Справа № 120/16319/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
11 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Підставою для звернення до суду з даним позовом слугувала відмова відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 рр. та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 15 червня 2023 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 16 грудня 2021 року.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимогах.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Зазначає, що обрахування допомоги для оздоровлення здійснюється з суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення повного робочого місяця, який передував виплаті. За відсутності у виплаченому грошовому забезпеченні за оскаржуваний період, як складової нарахованої та виплаченої суми індексації грошового забезпечення, відсутні підстави для обрахування допомоги для оздоровлення та додаткової винагороди із врахуванням вказаної суми індексації. При цьому, правомірність нарахування і виплати суми індексації грошового забезпечення за період проходження служби перебуває за межами предмету позову, тому позовні вимоги щодо обрахування суми допомоги для оздоровлення та додаткової винагороди із включенням суми індексації грошового забезпечення є передчасними та не можуть бути задоволені. Також, оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбувається в одному розрахунковому періоді (без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців), підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідача відсутні.
Апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, згідно вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач ОСОБА_1 в період з 25.05.2015 по 07.02.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника військової частини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 16.07.2020 № 679-ос позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Іншим наказом Голови Державної прикордонної служби України від 30.07.2020 №737-ос позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.08.2020..
Як підтверджується архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення позивача, нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу з січня 2016 по березень 2018 року здійснювалось військовою частиною НОМЕР_1 .
Разом з тим з наведених документів вбачається, що виплата допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року та вересні 2017 року здійснювалася без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
В подальшому рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2023 року у справі №120/17559/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 р. включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексі споживчих цін (базового місяця).
На виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період із грудня 2015 року по лютий 2018 року.
Враховуючи, що під час проходження військової служби та звільнення з неї позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, нарахування та виплата йому грошової допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року та у вересні 2017 року, яка нараховується з місячного грошового забезпечення була проведена без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Положеннями статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону № 1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок № 1078). Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього) становив 143,3 %; у 2016 році (грудень до грудня попереднього) становив 112,4 %; у 2017 році (грудень до грудня попереднього) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього) становив 109,8 %.
Так, судом встановлено, що у 2015-2017 роках грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії законами України» з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
КоОлегія суддів зауважує, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно - правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.
Судом встановлено, що розрахунок такої виплати, як грошової допомоги на оздоровлення проводився відповідачем без включення сум індексації до розрахунку таких виплат.
Так, індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону № 2011-XII містить відсилочну норму Відтак, суд приходить до висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення для обчислення грошової допомоги на оздоровлення не регулюється положеннями Закону № 2011-XII.
Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону № 2011-XII, Інструкції №260, якими імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється грошові допомоги, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-III, Закону № 1282-XII, та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня грошового забезпечення внаслідок його знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку, що забезпечує дотримання прав осіб, які перебувають на військовій службі, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації призвело б до застосування для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року у справі № 620/3346/19, предметом розгляду яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру "грошової допомоги на оздоровлення" та "одноразової грошової допомоги при звільненні".
Таким чином слідує, що індексація повинна враховуватися при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки. Індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та повинна включатися до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, що безпідставно не було здійснено відповідачем.
Враховуючи зазначене вище суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016 - 2017 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправної відмови відповідача у нарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів та зобов'язання вчинити такі дії, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статтей 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно вимог статей 3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.
Зі змісту статті 1 Закону України № 2050-III випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункту 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17).
Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося сторонами те, що 15 червня 2023 року відповідачем виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення за період із грудня 2015 року по лютий 2018 року включно у розмірі 79840,46 грн.
Фактична виплата індексації грошового забезпечення із грудня 2015 року по лютий 2018 року включно відбулась лише 15.06.2023 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а тому слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати індексації 15.06.2023 року.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.