Справа №:755/6585/24
Провадження №: 2-о/755/291/24
"11" червня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Мартюк К.О.
за участі
заявника - ОСОБА_1
представника заявника - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку окремого провадження, призначено судове засідання.
13 травня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подало письмові пояснення у справі. Розгляд справи просили здійснювати за відсутності представника.
11 червня 2024 року у судовому засіданні на обговорення учасників справи винесено питання про юрисдикційність даного спору.
Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Улько С.С., у судовому засіданні зазначив, що дана заява підлягає розгляду саме у порядку цивільного судочинства, а не адміністративного. Заявник звернулась із заявою про встановлення факту перебування на утриманні у померлого чоловіка
ОСОБА_3 у зв'язку з необхідністю переходу на пенсію у разі втрати годувальника. За життя
ОСОБА_3 отримував пенсію співробітника органів внутрішніх справ, який також брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності свого представника.
Заслухавши пояснення представника заявника, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та поданої заяви, суд дійшов висновку, що провадження у справі слід закрити з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі
№ 320/948/18 (провадження №14-567цс18) викладено правовий висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту перебування її на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_3 з метою призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Аналіз зазначених норм статей дає підстави для висновку про те, що чоловік (дружина) став непрацездатним, а саме, досягнув пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мають право на отримання пенсії за їх вибором: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника (за умов, що вони були на повному утриманні померлого годувальника).
Отже, ОСОБА_1 як така, що досягнула пенсійного віку відповідно до положень статті
26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отримує пенсію за віком, при цьому, вона має право перейти на пенсію у зв'язку із втратою годувальника за умови знаходження на повному утриманні свого чоловіка ОСОБА_3 .
Однак, ГУ ПФ України в м. Києві було відмовлено у такому переході з одного виду пенсії на інший, оскільки заявницею не було доведено, що вона перебувала на утриманні свого чоловіка
ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , проживала з ним спільно, хоч і зареєстрована була за іншою адресою, а також на те, що пенсія її чоловіка значно перевищували по сумі доходи заявниці.
Суд виходить із того, що встановлення факту перебування на утриманні у померлого
ОСОБА_3 матиме наслідком виникнення прав у ОСОБА_1 на виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника, а заінтересованою особою відмовлено ОСОБА_1 у призначенні відповідної пенсії, тобто заінтересована особа фактично заперечила право заявниці на отримання такої пенсії, що фактично унеможливлює розгляд заяви ОСОБА_1 у порядку окремого провадження.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (пункт 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280).
Положенням визначено, що основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, осіб, які мають право на пільги, а також отримувачів житлових субсидій; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; профілактика нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності та документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації, що міститься в електронних системах та реєстрах; здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів; виконання інших завдань, визначених законом.
Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Таким чином, під час розгляду заяви ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не встановило факту перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_3 . Отже, існує спір щодо доведеності підстав для переходу ОСОБА_1 на пенсію померлого ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Органи Пенсійного фонду України є спеціально уповноваженими суб'єктами на призначення і виплату пенсій.
Визначаючи, чи пов'язується зі встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України.
За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від
23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 (провадження № 61-3264сво22) вказано, що: до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від
23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на те, що між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, яким відмовлено їй у призначенні пенсії, виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо встановлення факту перебування на утриманні померлого для одержання пенсійних виплат у разі смерті годувальника, та не пов'язаний з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, суд приходить до висновку, що спір має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції.
Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що обставини, на які вона посилається у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, буде встановлено адміністративним судом в мотивувальній частині рішення відповідно до вимог частини четвертої статті 246 КАС України.
Також, частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, обставини, встановлені під час розгляду справи адміністративним судом, не потребуватимуть повторного доказування при розгляді справ, вирішення яких вимагатиме встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого ОСОБА_3 .
Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 186, 259, 263, 265, 353 ЦПК України, суд, -
Провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення - закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали виготовлено 13 червня 2024 року.
Суддя О.О. Хромова