06 червня 2024 року
м. Харків
справа № 638/18321/19
провадження № 22-ц/818/729/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Кристалбанк»
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тимченко Тетяна Володимирівна, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кристалбанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2023 року ухвалене у складі судді Шишкіна О.В.,-
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила суд визнати припиненими зобов'язання за іпотечним договором б/н від 11 травня 2007 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 1137 (надалі - договір іпотеки), згідно якого в іпотеку було передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зняти заборону відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Стягнути з акціонерного товариства «Кристалбанк», код ЄДРПОУ 39544699 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати на суму 768,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 травня 2007 року між ОСОБА_2 (її чоловіком) та Відкритим акціонерним товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було укладено кредитний договір № 179. В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 11 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 1137, згідно якого в іпотеку було передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», стало Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВІЕйБі Банк»), яке знаходиться в процесі ліквідації, ліквідатором призначено Виконавчу дирекцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В березні 2011 року ПАТ «ВІЕЙБІ Банк» звернулося до Дзержинського районного суду м. Харкова, з позовною заявою до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 179 від 11.05.2007. 20 лютого 2013 р. Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив заочне рішення про дострокове стягнення з ОСОБА_2 суму заборгованості за Кредитним договором № 179 від 11.05.2007 в розмірі 317 614,88 грн. та стягнення судових витрат на суми 2361,59 грн. 04 липня 2019 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Акціонерним товариством «КРИСТАЛБАНК» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 24436, відповідно до якого АТ «КРИСТАЛБАНК» набуло всіх прав і обов'язків кредитора до ОСОБА_2 . 16 жовтня 2019 року від імені ОСОБА_2 добровільно було сплачено повну суму заборгованості відповідно до заочного рішення Дзержинського районного суду від 20.02.2013 в розмірі 317 614,88 грн., що підтверджується квитанцією № ПН 1153362 від 16.10.2019 . Таким чином позивач вважає, що оскільки основне зобов'язання (зобов'язання за Кредитним договором) припинилося 16 жовтня 2019 року у зв'язку з повним виконанням ОСОБА_2 , як позичальником, його обов'язків за цим Кредитним договором, тому внаслідок повного виконання основного зобов'язання припиняється забезпечення його іпотекою, припиняється обтяження квартири забороною її відчуження. 25 жовтня 2019 року по пошті позивач надіслала, на ім'я відповідача, вимогу про зняття заборони відчуження предмету іпотеки., а також копію квитанції № ПН 1153362 від 16.10.2019 про оплату ОСОБА_2 суми заборгованості в розмірі 317 614,88 грн. 15 листопада 2019 р. їй надійшов лист від відповідача, де було вказано, що відповідач вважає, що підстав для припинення договору іпотеки відсутні, а тому відсутні підстави для зняття заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 14 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано іпотеку за іпотечним договором від 11 травня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , посвідченим 11 травня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за номером 1137, такою, що припинена. Стягнуто з Акціонерного товариства «Кристалбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що пред'явлення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто після зміни банком строку виконання основного зобов'язання право кредитодавця нараховувати інші передбачені договором платежі припинилося. Позивачем обраний правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому задоволення позовних вимог шляхом визнання припиненою іпотеки, а не визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором знаходяться у межах позовних вимог та підлягає задоволенню. Позовні вимоги про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів про іпотеку за іпотечним договором від 11 травня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки виключення зазначеного запису відноситься до компетенції нотаріуса.
Не погодившись з рішенням суду АТ «Кристалбанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення в частині визнання іпотеки за іпотечним договором припиненою та ухвалити в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив зобов?язання виконання рішення суду з зобов?язанням за кредитним договором й безпідставно встановив відсутність обов'язку боржника за кредитом у зв'язку із виконанням рішення суду про стягнення заборгованості. Зазначене свідчить про неповне встановлення обставин справи, ненадання оцінки усім доказам, що призвело в свою чергу до ухвалення помилкового рішення по суті справи. Крім цього, суд не врахував, що суму боргу була визначена заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.02.2013 по справі №2-3762/11 в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 29.03.2012. Так, рішенням суду встановлена сума заборгованості, яка не потребує доказуванню, а саме заборгованість за кредитом - 27 829,85 дол. США, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом 8 135,45 дол. США та штрафу у розмірі 30 406,78 грн. Зазначений розмір є неспростованим жодним судовим рішенням або документом, що підтверджує сплату такої заборгованості. Визначення у зазначеному рішенні суду суми заборгованості, що підлягає стягненню з боржника у розмірі 317 614,88 грн, не звільняє боржника від виконання його кредитного зобов'язання у повному обсязі у валюті кредиту. Докази того, що кредитні кошти у розмірі 44 000,00 дол. США були повернуті Банку Позичальником/Іпотекодавцем, в матеріалах справи відсутні. Скаржник також зауважив, що задовольняючи позовні вимоги, суд фактично змінив предмет спору та визнав іпотеку припиненою про що позовних вимог заявлено не було. Зазначене є порушенням принцип рівності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині визнання іпотеки за іпотечним договором припиненою, а тому в іншій частині рішення суду судом апеляційної інстанції не переглядалось.
08 березня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Посилався на те, що суд повно та всебічно дослідив обставини у справі та ухвалив рішення що відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги викладених судом висновків не спростовують.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справ, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 11 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВіЕйБі Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 179, відповідно до умов якого, Відкрите акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк» надало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 44 000, 00 доларів США із встановленням, відповідно до п. 1.4 кредитного договору, процентної ставки в розмірі 14% річних (а.с.4-8, т.1), що підтверджується меморіальним валютним ордером № 145115 від 11 травня 2007 року про надання кредиту ОСОБА_2 відповідно до кредитного договору № 179. (а.с.135, т.2). П.1.3. договору встановлено термін користування кредитними коштами до 11 травня 2014 року.
11 травня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором № 179 від 11.05.2007 року укладено іпотечний договір, згідно якого, ОСОБА_1 передала позивачеві в іпотеку однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У березні 2011 року представник Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь загальну суму заборгованості 317 614, 88 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 27 829, 85 доларів США, що в еквіваленті становить 222 240, 84 грн; заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом - 8 135, 45 доларів США, що в еквіваленті становить 64 967, 26 грн, та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за користування кредитом - 30 406, 78 грн.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року у справі № 2-3762/11 позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість по кредитному договору № 179 від 11.05.2007 в сумі 317 614, 88 грн та судові витрати у розмірі 2 361, 59 грн. Зустрічні позови ОСОБА_2 до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та розірвання договору іпотеки залишені без задоволення ( т.1 а.с. 11).
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2016 у справі № 2-3762/11 заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року змінено в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та розірвання договору іпотеки. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та розірвання договору іпотеки з інших підстав. В іншій частині рішення суду залишено без змін (т.1 а.с.12-14).
04.07.2019 між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Акціонерним товариством «Кристалбанк» укладений Договір про відступлення прав вимоги № 24436, відповідно до якого АТ «Кристалбанк» набуло всіх прав кредитора за кредитними операціями, переданими йому згідно Договору №1 до Договору про відступлення прав вимоги №24436 від 04.07.2019. Серед інших прав до АТ «Кристалбанк» перейшли права кредитора за кредитним договором №179 від 11.05.2007. Таким чином, АТ «Кристалбанк» набуло всіх прав кредитора по відношенню до ОСОБА_2 ( т.1 а.с.20-21).
Згідно даних копії квитанції № ПН1153362 від 16.10.2019 перераховано 317 614,88 грн з призначенням платежу «сплата боргу за ВП №58750241» (а.с.15).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко І.А. від 17.11.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження №58750241, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-1341/11, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 24.05.2016, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість по кредитному договору № 179 від 11.05.2007 в сумі 317 614, 88 грн та судові витрати у розмірі 2 361, 59 грн у зв'язку з тим, що на рахунок приватного виконавця для обліку депозитних сум та зарахування стягнутих з боржника коштів, надійшли кошти, яких достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом (т.1 а.с. 104).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави припинення іпотеки, зокрема: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 ЦК України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду про те, що пред'явлення в 2011 році ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_2 позову про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом. Тобто після зміни банком строку виконання основного зобов'язання право кредитодавця нараховувати інші передбачені договором платежі припинилося є правомірним.
Згідно заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року у справі № 2-3762/11 з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість визначену у гривні, а не у еквіваленті до валюти зобов'язання.
Тому судова колегія відхиляє доводи апелянта про помилкове не врахування судом що перерахування боржником суми у розмірі 317 614,88 грн не відповідає розміру заборгованості за договором кредиту у доларах США в еквіваленті до гривні станом на час виконання рішення суду.
Доказів того, що до виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 відповідач реалізував своє право на пред'явлення до ОСОБА_2 вимог відповідно до частини другої статті 625 ЦК України матеріали справи не містять. Крім цього таке право кредитора виникає не з договору кредиту, а з закону. Тоді як договірні відносини між правонаступником кредитора та ОСОБА_2 є припиненими.
У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №711/4556/16-ц, зазначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.02.2018 у справі №910/16461/16; що також відповідає висновкам, сформованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №522/407/15-ц).
Відповідно до правового висновку викладеного Верховним Судом у справі №344/17498/20 від 16.02.2022 встановивши, що боржник виконав свої зобов'язання за кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з нього всієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що зобов'язання за кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України 26 жовтня 2020 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням. […] Оскільки основне зобов'язання припинилося виконанням 26 жовтня 2020 року, також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про визнання припиненою з 26 жовтня 2020 року іпотеки та задоволення позовних вимог про зняття обтяження з об'єкта нерухомого майна. У справі, яка переглядається, банк не визнавав факт закінчення строку дії кредитного договору та продовжував здійснювати нараховування відсотків і пені. Обумовлене частиною другою статті 625 ЦК України право банк не реалізував. Матеріали справи не містять доказів пред'явлення кредитором вимог до позичальника відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Кредитор має право порушувати питання про стягнення з ОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року у справі №569/3151/15-ц. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору. Визнання судами у цій справі припиненими зобов'язань за кредитним договором та іпотеки за іпотечним договором не припинило правовідносин сторін кредитного договору і не припинило зобов'язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов'язання продовжують існувати в силу Закону, а не договору, тоді як договірні зобов'язання є припиненими, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19)».
На підставі вищезазначеного апеляційний суд погоджується з висновками суду, щодо наявності підстав для визнання договору іпотеки припиненим. Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку не спростовують.
Апеляційний суд також відхиляє доводи скаржника щодо допущених судом порушень вимог процесуального закону, а саме зміну предмету спору.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі позивач у прохальній частині позовної заяви просила визнати припиненими зобов'язання за іпотечним договором. На обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову нею було зазначено, що зобов'язання за кредитним договором припинилося у зв'язку із його належним виконанням, тому іпотека за договором, яким забезпечувалося виконання кредитного договору як основного зобов'язання, також є припиненою як похідне зобов'язання.
Оцінюючи правомірність та ефективність обраного позивачкою способу захисту, колегія суддів виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості; змістом такого правового відношення є певні права та обов'язки сторін.
Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як правовідношення, тобто похідного зобов'язання, а не самого договору іпотеки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії «договір».
Виходячи з такого розуміння категорії «договір», вимога про визнання таким, що припинено, договору іпотеки, а також вимога про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.
Тому належним способом захисту прав іпотекодавця є саме визнання іпотеки за іпотечним договором, такою, що припинена. У зв'язку із тим, що належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що основне зобов'язання фактично виконано боржником, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що припиненою є іпотека, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.
Враховуючи те, що позивач обрав правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.
Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтується на доказах та не стосуються предмета спору, оскільки права кредитора мають окремий спосіб реалізації не пов'язаний із цим спором в силу закону.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ;
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кристалбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук