Справа № 308/6677/24
Закарпатський апеляційний суд
12.06.2024 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю захисника-адвоката Бабича В. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/419/24 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Бабича В. В. на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.05.2024.
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 014734 від 30.03.2024 та постанови суду від 07.05.2024 вбачається, що 30.03.2024 о 19 год 35 хв ОСОБА_2 був виявлений та затриманий на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (с. Гута, Ужгородського району) начальником групи моніторингу обстановки на напрямку 260 прикордонного знаку на відстані 2500 метрів від загороджувального паркану (2900 м до державного кордону України) за спробу незаконного перетину державного кордону в пішому порядку з України в Словацьку Республіку, поза межами встановлених пунктів пропуску через державний кордон України. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Бабич В. В. просить постанову судді від 07.05.2024 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою у зв'язку з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права. Cуд першої інстанції при розгляді справи порушив право на захист, так як всупереч поданій захисником заяві, не надав матеріали справи для ознайомлення.
В доповненні до апеляційної скарги захисник-адвокат Бабич В. В. стверджує, що суд першої інстанції у постанові не навів належних мотивів у підтвердження висновку про те, що вина ОСОБА_2 підтверджена наявними в матеріалах справи доказами. З протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається жодної дії,
-2-
вчиненої ОСОБА_2 , що підпадає під ознаки об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а також у протоколі не вказано, як саме посадовою особою було встановлено умисел ОСОБА_2 на незаконний перетин державного кордону, в той час, як він був виявлений на відстані 2900 метрів до лінії державного кордону України. Складений щодо ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не підтверджений жодними фактичними даними, на підставі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановила наявність адміністративного правопорушення, а суть викладеного у протоколі правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП є сумнівною, що є неприйнятним. В рапорті інспектора прикордонної служби вказано про затримання громадянина ОСОБА_3 , хоча протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали складені відносно громадянина ОСОБА_2 , однак ці суперечності не були усунуті судом, в тому числі шляхом допиту працівників прикордонної служби. Також судом було розглянуто справу за відсутності ОСОБА_2 , що є порушенням вимог ст. 268 КУпАП. ОСОБА_2 не мав наміру перетинати державний кордон України, оскільки навчається на стаціонарному відділення Карпатського університету імені А. Волошина та в силу цих обставин має законні підстави на відстрочку від мобілізації. Крім того, ОСОБА_2 є приватним підприємцем та здійснює свою підприємницьку діяльність на території України.
Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на розгляд справи щодо нього не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, а під час розгляду справи брав участь захисник-адвокат Бабич В. В., який не заперечував щодо розгляду справи без участі ОСОБА_2 . Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Бабича В. В., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
-3-
Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_2 належним чином дотримані.
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 014734 від 30.03.2024 стверджується, що 30.03.2024 о 19 год 35 хв ОСОБА_2 був виявлений та затриманий на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (с. Гута, Ужгородського району) начальником групи моніторингу обстановки на напрямку 260 прикордонного знаку на відстані 2500 метрів від загороджувального паркану (2900 м до державного кордону України) за спробу незаконного перетину державного кордону в пішому порядку з України в Словацьку Республіку, поза межами встановлених пунктів пропуску через державний кордон України, у пішому порядку. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 30.03.2024, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , рапортом начальником групи моніторингу обстановки відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) - молодшого лейтенанта ОСОБА_4 ; протоколом про адміністративне затримання ОСОБА_2 від 30.03.2024; протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 30.03.2024; копією паспорта громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_2 ; схемою виявлення ОСОБА_2 на ділянці відповідальності о 19 год 35 хв 30.03.2024.
Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , стороною захисту не надано.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що начальник відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - старший лейтенант ОСОБА_5 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_2 протоколу за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається захисник-адвокат Бабич В. В. в апеляційній скарзі та під час її розгляду.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що начальник відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - старший лейтенант ОСОБА_5 діяв у межах наданих йому повноважень.
Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_2 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового визнання ним вини у вчиненні адміністративного правопорушення, а також підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів.
-4-
Крім того, не надано доказів того, що відносно ОСОБА_2 під час його затримання був вчинений моральний тиск чи незаконні дії з боку прикордонного наряду. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 оскаржував незаконні дії працівників прикордонної служби, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення у передбачений законом спосіб.
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у постанові не навів належних мотивів у підтвердження висновку про те, що вина ОСОБА_2 підтверджена наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та змістом оскаржуваної постанови, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_2 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що з протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається жодної дії, вчиненої ОСОБА_2 , що підпадає під ознаки об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а також у протоколі не вказано, як саме посадовою особою було встановлено умисел ОСОБА_2 на незаконний перетин державного кордону, в той час, як він був виявлений на відстані 2900 метрів до лінії державного кордону України.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що зміст складеного щодо ОСОБА_2 протоколу свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення, зокрема і те, що ОСОБА_2 намагався перетнути державний кордон України поза межами пунктів пропуску.
З цих підстав, не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що складений щодо ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не підтверджений жодними фактичними даними, на підставі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановила наявність адміністративного правопорушення, а суть викладеного у протоколі правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП є сумнівною, що є неприйнятним.
При цьому, апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України.
Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України
-5-
здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Отже, ознакою об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною першою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи апеляційний суд оцінює як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції, які в своїй сукупності підтверджують намір ОСОБА_2 на перетин державного кордону України поза межами пункту пропуску.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 30.03.2024 о 18 год 35 хв ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза пунктом пропуску, в результаті чого був виявлений та затриманий на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на відстані 2900 метрів до державного кордону в напрямку 260 прикордонного знаку.
Погоджуючись з цим висновком, апеляційний суд вважає, що факт перебування ОСОБА_2 на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби «Гута» на відстані 2900 метрів до державного кордону в напрямку 260 прикордонного знаку, його поведінка під час затримання та виявлені в нього речі (сума грошових коштів), у тому числі відомості в мобільному телефоні про відмітки державного кордону України, дають обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_2 мав намір перетнути державний кордон України поза межами пункту пропуску.
У зв'язку з чим, як безпідставні і такі, що жодним чином не спростовують вищевказаних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що в рапорті інспектора прикордонної служби вказано про затримання громадянина ОСОБА_3 , хоча протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали складені відносно громадянина ОСОБА_2 . При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративні матеріали складені щодо ОСОБА_2 і стороною захисту не заперечується той факт, що саме ОСОБА_2 є тією особою, яка притягується до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, що дає обґрунтовані підстави вважати, що в рапорті інспектора прикордонної служби має місце описка в прізвищі затриманої особи, оскільки всі інші анкетні дані співпадають з анкетними даними громадянина ОСОБА_2 . Між тим, апеляційний суд звертає увагу те, вказаний рапорт інспектора прикордонної служби не являється єдиним і однозначним доказом у даній справі, яким підтверджується вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки такий береться до уваги в сукупності з усіма іншими наявними в матеріалах справи доказами, які безсумнівно підтверджують те, що особою, яка притягується до відповідальності є саме ОСОБА_2 і саме в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
-6-
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав наміру перетинати державний кордон України, оскільки навчається на стаціонарному відділення Карпатського університету імені А. Волошина та в силу цих обставин має законні підстави на відстрочку від мобілізації, а також являється приватним підприємцем та здійснює свою підприємницьку діяльність на території України, апеляційний суд з урахуванням наведеного вище відхиляє як такі, що не свідчать про відсутність у ОСОБА_2 наміру на перетин державного кордону України поза межами пункту пропуску, а відтак і не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про істотні порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права ОСОБА_2 на захист, апеляційний суд відхиляє як безпідставні і не обґрунтовані з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, протоколом підтверджено, що ОСОБА_2 був обізнаний про направлення складеного щодо нього протоколу до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області і в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі ОСОБА_2 .
Вищенаведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не виявив бажання брати участь у розгляді справи, чим самостійно позбавив себе можливості надати пояснення чи докази з приводу обставин події, а тому суд першої інстанції, взявши до уваги те, що участь особи у розгляді цієї категорії справ, не є обов'язковою, прийняв обґрунтоване рішення про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_2 .
Тому, апеляційний суд вважає, що право ОСОБА_2 на захист судом першої інстанції порушено не було.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та, на думку апеляційного суду, є спробою уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, отже судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_2 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням.
-7-
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Бабича В. В. залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.05.2024 щодо ОСОБА_6 , - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя