Номер провадження: 22-ц/813/3241/24
Справа № 946/6105/20
Головуючий у першій інстанції Жигулін С.М.
Доповідач Сегеда С. М.
12.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.
за участю секретаря Козлової В.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Жигуліна С.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт», третя особа: Первинна профспілкова організація ВПС «Захист справедливості» працівників Ізмаїльського морського торгового порту, про скасування розпорядження про притягнення до матеріальної відповідальності,
встановив:
24.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі - ДП «ІЗМ МТП»), третя особа: Первинна профспілкова організація ВПС «Захист справедливості» працівників Ізмаїльського морського торгового порту, про скасування розпорядження про притягнення до матеріальної відповідальності.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що розпорядженням №13 від 27.05.2020 року ДП «ІЗМ МТП» визначено, що 07-08 травня 2020 року, під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт ОСОБА_1 керував краном «Сокіл», здійснив зіткнення грейфера з кузовом № НОМЕР_1 , з наступним його перекиданням на бік. За вчинення порушення позивача було зобов'язано відшкодувати пряму шкоду в розмірі 2 954,28 грн., але не більше середньомісячного заробітку.
Окрім того, розпорядженням №18 від 13.07.2020 року з позивача стягнуто пряму шкоду, завдану ДП «ІЗМ МТП» у зв'язку з пошкодженням вагону №58587411 в розмірі 11 649,59 грн., але не більше середньомісячного заробітку.
Посилаючись на те, вказане розпорядження №18 від 13.07.2020 року є повторним притягненням позивача до матеріальної відповідальності, позивач просив його визнати незаконним та скасувати, і зобов'язати відповідача повернути незаконно стягнуту суму 11 649,59 грн.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.11.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено (а.с.96-97).
Визнано незаконним та скасовано розпорядження № 18 від 13.07.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в розмірі 11 649,59 грн.
Стягнуто з ДП «ІЗМ МТП»на користь ОСОБА_1 11 649,59 грн. судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
В апеляційній скарзі ДП «ІЗМ МТП» ставить питання про скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.11.2023 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.99-103).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У зв'язку з перебуванням судді Драгомерецького М.М. у відпустці у період з 22 по 24 травня 2024 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.05.2024 року, суддя Драгомерецький М.М. був замінений на суддю ОСОБА_2 (а.с.128).
Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.121-125).
Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, розгляд даної справи здійснений 22.05.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище.
Разом з тим, через перебування судді Дришлюка А.І. у відрядженні, а також у відгулах, та через відсутність світла в суді, повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції складений 12.06.2024 року.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа тривалий час перебуває в провадженні апеляційного суду (а.с.112), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що розпорядженням відповідача № 18 від 13.07.2020 року позивача було повторно притягнуто до матеріальної відповідальності за пошкодження вагону № 58587411, яке сталося 7-8 травня 2020 року, що є незаконним (а.с.96-97).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
У відповідності до вимог ст. 127 ч.3 КЗпП України відрахування із заробітної плати може бути проведено при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Згідно ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
З матеріалів справи вбачається, що 7-8 травня 2020 року ОСОБА_1 , при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт, під час керування краном «Сокол» № 57, здійснив зіткнення грейфера з кузовом н/в № НОМЕР_1 з наступним його перекиданням на бік.
Розпорядженням ДП «ІЗМ МТП» № 13 від 27.05.2020 року з заробітної плати докера - механізатора ОСОБА_1 було утримано пряму шкоду, завдану відповідачу у зв'язку з пошкодженням вагону № 58587411, у розмірі 2 954,28 грн., але не більше середньомісячного заробітку. Було вирішено утримання здійснювати протягом 12 місяців у розмірі, що не перевищує 20% заробітку за кожний місяць до повного погашення суми заподіяної шкоди (а.с.14).
Разом з тим, розпорядженням ДП «ІЗМ МТП» № 18 від 13.07.2020 року з заробітної плати докера - механізатора ОСОБА_1 утримано пряму шкоду, завдану відповідачу у зв'язку з пошкодженням вагону № 58587411, у розмірі 11 649,59 грн., але не більше середньомісячного заробітку. Було вирішено утримання здійснювати протягом 12 місяців у розмірі, що не перевищує 20% заробітку за кожний місяць до повного погашення суми заподіяної шкоди (а.с.10).
Таким чином, враховуючи, що з ОСОБА_1 повторно утримано матеріальну шкоду, завдану відповідачу, шляхом пошкодження вагону № 58587411, яке сталося 7-8 травня 2020 року, що в сенсі діючого трудового законодавства є незаконним, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що розпорядження ДП «ІЗМ МТП» № 18 від 25.07.2020 року видане після здійснення виплат по рахунку на ремонт пошкодженого позивачем вагону встановлених розпорядженням 27.05.2020 року № 13, не є повторним притягненням ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, оскільки здійснюється в межах того самого середнього заробітку порушника, є безпідставним, виходячи з наступного.
Так, видаючи розпорядження по ДП «ІЗМ МТП» № 13 від 27.05.2020 року, відповідач жодним чином не вказав, що із заробітної плати ОСОБА_1 буде утримано пряму шкоду, завдану відповідачу у зв'язку з пошкодженням вагону № 58587411, але не більше середньомісячного заробітку, частково у розмірі 2 954,28 грн., а потім - у розмірі, визначеному на підставі ремонтної калькуляції по ремонту пошкодженого вагону.
З огляду на викладене, та враховуючи, що розпорядженням по ДП «ІЗМ МТП» № 18 від 13.07.2020 року ОСОБА_1 було фактично притягнуто до повторної відповідальності, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.
Враховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Через перебування судді Дришлюка А.І. у відрядженні, а також у відгулах, та через відсутність електропостачання в суді, повне судове рішення складено 12.06.2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д.Громік
А.І. Дришлюк