Справа № 953/10007/23
н/п 2/953/949/24
11 червня 2024 року Київський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді Колесник С.А.,
за участю секретаря судового засідання Півоваровій Д.В.,
представника позивача - адвоката Максимова М.І. (в режимі відеоконференції),
представника відповідача - адвоката Литвиненко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 953/10007/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :
-право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.;
-право власності на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
-припинити право власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 та стягнути з Відповідача на користь Позивача грошову компенсацію в розмірі 108 610 (сто вісім тисяч шістсот десять) гривень, що дорівнює половини середньо ринкової вартості легкового автомобіля марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
-визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
-стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на правову допомогу у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн та витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування первісного позову позивачка посилалася на те, що сторони 30.07.1999 року уклали шлюб, який був зареєстрований Дзержинським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова та складено актовий запис № 548. Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та дружини - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 відповідно. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають трьох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до судового наказу Київського районного суду м. Харкова від 06.07.2022 року у справі № 760/27436/21 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6 в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.10.2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка зазначає, що в період шлюбу сторони набули наступне майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме:
1.Квартиру АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності - Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.08.2015 року, індексний номер: 42037127;
2.Автомобіль марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, рік випуску: 2009, номерний знак НОМЕР_2 . Підстава набуття права власності - Договір купівлі-продажу № 149 від 30.06.2009 року.
Квартиру АДРЕСА_2 , позивачка вважає її особистою приватною власністю з огляду на те, що її батько, ОСОБА_7 у 2003 році уклав договір пайової участі у будівництві із ТОВ «ЛІК-ХСУ» відповідно до умов якого ТОВ «ЛіК-ХСУ» взяло на себе зобов'язання виконати весь обсяг необхідних будівельно-монтажних робіт по будівництву квартири АДРЕСА_3 . Точну дату укладення договору позивачка повідомити не може через те, що в неї відсутній оригінал. Посилається на те, що відповідач протиправно заволодів ним і на час розгляду справи не повернув його позивачці.
Також позивачка стверджує, що пайовий внесок в розмірі 60 457 грн. за вказаним договором повністю сплатив її батько.
Позивачка ОСОБА_1 також стверджує, що 17.11.2005 року між нею та ТОВ «ЛіК-ХСУ» було укладено договір № 121, предметом якого є виконання ТОВ «ЛіК-ХСУ» для позивачки будівельно-монтажних робіт по будівництву квартири АДРЕСА_3 з подальшою передачею квартири по акту приймання-передачі. 23.07.2007 року на підставі цього договору ТОВ «ЛіК-ХСУ» передало, а ОСОБА_1 прийняла квартиру АДРЕСА_3 .
Після чого 18.01.2008 року на підставі розпорядження голови Київської районної ради м. Харкова № 1633 позивачці було видано свідоцтво про право власності на 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_4 та проведено в подальшому реєстрацію права власності на цю квартиру за позивачкою.
Позивачка вважає, що квартира АДРЕСА_4 фактично подарована їй батьком ОСОБА_7 , відповідно вважає вищезазначену квартиру особистою приватною власністю позивачки і поділу як спільна сумісна власність подружжя не підлягає.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним:
- право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.;
- право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
- право власності на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
Визнати за ОСОБА_1 :
- право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.;
- право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
- право власності на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
- стягнути на користь Позивача за зустрічною позовною заявою витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що 30 липня 1999 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який було зареєстровано Дзержинським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова та зроблено актовий запис № 548. Зазначений шлюб було розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова 02.08.2021 року.
За час шлюбу Позивач за зустрічною позовною заявою та Відповідач за зустрічною позовною заявою придбали наступне майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя:
-квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.;
-легковий автомобіль марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
-квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
Після розлучення Позивач за зустрічною позовною заявою та Відповідач за зустрічною не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, що було придбано під час перебування у шлюбі.
Оскільки, майно було придбане сторонами в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому Позивач за зустрічною позовною заявою вважає за необхідне поділити спільне майно по частині кожному із подружжя.
Як стверджує Позивач за зустрічною позовною заявою, ними за спільні кошти з Відповідачем за зустрічною позовною заявою було придбано вищезазначене майно. За взаємною згодою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м. та на легковий автомобіль марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 було зареєстроване за ОСОБА_2 , а право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. за ОСОБА_1 .
Позивач за зустрічним позовом вважає, що жодних підстав для визнання квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. особистою приватною власністю ОСОБА_1 - немає і вважає, що вищезазначена квартира придбана подружжям під час перебування у шлюбі та за спільні кошти, а тому вона підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.10.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.101 т.1).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31.10.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду (а.с.107 т.1).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08.02.2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя прийнято та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (а.с.31-32 т.2).
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 08.02.2024 витребувано: із ГУ ДПС у Харківській області інформацію про отримані та задекларовані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 доходи в період з 01.01.2000 по 01.01.2008, а також сплачені ним протягом цього часу податки та інші обов'язкові платежі; - у Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради копію матеріалів інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_2 . В іншій частині клопотання - відмовлено (а.с.30 т.2).
Протокольною ухвалою суду від 08.02.2024 задоволено клопотання представника позивачки за первісним позовом (відповідачки за зустрічним позовом) адвоката Максимова М.І. про допит в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.23-27 т.2).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.03.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.145-146 т.2).
У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених у позові, просили про його задоволення. Проти зустрічного позову заперечували в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частину квартири АДРЕСА_2 .
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , а також витрат на правову допомогу, вважаючи їх значно завищеними. Зустрічний позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на підстави, викладені в зустрічній позовній заяві.
Суд, вислухавши доводи представників сторін, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, допитавши свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , приходить до наступного.
30 липня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 укладений шлюб, який було зареєстровано Дзержинським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова та зроблено актовий запис № 548 (а.с.23 т.1).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 року по справі № 953/21731/20 шлюб між сторонами розірвано (а.с.24-25 т.1).
Відповідно до договору про пайову участь № 121 від 17.11.2005 року укладеного між ТОВ «ЛіК-ХСУ» та ОСОБА_1 з подальшою передачею по акту приймання-передачі квартири АДРЕСА_2 від 23.07.2007 року (а.с.40-43 т.1) та в подальшому на підставі розпорядження голови Київської районної ради м. Харкова № 1633 від 12.12.2007 року ОСОБА_1 18.01.2008 року Київською районною радою м. Харкова видано свідоцтво про право власності на 2-кімнатну квартиру. В подальшому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 18.01.2008 року Київською районною радою м Харкова, № б/н КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради 31.12.2012 року було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (а.с.44-45, 46, 47, 48-49, 60-61 т.1).
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23549962 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер 42037127, видане 10.08.2015 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області (а.с.62-63 т.1).
Відповідно до Договору купівлі-продажу № 149 від 30.06.2009 року автомобіль марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, рік випуску: 2009, номерний знак НОМЕР_2 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на цей автомобіль (а.с.35-37, 64 т.1).
Позивачка за первісним позовом зазначає, що не заперечувалося відповідачем за первісним позовом та не спростовано матеріалами справи, що квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м. та легковий автомобіль марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 було придбано сторонами в період шлюбу за спільні кошти подружжя.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
При цьому обґрунтовуючи свої вимоги, викладені у первісному позові, позивачка посилається на те, що її батько, ОСОБА_7 у 2003 році уклав договір пайової участі у будівництві із ТОВ «ЛІК-ХСУ», відповідно до умов якого ТОВ «ЛіК-ХСУ» взяло на себе зобов'язання виконати весь обсяг необхідних будівельно-монтажних робіт з будівництва квартири АДРЕСА_5 . Також позивачка стверджує, що пайовий внесок в розмірі 60 457 грн. за вказаним договором повністю сплатив її батько та зазначає, що дана обставина підтверджується довідкою, виданою фінансовим директором ТОВ «ЛіК-ХСУ», прибутковим касовим ордером № 100032 17:17:46.77 від 09.12.2003 року (а.с.39 т.1). При цьому посилається, що між нею та батьком був фактично укладений договір відступлення права вимоги, примірник якого в неї не зберігся і точну дату якого вона не пам'ятає. Посилається на те, що відступлення права вимоги - це одна з підстав заміни кредитора в зобов'язанні. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Водночас якщо первісний кредитор передає свої права новому кредитору безоплатно, то сторони повинні керуватися відповідними положеннями про договір дарування.
Згідно зі ст. 717 - 718 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Згідно зі ст. 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
17 листопада 2005 року ТОВ “ЛіК-ХСУ” та ОСОБА_1 уклали договір № 121 предметом якого є виконання ТОВ “ЛіК-ХСУ” для ОСОБА_1 будівельно-монтажних робіт по будівництву квартири АДРЕСА_3 з подальшою передачею квартири по акту приймання-передачі (а.с.40-43 т.1).
23 липня 2007 року на підставі вказаного вище договору ТОВ “ЛіК-ХСУ” передало, а ОСОБА_1 прийняла квартиру АДРЕСА_3 (6 т.1). Таким чином, стороною договору пайової участі у будівництві, а в подальшому і законним власником кв. АДРЕСА_2 стала ОСОБА_1 . Отже, на думку позивача за первісним позовом, квартира АДРЕСА_2 була фактично подарована ОСОБА_1 її батьком, ОСОБА_7 .
Такі обставини, на думку позивача, є підставою для визнання за нею особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .
При перевірці аргументів позивача щодо необхідності визнання особистої приватної власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують як те, що зазначена квартира фактично подарована їй її батьком, так і те, що між нею та батьком було укладено будь-який письмовий договір, що підтверджує перехід права власності або відступлення права вимоги.
Не підтверджені жодними доказами також аргументи про те, що відповідач як чоловік не брав участі у набутті цього майна ані коштами, ані спільною працею.
Отже, при розгляді даної справи ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів обставин, що мають істотне значення, які дають право суду визнати особистою приватною власністю за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 .
За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання особистою приватною власністю за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 .
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 статті 71 СК України).
Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 рокуу справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на автомобіль, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Отже, спільне майно подружжя можна поділити шляхом встановлення режиму спільної часткової власності або встановлення режиму приватної власності на конкретну річ для кожного з подружжя (поділити в натурі).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20 (провадження № 61-1714св22), від 17 січня 2024 рокуу справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).
У постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20) сформульовано правовий висновок про те, що у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним частково задовольнити первісний позов ОСОБА_1 , а саме визнати за ОСОБА_1 : право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.; припинити право власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 та стягнути з Відповідача на користь Позивача грошову компенсацію в розмірі 108 610 грн., що дорівнює половини середньо ринкової вартості легкового автомобіля марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
В частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання особистою приватною власністю за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , суд відмовляє за їх недоведеністю.
Щодо позовних втимог, викладених в зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме визнання за ОСОБА_2 : права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.; права власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.; права власності на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 . Визнання за ОСОБА_1 : права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.; права власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.; право власності на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Судовим розглядом достовірно встановлено, що в період шлюбу сторони набули наступне майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.; легковий автомобіль марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
Оскільки, майно було придбане сторонами в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності.
Щодо твердження Позивача за первісним позовом про те, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. є її особистою власністю судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. придбана подружжям під час перебування у шлюбі та за спільні кошти, а тому вона підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, Позивачем за первісним позовом не надано.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18, від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/ 17-ц провадження № 61-19271св19, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Щодо посилання Позивача за первісним позовом на те, що грошові кошти за квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. були сплачені батьком Позивача, та передані майнові права на підставі Договору відступлення права вимоги ОСОБА_1 , то згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Більш того, Позивачем за первісним позовом не надано Договору відступлення права вимоги, та не надано жодних доказів щодо того, що зазначений правочин був вчинений не в інтересах сім'ї, що спростовує визнання такої квартири особистою власністю Позивача за первісним позовом.
Згідно із ч. 1,2,3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 686/16707/18 (провадження № 61-22113св19), відповідно до яких за правилами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Позивач за первісним позовом не довела, а з наданих доказів неможливо встановити, що договір, на який посилається ОСОБА_1 , відступлення права вимоги був укладений не в інтересах сім'ї, а тому може вважатися особистою власністю одного із подружжя.
Доводи Позивача за первісним позовом щодо того, що оплату за квартиру було внесено батьком Позивача, не підтверджує джерело походження цих коштів, а отже, не можна дійти висновків щодо належності спірної квартири до особистої власності одного із подружжя.
Оскільки спірна квартира була набута подружжям за час шлюбу і презумпція спільності майна подружжя не спростована, значить спірна квартира є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між подружжям в рівних ідеальних частках. Окрім того, навіть якщо батько Позивачки надав кошти, то Позивачем за первісним позовом не доведено, що вони їй надавались особисто, а не їхньому подружжю в інтересах сім'ї.
Згідно ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Позивачка за первісним позовом не довела, що спірна квартира набута нею за її особисті кошти, не довела, що спірне майно подароване їй в спосіб, передбачений законом, або набуте нею в порядку спадкування. Оскільки, лише в такому випадку презумпція права спільної сумісної власності на це майно могла бути нею спростована.
Посилання Позивачки за первісним позовом, що спірна квартира придбана за кошти батька не спростовує презумпції права спільної сумісної власності подружжя на вказану квартиру, оскільки належних та допустимих доказів, як то - договору дарування коштів, чи іншого договору, які б підтверджували право особистої приватної власності на спірне нерухоме майно суду надано не було.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 квітня 2021 року (справа № 695/2112/16-ц, провадження № 61-13753св20), доводи про те, що кошти фактично були сплачені одним із батьків, є безпідставними, оскільки факт передачі коштів родичем одного із членів сім'ї на купівлю спільного майна в інтересах сім'ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному конкретному з подружжя.
Будь-яких правочинів, зокрема, договору дарування коштів Позивачці за первісним позовом її батьком, що в розумінні вимог статті 57 СК України могло б свідчити про те, що ці кошти є особистим майном обдарованого, укладено не було.
Доводи Позивачки за первісним позовом про те, що було укладено договір відступлення права вимоги є безпідставними, оскільки доказів на їх підтвердження до матеріалів справи не надано та матеріали справи не містять таких договорів.
Натомість, батько Позивачки за первісним позовом ОСОБА_7 знав, що на час переоформлення за його особистою заявою договору про організацію та проведення будівництва квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м., за яким була проведена повна оплата передбаченої договором суми та укладення нового договору між ТОВ «ЛИК- ХСУ» та Позивачкою за первісним позовом, остання перебувала у шлюбі, однак батько не обумовив передачі вказаних коштів у власність виключно доньці, а не в інтересах сім'ї доньки. А тому не можна вважати, що квартира, котра набута у власність на підставі даного договору є особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Більш того, в наданій Довідці від 17 листопада 2005 року відсутні посилання взагалі на первісний договір, його номер та дату, також матеріали справи не містять будь-якого іншого Договору, укладеного між батьком Позивачки за первісним позовом ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , що спростовує її позицію щодо визнання за нею права власності на спірну квартиру.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним частково задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 : - право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.; - право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :- право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги первісного позову та зустрічного позову підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог сторін про стягнення судових витрат та витрат, пов"язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.
За приписами п.1 ч.2 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, щосплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом,та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами ч.ч.3,4,5,6 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .
Отже, витрати на правову допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням критеріїв співмірності, складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, об'єму спільного сумісного майна, те, що спір вівся фактично щодо однієї квартири, є підстави вважати, що зазначені представником Позивача за первісним позовом витрати на правничу допомогу є завищеними. Представником Відповідача за первісним позовом також було надано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу та визнання витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
З урахуванням вищенаведених обставин справи, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу ОСОБА_1 слід зменшити до 10 000 грн., стягнувши їх з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Витрати на правову допомогу ОСОБА_2 в розмірі 10 000 грн. суд вважає доведеними та підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, з ОСОБА_1 на користь КП "ХМБТІ" підлягають витрати за надання копій з матеріалів інвентаризаційної справи у розмірі 337,10 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 :
-право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.;
-припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на частину легкового автомобілю марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 108 610 (сто вісім тисяч шістсот десять) гривень, що дорівнює половини середньо ринкової вартості легкового автомобіля марки Kia Cerato 1,6 F/L LX KNAFE227295613816, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 396, 30 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради (п/р НОМЕР_4 , банк АТ "СЕНС БАНК" у м.Києві, МФО 300346, 61003 Харківська область місто Харків майдан Павлівський, буд. 4, код за ЄДРПОУ 03355057 , ІПН 033550520393) витрати за надання копій з матеріалів інвентаризаційної справи у розмірі 337 (триста тридцять сім) грн. 10 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 :
- право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44.4 кв.м., житловою площею 17.8 кв.м.;
-право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 396,10 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 :
- право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62.3 кв.м., житловою площею 37.7 кв.м.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 13 червня 2024 року.
Суддя Колесник С.А.