Справа № 524/2003/24
Провадження №2/524/1366/24
13.06.2024 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2024 року до суду звернулося ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», позивач, товариство) із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову товариство вказувало, що 23 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4960579 про надання споживчого кредиту на суму 10 900,00 грн. на строк 16 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,90% в день.
На виконання умов договору ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачеві грошові кошти у вказаному розмірі, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 ….1646.
17 січня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 17.01/23-Ф, відповідно до вимог якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за договором, станом на 09.02.2024 року, утворилася заборгованість у розмірі 32 852,60 грн., яка складається із: 10 900,00 грн. суми кредиту, 21 952,60 грн., нарахованих процентів за користування кредитом, які позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою судді від 26 березня 2024 року відкрито спрощене провадження у справі, залучено сторін, третю особу, призначено справу до розгляду. Зобов'язано позивача надати суду оригінали електронних доказів (а.с. 72).
12 квітня 2024 року до суду від позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли витребувані документи (а.с. 82-168) та клопотання про витребування доказів (а.с. 169-170).
22 квітня 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу (а.с. 178-180), в якій представник просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в повному обсязі та відзив на позовну заяву (а.с. 181-187).
У поданому відзиві на позов представник заявив про незгоду з позовом та просив відмовити у його задоволенні. Підставами для цього вказав на те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є арифметичним розрахунком стягуваних сум, що не доказом розміру боргу, Крім того, позивачем, на думку представника, не доведено отримання кредитних коштів відповідачем.
Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року задоволено клопотання представника позивача, витребувано від АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахування коштів на неї 23.10.2021 року (а.с. 193).
29 квітня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Щодо розрахунку заборгованості позивач вказав, що ТОВ «Авентус Україна» не є банківською установою та не може формувати платіжні доручення та виписки за рахунками, а чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування. Переказ коштів на картку відповідача підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Щодо понесених витрат на правову допомогу зауважили, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Просили позов задовольнити у повному обсязі.
03 травня 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не прибув. У поданій заяві просили справу розглядати без участі представника товариства, позов підтримали, просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судове засідання не прибули, просили розглянути справу за їх відсутності.
Представник третьої особи - ТОВ «Авентус Україна» у судове засідання не прибув з невідомих суду причин, керівництво якого було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, про причини неявки свого представника суд не повідомили.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
23 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4960579 про надання споживчого кредиту, згідно якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 10 900,00 грн. (а.с. 16-20). Вказана обставина не спростована відповідачем належними доказами.
Кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Даний кредитний договір містить відмітку про підписання його відповідачем електронним підписом ідентифікатором А452860.
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 10 900,00 грн. (п. 1.3. Кредитного договору); строк кредиту 16 днів. Дата повернення кредиту 08.11.2021 року.
Відповідно до п. 1.5.1 вказаного договору, стандартна кредитна ставка становить 1,90% в день застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 Договору.
До укладання кредитного договору відповідач ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту, про що свідчить його електронний підпис одноразовим ідентифікатором А452860 (а.с. 22-24) та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, про що також свідчить його електронний підпис одноразовим ідентифікатором А452860 (а.с. 21).
Підписавши договір про надання споживчого кредиту, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 виконав та надав йому грошові кошти у розмірі 10 900,00 грн., шляхом їх зарахування 23.10.2021 року о 13:38 на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 ……1646, про що свідчить лист ТОВ «ФК «Контрактовий дім» (а.с. 43-44).
Із листа АТ «Універсал Банк» від 16.05.2024 року вбачається, що банком було ініційовано детальну перевірку в ході якої встановлено, що картка № НОМЕР_2 дійсно належить ОСОБА_1 і на неї дійсно 23.10.2021 року було здійснено зарахування коштів в сумі 10 900,00 грн.
08 листопада 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору, договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль.
Листом від 09.11.2021 року ТОВ «Авентус Україна» повідомило ОСОБА_1 про наявну у нього заборгованість за кредитним договором та про необхідність виконати свої зобов'язання за ним (а.с. 66).
17 січня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 17.01/23-Ф, відповідно до вимог якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.
З п. 1.1. договору факторингу постає, що фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 1.2 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (59-61).
Відповідно Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 17.01/23-Ф від 17.01.2023 року, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників кількістю 7549, після чого до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором стосовно заборгованостей (а.с. 61).
Кредитний договір № 4960579 вказано за порядковим номером 7115 у реєстрі боржників. Сума заборгованості за основною сумою боргу складає 10 900,00 грн., сума заборгованості за процентами 21 952,60 грн., кількість днів прострочення 435 (а.с. 28).
Про відступлення права грошової вимоги за договором споживчого кредиту на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідача ОСОБА_1 було повідомлено письмово на його електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену ним при укладенні кредитного договору (а.с. 25).
Отже, до позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу № 17.01/23-Ф від 17.01.2023 року перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму - 32 852,60 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають на підставі договору або правочину.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ст. 610 цього Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 цього ж Закону, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 прийняв пропозицію (оферту) укласти електронний договір позики за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» з накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим кредитором позичальнику у електронному повідомленні, що свідчить про укладення кредитного договору з дотриманням встановленої Законом форми правочину.
Із наявного в матеріалах справи договору № 4960579 від 23.10.2021 року про надання споживчого кредиту, який був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А452860, вбачається, що сторони визначили всі істотні його умови.
Верховний Суд в постанові від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19 підтвердив, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Відповідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, позивач заявив про стягнення заборгованості у розмірі 32 852,60 грн., яка складається з: 10 900,00 грн. суми кредиту та 21 952,60 грн. нарахованих процентів, що постає із розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с. 29-34, 119-142).
Як вбачається із даного розрахунку, позивачем були нараховані проценти за користування кредитом по 06.02.2022 року включно, тобто в межах обумовленого сторонами 90-денного строку автопролангації договору, відповідно до умов, визначених в п. 4.3 (п.п. 4.3.1.- 4.3.2) договору.
Відповідно до 4 розділу договору визначено, що строк кредиту може бути продовжено:
- за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п. 1.4. Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п. п. 4.2. (п. п. 4.2.1-4.2.4.) Договору; або
- в порядку авто пролонгації на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (п. п. 4.3.1 - 4.3.2) Договору.
Відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав договір щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв'язку з чим кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом продовжено на 90 днів.
Порядок автопролонгації строку кредиту визначає, що сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п. п. 4.2.2.- 4.2.4. Договору. Тобто, в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (п. 4.3.1. Договору).
Суд констатує, що автопролонгація кредитного договору була чітко передбачена п. 4.3.1. кредитного договору, а у п. 4.3.2. вказано, що споживач надав таку згоду на автопролонгацію на умовах п. 4.3.1.
Таким чином, сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, зокрема щодо визначення розміру процентів за його користування та умови автопролонгації договору.
Отже, обставини укладення вищевказаного договору відповідачем та його представником не було спростовано належними та допустимими доказами.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка установлена у ст. 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначеного договору.
При цьому вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін, а отже, відповідно до ст. 628, 629 ЦК України, є обов'язковими до врахування.
Так, останнім днем дії кредитного договору було 08.11.2021 року, проте відповідач не здійснив оплату за кредитним договором ні по прострочених зобов'язаннях по процентах, ні по прострочених зобов'язаннях по кредиту, тому, враховуючи п. 4.3.1 договору строк користування кредитом було автопролонговано на 90 календарних днів поспіль (максимальний термін автопролонгації), тобто до 06.02.2022 року включно, оскільки у споживача на дату закінчення строку кредиту була наявна заборгованість за кредитом.
Крім того, відповідно до картки обліку договору (розрахунку заборгованості) щодо боржника ОСОБА_1 вбачається, що товариство не здійснювало жодних додаткових нарахувань після 06.02.2022 року. Отже, суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов договору.
У частинах другій, третій, п'ятій статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту укладання договору № 4960579 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 , стороною позивача при зверненні до суду було надано електронні докази в паперовій формі.
На виконання ухвали суду про витребування доказів, позивачем через систему «Електронний суд», надано оригінали Договору про надання споживчого кредиту від 23.10.2021 року, Таблицю обчислення загальної вартості кредиту, Паспорт споживчого кредиту, підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу, облікова картка клієнта, у форматі pdf файлів, які були досліджені судом у ході розгляду справи.
Відповідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту картки обліку за договором (розрахунок заборгованості) вбачається розмір заборгованості по тілу кредиту та нарахованих процентах у загальному розмірі складає 32 852,60 грн.
Суд звертає увагу, що оскільки товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.
При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. Звідси, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості за договором про споживчий кредит.
Заперечуючи щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 власного контррозрахунку або інші докази, якими б підтверджувалась помилковість розрахунку позивача та за якими можливо було б здійснити правильне обрахування, суду не надали.
У п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п. 58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ФК Фінтраст Україна» підлягають задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту на загальну суму 32 852,60 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Враховуючи факт задоволення судом вимог в частині стягнення заборгованості за договором у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у зазначеному розмірі.
Вирішуючи питання щодо витрат професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із частотною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивач у позові просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 10/07-2023 від 10 липня 2023 року, укладений між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та адвокатом Столітнім М.М., звіт про надання правової допомоги згідно договору № 10/07-2023 від 10 липня 2023 року, відповідно до якого були надані такі види допомоги та документи: - збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви, - складення позовної заяви, - подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта на загальну вартість 10 000 грн., - рахунок на оплату по замовленню № 708/02/08 від 02.08.2023 року, - платіжна інструкція № 3524 від 13.02.2024 року на суму 10 000 грн., - копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги, укладеного між адвокатом Столітнім М.М. та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», - копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Водночас, згідно із частиною 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу, в якому взагалі просив відмовити у стягнення таких витрат, оскільки такі витрати не є співмірними з ціною позову та обсягом наданих послуг (а.с. 178-180).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналізуючи матеріали справи та докази надані відповідачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, а також типовий («шаблонний») характер позовної заяви, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу до 4 000,00 грн., що відповідає за даних умов критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, а щодо таких витрат у розмірі 6 тис. грн. слід відмовити у задоволенні позову в цій частині за необгрунтованості.
Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.
Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553-559, 625,626, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 137, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4960579 від 23 жовтня 2021 року, що виникла станом на 09 лютого 2024 року, у розмірі - 32 852,60 грн., що складається із: 10 900,00 грн. заборгованості за кредитом та 21 952,60 грн. заборгованості за нарахованими процентами, а також кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі - 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» у задоволенні позову до ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ: 44559822, юридична адреса: м. Київ, вул. Загородня, буд. № 15, офіс № 118/2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ТОВ «Авентус Україна», код ЄДРПОУ: 41078230, юридична адреса: м. Київ, проспект Перемоги, буд. № 90-А.
Повний текст рішення суду виготовлено 13 червня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: