Справа № 344/20270/23
Провадження № 22-ц/4808/792/24
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Луганська
11 червня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Луганської В.М.,
суддів: Баркова М.В., Девляшевського В.А.
за участю секретаря - Шемрай Н.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Кіндратишин Л. Р.
за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У жовтні 2023 року Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтуванння кого вказало, що 17.06.2016 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачу, було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у А-Банку разом з умовами та правилами , які викладені на сайті банку, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 08.09.2023 року має заборгованість у розмірі 12372,77 грн, яка складається з : заборгованості за кредитом - 6179,37 грн, заборгованість за відсотками - 5168, 64 грн, штрафи - 1024,76 грн.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 17.06.2016 року у розмірі 12372,77 грн, яка складається з: 6179,37 грн - заборгованість за кредитом, 5168,64 грн - заборгованість за відсотками, 1024, 76 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2024 року у задоволенні позову АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, АТ «А-Банк», звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що не погоджується з посиланням суду на відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах надання банківських послуг та тарифах, оскільки відповідач в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому знайомитись зі змінами до них, викладених на сайті банку.
З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувався кредитом, отже ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Банком, станом на час укладання договору, на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів», надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору.
Враховуючи, що законом не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, 4. 2 ст. 642 ЦК України, фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів.
Своїм підписом під кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ №168 від 10.05.2007 року.
Вважає, що суд мав врахувати правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 09.07.2018 року по справі №202/19403/13-ц, постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі №705/6051/15, постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі №265/7652/15-ц.
Вважає, що відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного суду від 03.07.2019 року №342/180/17, на яку суд першої інстанції послався в оскаржуваному рішенні, необхідно було стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, на підтвердження вірності розрахунку банк надавав банківську виписку.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року по даній справі було відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 травня 2024 року справа була призначена до розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на 20 травня 2024 року.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 травня 2024 року розгляд справи вирішено проводити у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судове засідання представник скаржника - не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не зявився, за місцем його реєстрації судом було направлено судову повістку-повідомлення, яка повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», з урахуванням положень ч.8 ст.128 ЦПК України, відповідач є таким, що належно повідомлений про дату, місце та час судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без позивача та відповідача по справі, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банк не надав належних доказів на підтвердження правомірності нарахування відповідачу процентів за користування позиченими коштами. Банком здійснювалось автоматичне списання відсотків за використання кредитного ліміту, пені за прострочку за кредитом, комісії за обслуговування. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за рахунок тіла кредиту були погашені відсотки, комісія, пеня, штраф на суму 2471, 13 грн. Суд дійшов висновку, що залишок заборгованості за тілом кредиту складає 3708, 24 грн. Відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності. Суд встановив, що останнє поповнення кредитної картки було 01 червня 2018 року, строк дії картки завершився у серпні 2020 року , позивач звернувся до суду 19 жовтня 2023 року, при цьому суд не встановив, що відповідачем здійснювалися дії, якіб свідчили про переривання строку позовної давності. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з пропуском строку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Акцкент -Банк», та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку
Згідно з довідками А-Банку ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картку № НОМЕР_2 , строком дії до серпня 2020 року; встановлено кредитний ліміт 17.06.2016 року у розмірі 5000 грн. (ініціатор клієнт), в подальшому змінено 31.01.2017 року до 5400 грн. (ініціатор банк), 07.06.2017 року до 6 200 грн. (ініціатор банк) (
Згідно розрахунку, який надано позивачем, заборгованість відповідача станом на 08.09.2023 року становить 12 372, 77 грн, яка складається з наступного: 6179,37 грн. заборгованість за кредитом; 5 168, 64 грн - заборгованість за відсотками, 1 024, 76 грн - заборгованість за штрафами.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст.ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.
При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.
Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Заявляючи позовні вимоги, АТ «А-Банк» посилалося на те, що 17 червня 2016 року між ПАТ «А-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до якого АТ «А-Банк» надало відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження умов договору АТ «А-Банк» надало суду копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент -Банк», розміщеного на сайті банку.
Разом з тим, на думку колегії судів, вищевказані документи не підтверджують наявність між сторонами домовленості щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, а також наявність заборгованості у розмірі, визначеному позивачем.
Так, у Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, Правилами користування, основними умовами обслуговування кредитування, розташовані в рекламному буклеті, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.
Втім, з матеріалів справи убачається, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містять підпису позичальника.
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію. Сама ж заява не містить жодних даних про умови кредитування. Зокрема, вона не містить відомостей щодо розміру процентів за користування кредитними коштами або будь-які інші умови договору.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості заборгованість відповідача станом на 08.09.2023 року становить 12 372, 77 грн, яка складається з наступного: 6179,37 грн заборгованість за кредитом; 5 168, 64 грн - заборгованість за відсотками, 1 024, 76 грн - заборгованість за штрафами
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ«А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За правилами ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
На думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, застосовані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначалось вище, у анкеті-заяві позичальника від 17 червня 2016 року процентна ставка за користування кредитними коштами взагалі не зазначена.
Разом з тим, банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, окрім тіла кредиту, стягнути також складову його повної вартості, а саме: заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, штрафи за порушення строків платежів та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали даної справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово можуть змінюватися самим АТ «А-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (17 червня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 жовтня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу, як позичальнику, Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості, а тому правові підстави для стягненя процентів відсутні і висовок суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позивач за рахунок коштів , які вносилася відповідачем на погашення кредитної заборгованості погашалася заборгованість за відсотками, штрафи, пеня на суму 2 471, 13 грн. Вказані обставини не спростовані позивачем, а тому вірно визначив, що залишок заборгованості за тілом кредиту складає 3708, 24 грн.
Судом встановлено, що банком ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картку № НОМЕР_2 , строком дії до серпня 2020 року. З наданої виписки по рахунку вбачається, що останнє поповнення картки відбулося 01 червня 2018 року, строк дії картки закінчився у серпні 2020 року. Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про сплив строку позовної давності.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В статті 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина першастатті 261 ЦК України).
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивачем під час розгляду справи не надано доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності, тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні стягнення заборгованості за тілом кредиту, у зв'язку з пропуском строку.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу АТ «А-Банк» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови 13 червня 2024 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.М. Барков
В.А. Девляшевський