Справа № 127/37971/23
Провадження № 22-ц/801/1008/2024
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
13 червня 2024 рокуСправа № 127/37971/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за апеляційною скаргою Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 22 лютого 2024 року у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 , дата складання його повного тексту 29 лютого 2024 року,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов мотивований тим, що з 18 вересня 1985 року по березень 2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем. У кінці березня 2023 року позивача було звільнено з роботи. Також вона зазначає, що з 27 березня 2023 року по 26 вересня 2023 року перебувала за кордоном. У кінці вересня 2023 року позивач зверталась до відповідача з метою отримання наказу про звільнення, але її не пустили на підприємство. Відповідач не провів із нею остаточний розрахунок по даний час. Представником позивача - адвокатом Шевчуком В.О. на адресу відповідача направлялись адвокатські запити від 17 жовтня 2023 року та від 30 жовтня 2023 року, у яких містилось прохання надати копію заяви про звільнення ОСОБА_1 з роботи в березні 2023 року, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи в березні 2023 року, копію письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 , копії документів, що підтверджують надсилання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 , копії документів, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку громадян Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, або копії документів, що підтверджують виключення (зняття) ОСОБА_1 з цього обліку.
Також позивач зазначала, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 кошти у розмірі 20 000 грн., що присуджені їй рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2022 року у справі №127/2860/22.
Позивач незаконно була звільнена з роботи, тому для розрахунку нею було взято розмір її заробітної плати за попередній період. Середній заробіток у листопаді 2021 року складав 6 332, 50 грн., а робочих днів у квітні 2022 року та травні 2022 року було 22, тому середньоденна заробітна плата складає 287, 40 грн. Час затримки розрахунку з березня 2023 року становив 6 місяців (129 робочих днів). Отже, середній заробіток за цей час становить 37 074, 60 грн. (287, 40 грн. х 129 днів).
Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 074, 60 грн.
22 лютого 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що становить 35 637, 60 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зокрема скаржник посилається на те, що в день звільнення ОСОБА_1 фактично не працювала, а лише з'явилась аби підписати заяву на звільнення та ознайомитися з наказом про звільнення, після чого вона покинула територію підприємства. Позивач не зверталась до відповідача з вимогою виплатити суми, належні їй при звільненні, тому відповідач не мав можливості у відповідності до ст. 116 КЗпП України письмово повідомити ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати в день їх виплати.
Представник позивача - адвокат Шевчук В.О. у поданому відзиві на апеляційну скаргу вказує, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Натомість указаний відзив не містить жодних аргументів на спростування доводів апеляційної скарги, а зводиться до цитувань норм права та висновків суду першої інстанції, які викладені у оскаржуваному рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вона із 18 вересня 1985 року працювала на Підприємстві об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» (а. с. 13).
22 липня 2022 року рішенням того ж суду у іншій справі №127/2860/22 скасовано наказ Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» №164-к від 29 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади (робочого процесу) «процес зняття ізоляції» цеху № 2, поновлено ОСОБА_1 на посаді (робочого процесу) «процес зняття ізоляції» цеху № 2 Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» з 04 січня 2022 року, стягнуто з Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2022 року по 22 липня 2022 року, стягнуто з Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. (а. с. 16-23).
07 березня 2023 року працівниками Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» складено акт про встановлення факту відсутності працівника на роботі (прогулу). У акті зазначено, що станом на день його складання працівниця ОСОБА_1 більше п'яти місяців відсутня на робочому місці. Фактична відсутність її на роботі фіксується з дня поновлення її на роботі наказом від 27 липня 2022 року № 56-к. За період із 27 липня 2022 року по 07 березня 2023 року здійснювались неодноразові спроби установити зв'язок із ОСОБА_1 засобами мобільного та поштового зв'язку, але його установити з нею не вдалось (а. с. 63).
05 квітня 2023 року ОСОБА_1 написала заяву відповідачу про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію (а. с. 58).
05 квітня 2023 року відповідачем видано наказ про звільнення ОСОБА_1 , знімача оболонки кабельних виробів (знаття ізоляцій, підрізка проводу) цеху № 2, за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України з 05 квітня 2023 року (зворот а. с. 64).
17 жовтня 2023 року та 30 жовтня 2023 року представником позивача - адвокатом Шевчуком В.О. на адресу відповідача направлялись адвокатські запити, у яких містилось прохання надати копію заяви про звільнення ОСОБА_1 з роботи в березні 2023 року, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи в березні 2023 року, копію письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 , копії документів, що підтверджують надсилання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 , копії документів, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку громадян Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, або копії документів, що підтверджують виключення (зняття) ОСОБА_1 з цього обліку (а. с. 30-33).
Відповідно до виписки із Пенсійного фонду України, сформованої 12 жовтня 2023 року, у період із липня 2022 року (після поновлення ОСОБА_1 на роботі) до дати формування виписки виплати ОСОБА_1 не здійснювались, окрім березня 2023 року, у якому її було вплачено 26 427, 52 грн. Разом з тим, ця виписка не містить інформації про те, який вид виплати її був здійснений у березні 2023 року (а. с. 29).
Згідно платіжної інструкції від 14 листопада 2023 року № 4703 ОСОБА_1 відповідачем виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу на виконання рішення у справі №127/2860/22 у розмірі 21 274, 15 грн. (а. с. 64).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив виплату ОСОБА_1 розміру заборгованості по заробітній платі, порушив строки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , не здійснивши при цьому виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, отже на підставі ст. 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України та нормами КЗпП України, а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 05 квітня 2023 року, проте при звільненні не отримала всі належні їй платежі, тому вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини. При цьому суд вказав, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2022 року у справі №127/2860/22, яке набрало законної сили 20 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено. Середній заробіток за весь період вимушеного прогулу, який підлягає виплаті у цій справі, становить 35 637,6 грн. (287,4 грн. на день * 124 робочих днів у період з 06 квітня 2023 року по 05 жовтня 2023 року).
Однак із вказаними висновками суду неможливо погодитись з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці» , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У ст. 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч. 1 цієї ст. та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у п. 4 ч. I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ст. 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у ст. 12 Закону України «Про оплату праці».
Частиною першою ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій ст. строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій ст. відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
У розділі 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з п. 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням зазначеного нормативно-правового регулювання, апеляційний суд приходить до висновку, що підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є невиплата чи не своєчасна виплата працівникові всіх належних сум при звільненні та в повному обсязі, натомість у поданому у даній справі позові ОСОБА_1 взагалі не зазначала, які конкретно виплати їй не здійснені. Не встановив цього також суд першої інстанції, а лише обмежився посиланням на те, що відповідач виплату ОСОБА_1 розміру заборгованості по заробітній платі не здійснив та порушив строки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Разом з тим, ОСОБА_1 у позові не посилалась на невиплату їй заробітної плати чи виплату заробітної плати не в повному обсязі, що унеможливлює ухвалення рішення про стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні навіть у меншому, чим заявленому у позові розмірі.
Як вже зазначалось вище, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Натомість самою ОСОБА_1 у позові стверджується, що із 27 березня 2023 року по 26 вересня 2023 року вона перебувала за кордоном та лише у кінці вересня 2023 року вона звернулась до відповідача з метою отримати наказ про звільнення, а тому у розумінні ст. 116 КЗпП України відповідач не міг здійснити із нею вчасно розрахунок, оскільки в день звільнення вона не працювала, а із вимогою про проведення розрахунку до відповідача взагалі не зверталась, чого судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано.
За таких обставин та наведеного вище нормативно-правового регулювання посилання у позові на не нездійснення відповідачем виплат згідно рішення суду у справі № 127/2860/22 не має будь-якого правового значення для даної справи, а доводи апеляційної скарги відповідача заслуговують на увагу.
Крім того, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення, наводячи розрахунок суми, яку він стягнув із відповідача на користь позивача, назвав цю суму середнім заробітком за час вимушеного прогулу, хоча з вимогами про стягнення такого позивач не зверталася, при цьому фактично ототожнивши два різних за своєю правовою природою поняття: «середній заробіток за час вимушеного прогулу» та «середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні», що є не припустимим.
Також у цій же частині рішення суд, наводячи розрахунок суми, що стягнув із відповідача на користь позивача, взагалі не послався на жодні докази, з яких він встановив, що сума, яка підлягає виплаті позивачу становить саме 35 637,60 грн., а лише вказав, що 287, 40 грн. слід помножити на 124 робочі дні, чим порушив вимоги ст. 263 та 265 ЦПК України щодо змісту рішення та його законності і обґрунтованості.
За ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
З матеріалів справи слідує, що позивач є звільненою від сплати судового збору в усіх судових інстанціях згідно посвідчення серії НОМЕР_2 (а. с. 14), оскільки є інвалідом І групи.
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, у зв'язку з задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне сплачений відповідачем судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 549, 20 грн. компенсувати йому за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» задовольнити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Підприємства об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору Підприємством об'єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 549, 20 грн. компенсувати йому за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. С. Панасюк
О. Ю. Береговий