Справа № 450/630/22 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.
Провадження № 22-ц/811/772/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
03 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
адвоката Пигель Л.І. - представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому просила визнати земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, що знаходиться у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1206 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0068, що знаходиться по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; поділити згадане майно подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину згаданого вище майна.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що12.12.2007 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого у них є 2 дітей. Шлюб з відповідачем не склався, а тому вона змушена була забрати дітей і проживати окремо від відповідача, звернувшись у серпні 2021 року до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак на час подачі даного позову рішення про розірвання шлюбу судом ще не ухвалювалося.
У 2013 році (тобто - під час спільного проживання сторін) ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку площею 0,1012 га в селі Наварія Пустомитівського району Львівської області, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, яку було надано їм сільською радою під будівництво житлового будинку для їх сім'ї, який у 2014 вони було збудовано та також зареєстровано за ОСОБА_2 .
У 2020 році сторони, як подружжя, придбали земельну ділянку, кадастровий номер 4623610100:01:010:0068, площею 0,1206 га комерційного використання (під автомайстерню) на АДРЕСА_2 , яка також зареєстрована на ім'я відповідача.
Добровільно поділити вищезгадане майно відповідач відмовляється, а тому позивачка змушена звертатися з даним позовом до суду (том 1, а.с. 2-6).
У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в кінцевій редакції позовних вимог якого просив визнати автомобіль марки HYUNDAI SONATA, д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 року випуску, який зареєстровано за ОСОБА_1 , та автомобіль марки RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , який зареєстровано за ОСОБА_3 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; поділити майно подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 автомобіля марки HYUNDAI SONATA, д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 та 1/2 автомобіля марки RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 ; визнати боргове зобов'язання за кредитним договором № 2826604256 КД-1 від 02.12.2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» (в подальшому - «Кредитний договір»), у розмірі 153 644 грн. 31 коп. спільним борговим зобов'язанням подружжя ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на його користь у порядку зворотної вимоги (регресу), як до солідарного боржника, частку боргового зобов'язання за Кредитним договором у розмірі 76 822 грн. 15 коп.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовувалися тим, що за ОСОБА_1 зареєстровано рухоме майно, яке придбане за спільні кошти в період перебування у шлюбі, а саме: автомобіль марки HYUNDAI SONATA, д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 року випуску, вартість якого на даний час становить 23 400 грн., а також автомобіль марки RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 149 175 грн. Сторони не домовились про порядок поділу майна, а оскільки автомобілі є неподільними речима, то просить визнати за ним право власності на автомобіль HYUNDAI SONATA та зобов'язати ОСОБА_1 сплатити йому різницю половини вартості вказаних автомобілів.
З метою купівлі земельної ділянки площею 0,1206 га у місті Пустомити на вул. Б.Хмельницького, 10а ОСОБА_2 02.12.2012 року уклав кредитний договір з АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 201 730 грн. І 11.12.2020 року по договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку за 170 287 грн. Станом на даний час його заборгованість по даному кредитному договору перед банком становить 153 644 грн. 31 коп., а тому просить поділити і таку заборгованість. У розпорядженні відповідачки за зустрічним позовом знаходяться і документи на автомобіль марки RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстрований за нею, яким вона розпоряджається і до яких він не має доступу (том 1, а.с. 51-54, 124-126, 146-148).
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, що знаходиться за адресою с.Наварія Львівського району Львівської області, земельну ділянку площею 0,1206 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0068, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Поділено майно подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Поділено майно подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, що знаходиться за адресою с.Наварія Львівського району Львівської області.
Поділено майно подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1206 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0068, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 443 грн. сплаченого судового збору та 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та стягнення частки боргового зобов'язання за кредитним договором задоволено частково.
Визнано автомобіль марки HYUNDAI SONATA, д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Поділено майно подружжя та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 автомобіля марки HYUNDAI SONATA, д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 .
Визнано боргове зобов'язання за кредитним договором № 2826604256 КД-1 від 02.12.2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» у розмірі 153 644 грн. 31 коп. спільним борговим зобов'язанням подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у порядку зворотної вимоги як до солідарного боржника частку боргового зобов'язання за кредитним договором № 2826604256 КД-1 від 02.12.2020 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», у розмірі 76 822 грн. 15 коп.
В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 073 грн. 60 коп. сплаченого судового збору (том 1, а.с. 215-219).
Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, що знаходиться у селі Наварія Львівського району Львівської області, а також в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу оскаржив ОСОБА_2 .
Апелянт просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вищезгаданої позовної вимоги, а також відмовити у задоволенні її вимоги про стягнення з ОСОБА_2 10 000 грн. витрат на правничу допомогу, покликаючись на невідповідність висновків суду в оскаржуваній частині обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Звертає увагу на те, що земельна ділянка площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, що знаходиться у селі Наварія Львівського району Львівської області (в подальшому - «спірна земельна ділянка»), була переданою йому у власність шляхом її приватизації і у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу (СК) України ця земельна ділянка є його особистою приватною власністю, а не власністю подружжя.
Вважає, що «представником позивача ОСОБА_1 в ході розгляду цивільної справи не подано жодного доказу щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена», а відтак вважає, що правові підстави для стягнення з нього на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на правничу допомогу відсутні (том 2, а.с. 2-8).
Апелянт і його представник, будучи своєчасно (29 квітня 2024 року) належним чином повідомленими про апеляційний розгляд справи, призначений на 10-00 год. 03 червня 2024 року, в судове засідання не з'явилися і станом на 10-00 год. 03 червня 2024 року про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представниці позивачки ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
За змістом норми частини 1 статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (зокрема - жилий будинок), розміщений на земельній ділянці, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Тобто, даною правовою нормою встановлено нероздільність (неподільність) між об'єктом нерухомого майна та земельною ділянкою, на якій він розміщений.
Оскаржуваним рішенням суд визнав житловий будинок АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власністі подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та поділив цей будинок між згаданими сторонами, визнавши за кожним з них право власності на 1/2 частину цього будинку: рішення суду в цій частині ОСОБА_2 не оскаржується.
Крім цього, суд оскаржуваним рішенням об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнав також і земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623610100:02:002:0292, на якій збудовано вищезгаданий будинок.
Таким чином, за умови визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 жилого будинку, суд у відповідності до частини 1 статті 120 ЗК України зобов'язаний був визнати за нею право власності і на 1/2 частину земельної ділянки на якій цей будинок збудовано, оскільки згадані об'єкти нерухомості є нероздільні (неподільні) між собою.
За вищенаведених обставин доводи апеляційної скарги стосовно того, що вищезгадана земельна ділянка була переданою апелянту у власність шляхом її приватизації, а тому вона є його особистою приватною власністю (а не власністю подружжя), до уваги прийматися не можуть, оскільки за обставин даної справи (про поділ майна подружжя) норма частини 1 статті 120 ЗК України є спеціальною нормою стосовно правової норми, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 57 СК України, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме частина 1 статті 120 ЗК України.
ЦПК України також встановлено, що:
- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи (частини 1 та 3 статті 133);
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137);
- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137);
- суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137);
- обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137).
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.
Пунктом 9 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат може бути підставою для відмови у відшкодування відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (том 2, а.с. 38) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковою для судів першої та апеляційної інстанцій.
В той же час, у матеріалах справи договір про надання правової допомоги, який був би укладений ОСОБА_1 , взагалі відсутній.
У позовній заяві жодного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу також не наведено.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, на стадії розгляду справи судом першої інстанції відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 був позбавлений можливості подати до суду аргументоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, або навести свої доводи щодо неспівмірності цих витрат (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).
За вищенаведених обставин в їх сукупності у суду були відсутніми правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на правничу допомогу, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що в цій частині оскаржуване рішення підлягає до скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на правничу допомогу скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її вимоги про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу.
В решті рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 12 червня 2024 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.