Справа № 521/11315/22
Провадження № 2/521/227/24
05 червня 2024 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гриневич І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість у розмірі 30517,80 доларів США, що складається з суми боргу за договором позики, що дорівнює 28200 доларів США та 3% річних в сумі 2317,80 доларів США, а також судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалась на те, що 24.09.2019р. між сторонами було укладено договір позики в письмовій формі у вигляді розписки, відповідно до якого відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 28200 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 25.10.2019р.. Факт складання та підписання розписки підтверджує факт отримання позики в розмірі 28200 доларів США. Наявність у ОСОБА_1 оригіналу розписки від 24.09.2019р. підтверджує факт невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань у встановлений договором строк до 25.10.2019р..
При цьому договором позики не було визначено розмір процентів від суми позики, таким чином відповідно ст. 625 ЦПК України, позивачем у позові вказано на те, що 3% річних становлять 2317,80 доларів США.
Вказані обставини слугували причиною звернення до суду з відповідним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представником відповідача подано відзив на позов від 14.10.2022р., в обгрунтування якого зазначено, що грошові кошти передавались відповідачу не в борг, а на бізнес, а в самій борговій розписці не йдеться про те, що гроші взяті в борг. (т.1 а.с.29-30)
26.10.2023р. представником відповідача, з метою підтвердження власної позиції, до суду були подані роздруківки та аудіозаписи розмов між позивачем та відповідачем.
01.11.2023р. та 08.01.2024р. представником позивача до суду подано письмові пояснення, у яких викладені правові позиції Верховного Суду, сформовані в подібних правовідносинах, а також аргументи на користь того, чому позиції Верховного Суду, на які посилався представник відповідача у відзиві, сформовані не в подібних правовідносинах.
05.01.2024р. представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову, з метою накладення арешту на рухоме майно та банківські рахунки відповідача в межах ціни позову, яку задоволено ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09.01.2024р. та в якій виправлено описку на підставі ухвали суду від 19.01.2024р. за заявою представника позивача.
25.03.2024р. судом отримано клопотання представника позивача про приєднання доказу до матеріалів справи, а саме копію листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських № 31/30-01-С-243-2024 від 20.02.2024р., відповідно до якого виконання ухвали про накладення арешту на транспортний засіб є неможливим, з огляду на те, що 12.01.2024р. зазначений транспортний засіб був перереєстрований за іншою особою, який долучено до матеріалів справи.
06.05.2024р. судом отримано заяву представника відповідача про приєднання доказу до матеріалів справи - листа ОСОБА_3 та аудіозапису, надіслані ним на пошту представнику відповідача, що долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 05.06.2024р. представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Представник відповідача та відповідач в судове засідання не з'явилися, сповіщені належним чином.. Представник відповідача через електронний суд направив заяву про відкладення у зв'язку з тим, що відповідачу заплановано госпіталізацію на 05.06.2024р. До заяви додано консультаційний висновок фахівця від 22.05.2024р. Суд зазначає, що відповідач та його представник неодноразово не з'являлися в судові засідання. Разом з тим представник відповідача має усі повноваження на представництво інтересів відповідача і мав можливість прибути до суду, однак він цим правом не скористався, у зв'язку з чим суд продовжує розгляд справи у відсутності відповідача та його представника.
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги пояснення позивача, його представника, свідка, а також заперечення відповідача і його представника, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявленого позову, виходячи з наступного.
На підставі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна, особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що 24.09.2019р. між позивачем та відповідачем укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі - 28200 (двадцять вісім тисяч двісті) доларів США (а.с.6).
Відповідно до вищевказаного договору позичальник зобов'язаний повернути всю позику не пізніше 25.10.2019р., однак, ОСОБА_2 грошові кошти не повернув та уникає виконання зобов'язань визначених у договорі позики.
Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження договору тайого умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка підписана відповідачем є підтвердженням укладення договору.
Однак відповідачем грошові пошти так повернуто й не було, незважаючи на те, що термін повернення боргу давно сплинув.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позивач належним чином виконав умови договору позики - передав відповідачу зазначену суму, а відповідач зобов'язання не виконав, отримані в борг кошти, не повернув.
Закінчення строку договору, відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України, не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.525 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Дослідивши долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Більш того, оригінал розписки досліджувався судом у судовому засіданні 16.03.2023р., а відповідач не заперечував факту її написання та отримання вказаних грошових коштів від позивача.
Допитана в судовому засіданні 29.08.2023р. свідок ОСОБА_4 також підтвердила факт написання зазначеної розписки відповідачем, оскільки була безпосередньо при цьому присутня та особисто вказані кошти передавала..
Від допиту свідка ОСОБА_5 представник позивача відмовилась.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Щодо досліджених аудіозаписів розмов між позивачем і відповідачем, а також їх листування, суд оцінивши їх, доходить висновку про те, що вони не спростовують правову природу договору позики в даній справі.
Суд критично ставиться до пояснень відповідача, наданих ним у судовому засіданні 06.12.2023р., а також до тверджень, викладених у відзиві на позов, відносно того, що відповідач не має обов'язку повертати грошові кошти, які взяв у борг, адже вони були отримані нібито на бізнес, адже відповідно до сформованої правової позиції Верховного Суду у складі Першої судової палати КЦС у постанові від 18.01.2022р. у (справа № 370/1170/20), відповідач у касаційній скарзі не заперечував факт написання ним розписки, проте оспорював отримання грошових коштів у борг, посилаючись на наявність між сторонами корпоративних відносин, зокрема стверджував, що отримані ним від позивача кошти є поворотною фінансовою допомогою на розвиток їхнього спільного бізнесу. Суди обґрунтовано визнали такі аргументи заявника неспроможними, зазначили, що вони спростовуються самим змістом розписки, у якій чітко вказано, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти на певний період зі сплатою процентів за користування ними та зобов'язаний їх повернути у визначений строк. Мета отримання позики для подальшого її використання не змінює правової природи розписки.
Також суд враховує наступну позицію Верховного Суду у складі Першої судової палати КЦС, визначену в постанові від 15.11.2023р. у справі № 369/8122/21: «За змістом розписки про отримання коштів, яку ОСОБА_2 склав 25 травня 2020 року, відповідач спільно з ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 25 березня, 25 квітня, 19 травня 2020 року грошові кошти в загальній сумі 600 000, 00 дол. США для торгівлі на біржі під 10 % від прибутку, який розраховується окремо, та зобов'язався спільно з ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 ці грошові кошти 01 червня 2021 року. Зазначена розписка підписана лише ОСОБА_2 та підтверджує отримання ним грошових коштів у загальній сумі 600 000, 00 дол. США. Підпису ОСОБА_3 у розписці немає, тому суди не встановили, що він має нести відповідальність за невиконання зобов'язання з повернення коштів, відтак ОСОБА_1 обґрунтовано звернувся з цим позовом лише до ОСОБА_2. Верховний Суд наголошує, що мета отримання коштів, їх цільове призначення, у цьому випадку - для торгівлі на біржі, не змінює характер боргового зобов'язання, яке регулюється статтями 1046-1049 ЦК України, та не перетворює відносини позики в інші правовідносини. Зазначення мети отримання позичених грошових коштів за загальним правилом не впливає на характер та правову природу тих відносин, що виникли у зв'язку з отриманням цих коштів у борг. Зміст зобов'язання визначається не метою використання таких коштів, а констатацією беззастережного взяття особою на себе обов'язку щодо їх повернення. Зміст розписки свідчить про те, що ОСОБА_2 погодився з усіма істотними умовами договору позики, зокрема щодо суми позики, власного обов'язку повернути отримані (позичені) кошти, а також строку, у який має бути виконане зобов'язання. Наявність умови про повернення відповідачем отриманих ним від позивача грошових коштів в погоджений сторонами строк дає підстави визначити правову природу відносин між сторонами як таку, що походить з позики, у яких ОСОБА_2 має статус позичальника. … Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що грошові кошти були отримані відповідачем не у тимчасове користування із зобов'язанням їх повернення, тобто не у позику, а для торгівлі на біржі, вочевидь є помилковим та не відповідають змісту розписки, який свідчить про укладення між сторонами саме договору позики. У справі, що переглядається, суди не з'ясували справжню правову природу укладеного договору, зробили нічим не підтверджений висновок про те, що між сторонами склалися інші відносини, аніж відносини, що виникають з договору позики. До того ж суди не зазначили, які саме, на їхню думку, існують правовідносини між сторонами та якими нормами права вони регулюються. … Також відповідач не оспорював договір позики, тому застосовується презумпція правомірності правочину, визначена статтею 204 ЦК України».
Таким чином, незалежно від мети отримання грошових коштів у борг, наявним є беззастережне взяття на себе обов'язку щодо їх повернення. А факт відсутності оспорювання договору позики та наявності відповідного судового рішення з даного питання свідчить про необхідність застосування презумпції правомірності правочину.
Також суд критично оцінює пояснення представника відповідача про те, що відсутність у борговій розписці зазначення того, що грошові кошти були отримані саме в борг, адже постанови, на які посилається представник відповідача у відзиві на позов, були ухвалені не в подібних правовідносинах до тих, які наявні у даній справі.
У постанові ВСУ від 11.11.2015р. у справі № 6-1967цс15було враховано позицію, викладену в постанові ВСУ від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14, в якій ВСУ дійшов висновку про те що, відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Відступлення саме від даного висновку не було. Дана правова позиція також була підтверджена й Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 10.12.2018р. у справі № 319/1669/16-ц.
Суд дійшов висновку про те, що відсутня законодавчо встановлена вимога щодо вказівки в розписці про те, що грошові кошти отримуються саме в борг, натомість, є вимога щодо вказівки на те, що вони мають бути повернуті, що й має місце в розписці у даній справі.
Щодо доказів, долучених до заяви представника відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи від 06.05.2024р., суд критично їх оцінює, з огляду на те, що відповідний лист ОСОБА_3 датований 22.03.2024р., тобто він не існував на момент подання позову, й за своєю суттю підміняє правову природу показань, які можуть надаватись свідком у суді. Проте про допит ОСОБА_3 жодна із сторін не клопотала.
Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, нормами діючого ЦК України визначені виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 533 ЦК України: 1) грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.2) якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Матеріалами справи встановлено, що предметом договору позики, укладеного між сторонами 24.09.2019р. є грошові кошти в сумі 28200 (двадцять вісім тисяч двісті) доларів США.
За змістом статей 521, 533-535 і ст. 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17, від 11.04.2018р. у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати та 3 % річних на суму основного боргу.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Таким чином, 3 % річних мають розраховуватись за період саме з дня, наступного, коли мало бути виконано зобов'язання - з 26.10.2019р. по 23 лютого 2022 року, тобто до початку дії воєнного стану в Україні, а не по дату подання позову, як було розраховано позивачем, що має наступний вигляд:
28 200 доларів США * 3% / 100% / 365 днів * 67 днів = 155, 3 доларів США (за 2019 рік)
28 200 доларів США * 3% / 100% / 366 днів * 366 днів = 846 доларів США (за 2020 рік)
28 200 доларів США * 3% / 100% / 365 днів * 365 днів = 846 доларів США (за 2021 рік)
28 200 доларів США * 3% / 100% / 365 днів * 54 дні = 125,2 долари США (за 2022 рік).
Відповідно, загалом 3% річних за прострочення виконання зобов'язання становлять 1 972,50 доларів США.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення коштів у розмірі 28 200 доларів США та 3% річних у розмірі 1 972,50 доларів США.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення, суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 11031,11грн.
Керуючись ст.ст. 76-78, 83, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 202, 524-526, 545, 625, 626, 639, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та 3 % річних за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) суму заборгованості за договором позики від 24.09.2019р. в розмірі 28200 (двадцять вісім тисяч двісті) доларів США, 3% річних в розмірі 1972 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят два долари США) 50 центів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 11031 (одинадцять тисяч тридцять одна)грн.11 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 червня 2024 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН