Справа № 754/3766/24 Суддя (судді) першої інстанції: Грегуль О.В.
12 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
за участю
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції України, в якому просив суд постанову від 04.3.2024 серії ЕНА № 1579857 за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати, а провадження у справі закрити.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.04.2024 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ: 40108646).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу та вказує, що оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.04.2024 слід скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивач вважає, що при ухваленні рішення від 01.04.2024 судом першої інстанції невірно (помилково) застосовано наступні норми права, а саме: статті 77 та частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, судом першої інстанції не виконанні вимоги частини 5 статі 242 Кодексу адміністративного судочинства України та безпідставно не застосовано у спірних правовідносинах висновки Верховного Суду щодо вірного правозастосування зазначених норм матеріального та процесуального права права, викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 524/9827/16-а, від 15.05.2019 у справі № 537/2088/17, від 18.02.2020 у справі № 524/9827/16~а, від 22.07.2019 № 757/2757/16-а.
Позивач звертає увагу, що відповідач у судове засідання не з'явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду першої інстанції не надав. Відзив на позовну заяву також відповідач не подавав. Відтак, суд першої інстанції проігнорував вимоги частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
На думку позивача, при винесенні оскаржуваної постанови працівником поліції було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови, зокрема порушено вимоги інструкції: працівник поліції не представився, не оголосив, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності. Також не було оголошено постанову про адміністративне правопорушення, не заслухано пояснення, не було надано доказів вчинення адміністративних правопорушень, не надано можливості реалізувати свої права передбачені статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не надано можливості заявляти клопотання, надавати докази, скористатись своїм правом на отримання правничої допомоги.
Позивач наголошує, що сама по собі оскаржувана постанова, не може бути належним доказом вчинення адміністративних правопорушень. оскільки розгляд справи відбувався у моїй відсутності, у службовому автомобілі патрульної поліції. Натомість, один лише підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду з вчиненням адміністративного правопорушення.
Позивач вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішенні у справі, не враховано, шо відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав відповідних доказів на спростування доводів, викладених у позовній заяві, та, підтвердження правомірності свого рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.
З огляду на викладене, на думку позивача, при винесенні оскаржуваної постанови його вина у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, аргументація відповідачем не спростована, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії серія ЕНА № 1579857 від 04.03.2024 слід скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024 було відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 12.06.2024.
10.06.2024 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволені апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
В судове засідання, призначене на 12.06.2024, в з'явився позивач. Представник відповідача не з'явився, був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Зважаючи на відсутність заперечень з боку позивача, колегія суддів на місці постановила проводити розгляд справи за даної явки сторін у справі. Позивач підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по суті справи, правом подання додаткових пояснень не скористався, виступив в судових дебатах.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою поліцейського 2 взводу 2 роти Батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Осмульського Ігора Михайловича від 04.03.2024 серії ЕНА № 1579857 за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі:425 грн з тих підстав, що позивач 04.3.2024 в 09:11:40 за адресою: м. Київ, просп. Броварський останній керував автомобілем Ford р. н. НОМЕР_2 не маючи при собі полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не заперечував, що на момент зупинки його інспектором поліції він дійсно не мав при собі полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників. Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, позивачем суду не надано.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
На виконання п. 1.3 Правил Дорожнього Руху (далі - ПДР) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
На виконання ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Частина 1 ст. 126 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством,, у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На виконання пп. ґ) п. 2.1 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зокрема чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Аналогічні положення закріплені також у ст. 16 Закону № 3353-XII, а саме: водій зобов'язаний мати при собі поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу).
Згідно з положенням п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Керуючись ч. 1 ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 цього Кодексу.
Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР документів кореспондується з обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Аналогічного змісту правову позицію викладено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 127/19283/17 від 25.09.2019, у справі № 522/2280/16-а від 21.11.2019, у справі № 711/4707/17 від 19.06.2019.
Так, норма ст. 126 КпАП України є імперативною, та встановлює відповідальність за відсутність при собі або не пред'явлення для перевірки відповідних документів, а відтак, є самостійним складом адміністративного правопорушення. Як наслідок, саме водій транспортного засобу має довести наявність у нього страхового полісу.
Керування транспортним засобом можливе лише за наявності посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), і такі документи можуть бути предметом перевірки при встановленні права особи на керування транспортним засобом та самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Згідно з вимогами наведених норм законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортного засобу.
Відтак, позивач, будучи водієм транспортного засобу, на якого поширюються обов'язки, передбачені ПДР України, зобов'язаний не тільки при собі мати чинний страховий поліс, але і на вимогу працівників поліції пред'явити зазначений документ у спосіб, що дає можливість ознайомитися з ним та зафіксувати інформацію.
Як не заперечує позивач, 04.03.2024 під час зупинки інспектором патрульної поліції транспортного засобу, страховий поліс позивач при собі не мав.
Колегія суддів наголошує, що нормами чинного законодавства встановлено обов'язок саме водія пред'явити поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чого позивачем зроблено не було.
Також, колегія суддів звертає увагу, що оскаржувана постанова не містить будь-яких відміток позивача щодо порушення його прав при винесенні такої чи заперечень по суті адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1579857 від 04.03.2024, складена повноважною особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства та містить адміністративне стягнення в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 126 КпАП України.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Інші доводи позовної заяви та апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги, як такі що не спростовують, факт допущення позивачем порушення п. 2.1 ґ) ПДР, що передбачає адміністративну відповідальності за ч. 1 ст. 126 КпАП України
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч. 2 ст. 19, ст. 61 Конституції України, ст.ст. 272, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан