Провадження № 22-ц/803/5167/24 Справа № 202/19403/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
12 червня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за період затримки розрахунку та моральної шкоди, -
У жовтні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за період затримки розрахунку та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 07 вересня 2021 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , проте 12 вересня 2023 року наказом № Z00/11/09/004 від 11.09.2023 року звільнено за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП.
При цьому, позивач стверджує, що на момент її звільнення відповідач мав перед нею заборгованість у вигляді нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, що засвідчується довідкою, яка видана відповідачем за № Z0000000353 від 10.09.2023, та випискою по картковому рахунку на 27.10.2023 року, у розмірі 44 951, 28 грн. (сума визначена з урахуванням податку на доходи фізичних осіб і військового збору) з них: 19 422,88 грн. - заробітна плата за липень 2023 року, 19 593,00 грн. - за серпень 2023 року, 5 935,40 грн. - за відпрацьовані перед звільненням дні у вересні 2023 року. Компенсація за невикористані 40 календарних днів відпустки до утримання, сплати (перерахування) з цих сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору становить 21 764,80 гривень.
Позивач стверджує, що неодноразово звертався до представників відповідача, а саме: Директора ТОВ «Дієса» - Вітинської В.В., начальника відділу з розрахунків заробітної плати ТОВ «Дієса» - Чумак Л. та до начальника відділу кадрів ТОВ «Дієса» - Ліберт О., з заявами про виплату заробітної плати та компенсацію за 40 невикористаних календарних днів відпустки, однак заяви позивача як в усній, так і в письмовій формі були проігноровані.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 44 951, 28 грн. з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів; компенсацію за 40 невикористаних календарних днів відпустки у розмірі 21 764, 80 грн. з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів, а також відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за 40 невикористаних календарних днів відпустки, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення та моральної шкоди, - задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 44 951,28 гривень з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 компенсацію за 40 невикористаних календарних днів відпустки у розмірі 21 764,80 гривень з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення у розмірі 98 840,28 гривень з нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 30 000,00 гривень (тридцять тисяч гривень 00 копійок) на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави судовий збір в розмірі 1 955,56 гривень.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2024 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду та додатковим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити; Скасувати додаткове рішення , у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що з 07 вересня 2021 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .
12 вересня 2023 року наказом № Z00/11/09/004 від 11.09.2023 року ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП.
На момент звільнення ОСОБА_1 відповідач мав перед нею заборгованість у вигляді нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, що засвідчується довідкою, яка видана відповідачем за № Z0000000353 від 10.09.2023, та випискою по картковому рахунку на 27.10.2023 року, у розмірі 44 951, 28 грн. (сума визначена з урахуванням податку на доходи фізичних осіб і військового збору) з них: 19 422,88 грн. - заробітна плата за липень 2023 року, 19 593,00 грн. - за серпень 2023 року, 5 935,40 грн. - за відпрацьовані перед звільненням дні у вересні 2023 року. Компенсація за невикористані 40 календарних днів відпустки до утримання, сплати (перерахування) з цих сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору становить 21 764,80 гривень.
Постановляючи судове рішення в частині стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення цих вимог, оскільки вони є обґрунтованими.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Як зазначено у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
За частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, встановлена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в п.п. 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Так, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги докази відповідача щодо відсутності його вини з приводу затримки розрахунку при звільненні, за якими виконання відповідачем зобов'язання, передбаченого ст.116 КЗпП України, унеможливлено дією форс-мажорних обставин, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
З системного аналізу ст. 117 КЗпП України вбачається, що законодавець пов'язує право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі наявності складу порушення, а саме: порушення власником строку розрахунку при звільненні та його вини в затримці розрахунку при звільненні.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, а щодо посилань апелянта на конкретні правові позиції ВСУ, то Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року за № 6-948цс16 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що з огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці правовідносини. Вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року, за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).
Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.
Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".
Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ТОВ «Дієса» на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до положень ст.10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у затримці розрахунку при звільненні позивача.
Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди слід врахувати наступне.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В пункті 13 зазначеної вище постанови вказано, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер неправомірних дій відповідача, його поведінку після невиплати заробітної плати, тривалість порушення прав позивача, як наслідок порушення нормального ритму життя, нормальних життєвих зв'язків, тяжкість вимушених змін, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
А тому, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити в частині розміру стягнення з відповідача моральної шкоди, зменшивши його з 30 000 грн до 3 000 грн.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно матеріалів справи 17 січня 2024 року між адвокатським бюро Станіслава Казанцева «Джастіс» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1009 про надання правової допомоги. У акті надання послуг № 1 від 23 лютого 2024 року наведено конкретний перелік наданих клієнту послуг на загальну суму 7 000,00 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем понесені судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7 000 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2024 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - змінити , зменшивши розмір з 30 000 грн до 3 000 грн.
Це ж рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.
Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: