Справа № 521/5416/22
Провадження № 2/521/206/24
28 травня 2024 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гриневич І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей,
В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей та згідно позовних вимог просить суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір?ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що на момент звернення з даним позовом в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває справа № 947/31841/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей:- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що в інтересах дітей проживати саме з позивачкою. Вказує, що вона здатна у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, задовольнити гармонійний розвиток їх особистостей в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Зокрема зазначає, що має стабільний заробіток, адже зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з ЄДР від 30.11.2020р. За даних обставин просить визначити місце проживання дітей разом із нею, що стало причиною звернення до суду з відповідним позовом.
Представник позивача в судове не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та її представника, позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.
Відповідач та його представник в судове не з'явилися, повідомлені про дату, місце та час судового засідання належним чином. Раніше до суду надавали письмові пояснення, в яких зазначали, що з позовними вимогами не погоджуються та просили відмовити у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування пояснень зазначали, що протягом ведення сімейного життя з матір?ю синів і після розлучення, відповідач, як свідомий батько, намагається зробити усе, що в його силах, щоб забезпечити дітей усім необхідним для їх повноцінного розвитку в соціальному та матеріальному аспектах. Зокрема, відповідач стабільно сплачує аліментні зобов?язання, встановлені рішенням Київського районного суду м.Одеси у справі №947/31841/21 від 09.02.2022 року на користь малолітніх ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Зазначав у поясненнях, що має гнучкий графік роботи і є повністю мобільним для своєчасно реагувати на будь-які ситуації в житті синів. Зокрема, згідно відомостей виписки з ЄДР ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Вважає, що саме проживання синів з батьком відповідає інтересам дітей. (а.с. 113-118, том 1)
Представник третьої особи в судове не з'явилася, однак раніше надавала до суду заяву в якій зазначала, що орган опіки та піклування не може скласти висновок, у зв?язку з тим, що відсутній проєкт висновку від Служби у справах дітей Одеської міської ради, а також зазначила, що у вирішенні всіх питань третя особа покладається на розсуд суду.(а.с. 48-49, том 2)
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони..
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
В постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При вирішенні даного спору щодо визначення місця проживання дитини суд бере до уваги його вік та потреби.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із копії свідоцтва про народження, яке видано 27.10.2016 року серія НОМЕР_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається із копії свідоцтва про народження, яке видано 26.07.2018 року серія НОМЕР_3 , батьками в яких вказані сторони по справі. (а.с. 17,18, том 1)
В матеріалах справи міститься заява представника позивача, в якій зазначається, що діти разом з матір'ю знаходяться за межами України та під час розгляду справи представник позивача не заперечував цього факту. (а.с. 66-67, том 1)
Відповідно до витягу з Єдиного держаного реєстру від 28.12.2021 року вбачається, що позивач є фізичною особою-підприємцем; а також перелік видів економічної діяльності, якими має право займатись ОСОБА_1 . (а.с. 20-21,том 1)
Зокрема в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 12.05.2023 року за виконавчим провадження НОМЕР_4 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто станом на 12.05.2023 аліменти на утримання дітей боржник не сплачує, сукупний розмір заборгованості становить 21 597,85 грн.. (а.с.199, том 1)
В той же час, відповідач заперечує проти визначення місця проживання дітей разом з матір?ю, хоча на підставі поданих доказів та пояснень позивача суд встановив, що малолітнім дітям позивач створює усі необхідні умови для їх проживання, розвитку та дозвілля.
Також суд зазначає, що із зустрічною позовною заявою до суду відповідач не звертався, надав до суду разом з поясненнями документи на підтвердження того, що відповідач до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в психіатра та нарколога не перебуває, зокрема це витяг з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" від 07.12.2022 року, довідка №2 про проходження психіатричного огляду від 01.12.2022 року та довідка №002173 про проходження наркологічного огляду від 01.12.2022 року. (а.с. 129,130,134, том 1)
За приписами ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до листа Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради №3201/01-20 від 13.11.2023 року, що наявний у матеріалах справи, Комісією з питань захисту прав дітей Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради було прийнято рішення про припинення розгляду питання визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із матір?ю, у зв?язку з тим, що діти разом із матір?ю перебувають за кордоном. (а.с. 9-10, том 2)
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси по справі №521/5416/22 від 12.12.2023 року було замінено третю особу - орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради на орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей. (а.с.26-27, том 2)
Листом Київської районної адміністрації Одеської міської ради №585/01-11 від 11.03.2024 року на адвокатський запит від 06.03.2024 року було повідомлено, що означене питання не розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, у зв?язку з відсутністю від Служби у справах дітей Одеської міської ради проекту висновку та необхідних документів для розгляду зазначеного питання. (а.с. 57-58, том 2)
Окрім того, 05.03.2024 року представником позивачки на електронну пошту Служби у справах дітей Одеської міської ради було направлено адвокатський запит вих. №1- 1/05.03/2024 від 05.03.2024 з проханням надати інформацію чи було Службою у справах дітей Одеської міської ради складено та передано до Органу опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради проект висновку щодо доцільності визначення місця проживання дітей разом із матір?ю. Однак, станом на 25.03.2024 року відповідь від Служби у справах дітей Одеської міської ради не надходила. (а.с.59-61, том 2)
Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12.2023 року по справі № 523/19706/19 дійшов висновку, що передбачена частинами четвертою та п?ятою статті 19 СК України обов?язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п?ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов?язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв?язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.
Таким чином, з огляду на той факт, що Службою у справах дітей Одеської міської ради не було надано відповідь на адвокатський запит вих. №1-1/05.03/2024 від 05.03.2024, органом опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради було припинено розгляд питання щодо визначення місця проживання дітей, а також з урахуванням неможливості повернення позивачки разом із дітьми на територію України під час воєнного стану для першочергового забезпечення їх життя та здоров?я, суд приходить до висновку, що наявні всі підстави для ухвалення відповідного рішення за відсутності висновку органу опіки та піклування за наявними у справі доказами.
Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.
З матеріалів справи убачається про існування між колишнім подружжям стійкого особистого конфлікту.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
Суд зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
При цьому суд наголошує, що визначення місця проживання дітей з матір?ю не дає їй підстави для відмови у побаченнях батька з синами, проводження з ним спільного часу та участі батька у житті синів.
У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 182/2037/17 вказано, що матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків із виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем ОСОБА_1 створено дітям ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належні умови для проживання, розвитку та виховання, враховуючи те, що діти тривалий час проживають за кордоном саме з матір"ю, а також те, що моральних якостей матері - позивача, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, не встановлено судом, суд вважає, що на даний час визначення місця проживання дітей разом з матір?ю не суперечитиме їхнім інтересам, а тому суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог.
Керуючись ст.ст. 7, 19, 55, 141, 150, 157, 160, 161, 180 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 76-78, 83, 258- 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - задовольнити.
Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір?ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , за місцем її реєстрації або проживання.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 07 червня 2024 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН