу «20» площею 185,35 кв.м., вбиральню «21» площею 1,3 кв.м., душ «22» площею 1,7 кв.м., вмивальник «23» площею 2,6 кв.м., вбиральню «24» площею 1,8 кв.м., коридор «25» площею 5,3 кв.м., кабінет «33» площею 11,2 кв.м., сходову клітку «34» площею 14,8 кв.м.
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/2 кожному) на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 491,2 кв.м. ОСОБА_2 виділено 266,05 кв.м.
До апеляційної скарги КП «ХТМ» надано заяву ОСОБА_1 від 22.11.2013 року про вимогу укласти новий договір у зв'язку зі зменшенням частки у праві власності.
Також до скарги додано зміни даних (натуральних покажчиків) за споживачем 17500-2037-10 за адресою АДРЕСА_1 , договір 3437, з якого вбачається, що з 01.02.2014 року навантаження складає 0,026327 , площа складає 266,05.
Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 3статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті356, частин першої-третьої статті367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першоїстатті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі N 704/192/18.
Матеріали справи не містять доданих до апеляційної скарги доказів, представником позивача не наводить об'єктивних причин, які перешкоджали надати зазначенні докази до суду першої інстанції, під час розгляду справи, оскільки як вбачається з матеріалів справи позов подано у грудні 2023 року, а надані докази були у позивача ще з 2013 року.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Однак такого клопотання матеріали справи не містять. Поважних та об'єктивних причин неподання доказів в строки апелянтом не зазначено, тому суд не приймає додані до скарги докази.
Отже, докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, та, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони відповідно до вимог ст.ст. 12, 81, 83 ЦПК України зобов'язані подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, що позивачем стосовно доказів на обґрунтування розміру заборгованості зроблено не було. Колегія суддів апеляційного суду відповідно до правил щодо своєчасного відкриття доказів та процесуального естопелю, яке сформульоване за змістом норми ст. 367 ЦПК України, відхиляє доводи скарги про те, що наданий до суду першої інстанції розрахунок враховує реальну опалювальну площу приміщення, якою користується відповідач, оскільки ці доводи спростовуються наявним у справі змістом розрахунку, де зазначено площа усього нежитлового приміщання, а не частки, яка належить відповідачу.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 13 червня 2024 року.
Головуючий - В.Б. Яцина
Судді -
І.В. Бурлака
Ю.М. Мальований