Справа № 560/12768/22
Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
12 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення з 31.08.2020 по 01.12.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з розрахунку грошового забезпечення на день звільнення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з січня 2020 року по день фактичного розрахунку.
Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2020 по 01.12.2022 в сумі 28020,30 (двадцять вісім тисяч двадцять гривень тридцять копійок) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по 01.12.2022. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять суд: позивач - скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити; відповідач - скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №184 від 28.08.2020 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року по справі №560/3338/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.08.2020 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 31.08.2020, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та грошову компенсацію за 42 дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач виконав вищевказане рішення суду та 01.12.2022 виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 28020,30 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (арк. спр. 10).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Так, у відповідності до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями п.2, 4 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За змістом ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судовим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.05.2022 у справі №560/3338/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду 22.08.2022 було встановлено неповний розрахунок відповідача із ОСОБА_1 в день його звільнення.
В силу ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
Враховуючи викладене, на час звільнення позивача, останньому не здійснено виплату усіх належних працівникові сум при звільненні та не проведено остаточного розрахунку з ним, що обумовлює застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України у даному конкретному випадку з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Встановлено, що відповідачем не проведено нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності позивачем обставини протиправності дій відповідача щодо непроведення виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Натомість відповідач в цій частині не довів правомірність своїх дій, а отже діяв нерозсудливо та у спосіб, що не передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача, щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить із наступного.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
28.08.2020 позивач виключений із списків особового складу військової служби НОМЕР_1 . Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 01.12.2022.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 01.09.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
За приписами статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, слід враховувати, що статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Відтак позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до часткового задоволення, шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більше шести місяців.
Відповідно до довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 №350/205/128/8 від січня 2023 року, середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 500,56 грн.
Судом першої інстанції визначено кількість днів затримки розрахунку з 31.08.2020 по 01.12.202 - 823 дні, відтак, розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 411960,88 грн (500,56 грн х 823 дня).
Водночас, колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Відтак позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до часткового задоволення, шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більше шести місяців.
Водночас, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 832 календарних дні, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачки за шість місяців (з 01.09.2020 по 28.02.2021), що становить 181 календарний день. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 90 601,36 грн. (500,56 грн. х 181 календарних днів).
При цьому, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визнаених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи обставини справи, висновки викладеі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, колегія суду враховує що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка становить 90 601,36 грн з врахуванням принципу співмірності порівняно із виплаченою сумою 28 020, 30 грн не є пропорційною.
Рішення суду, на підставі якого позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 28 020, 30 грн набрало законної сили 22.08.2022. Остаточний розрахунок проведено 01.12.2022. Отже, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню в межах даних спірних правовідносин становить - 56 563,28 грн ( 500,56*113 к.д.(22.08.2022 по 01.12.2022)).
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 56 563,28 грн.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині періоду та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії змінити.
Викласти абзац 3 резолютивної частини рішення Хмельницького окружного суду від 13 лютого 2023 року в наступній редакції:
"Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2022 по 01.12.2022 в сумі 56 563,28 грн з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів."
В іншій частині рішення Хмельницького окружного суду від 13 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.