Провадження № 22-ц/803/6018/24 Справа № 177/196/24 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
11 червня 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 177/196/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Гладиш К.І.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області 23 квітня 2024 року у цивільній справі № 177/196/24, яке ухвалено суддею Кравченко Н.О. у селі Софіївка Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 квітня 2024 року,
В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, яка заподіяна ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків.
Позов мотивований тим, що в період з 26 серпня 2011 року по 28 грудня 2021 року він перебував у трудових відносинах з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», працюючи на в умовах впливу шкідливих факторів на організм.
У зв'язку з шкідливими і тяжкими умовами праці отримав хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пилотоксичний бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група С. Легенева недостатність другого-третього ступеня.
15 грудня 2023 року позивачу встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 50%.
За висновком МСЕК тепер йому протипоказана важка праця в умовах виробничого пилу, рекомендовано спостереження у сімейного лікаря, санаторно-курортне лікування та медикаментозне лікування.
Зазначив, що відтепер він повинен постійно лікуватись, його постійно турбує задишка, біль у грудній клітині, загальна слабкість, підвищена втома, запаморочення, головний біль. Згідно умов праці за актом розслідування № 18 постійно відбувалися перевищення гранично допустимих норм праці у вигляді впливу хімічних речовин протягом 10 років 4 місяців.
Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він не має змоги вести звичне життя. Вказує на те, що його самопочуття не поліпшується, негативні зміни, які сталися є незворотними у зв'язку з чим йому спричинено моральну шкоду, яку позивач оцінює в сумі 360 000 грн., яку просить стягнути з відповідача на свою користь без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб.
Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області 23 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. без утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з відповідача, просить збільшити розмір моральної шкоди до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, стан здоров'я, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, які необхідні позивачу для поліпшення стану здоров'я.
Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, оскільки його постійно турбує стан його здоров'я. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, втратив 50 % професійної працездатності безстроково.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 26 серпня 2011 року по 28 грудня 2021 року працював у ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»» електрогазозварювальником бригада № 69 дільниці з ремонту устаткування хімічного розподілу, що підтверджується копією трудової книжки. (а.с.9-12)
За час роботи позивач отримав хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пилотоксичний бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група С. Легенева недостатність другого-третього ступеня, що встановлено медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я про наявність хронічного професійного захворювання від 13 липня 2023 року протокол № 752 (а.с.20-21)
15 грудня 2023 року висновком МСЕК ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 50%. Строк дії встановленої групи - до 10 листопада 2024 року (а.с.7)
За висновком МСЕК: протипоказана важка праця в умовах виробничого пилу, рекомендовано спостереження у сімейного лікаря . Забезпечено медикаментозне лікування. (а.с.8)
Вказаний факт підтверджено копією акту розслідування виникнення хронічного професійного захворювання. Згідно встановлених умов праці за актом розслідування № 18, постійно відбувалися перевищення гранично допустимих норм праці у вигляді впливу хімічних речовин протягом 10 років 4 місяців. (а с.5-6)
Внаслідок професійного захворювання позивач повинен постійно лікуватись, що підтверджується відповідними виписками.
Позивача постійно турбує задишка, біль у грудній клітині, загальна слабкість, підвищена втома, запаморочення, головний біль. Він постійно відчуває фізичні страждання та біль, має погане самопочуття. Відчуває психологічний дискомфорт. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки, позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійними захворюваннями у 2023 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 10 серпня 2023 року, причиною професійних захворювань позивача є: постійне перевищення гранично допустимих норм праці у вигляді впливу хімічних речовин протягом 10 років 4 місяців.
Отже, роботодавець ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.
Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000 грн.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я не спостерігається.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці на ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 50%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає справедливим в його ситуації визначити розмір моральної шкоди у 250 000 грн.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 1 211,20 грн. до 2 500 грн, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 3 750 грн за подання позивачем апеляційної скарги (2 500 грн. х 150%).
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області 23 квітня 2024 рокузмінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 100 000 грн. до 250 000 (двісті пятдесят тисяч) гривень.
Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь держави, збільшивши цей розмір з 1 211,20 грн. до 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь держави судовий збір у розмірі 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено11 червня 2024 року.
Головуючий:
Судді: