Справа № 580/1149/24 Суддя (судді) першої інстанції: Рідзель О.А.
12 червня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулося з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на клопотання від 20.12.2023 у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_1;
- зобов'язати відповідача надати відповідь на клопотання позивача від 20.12.2023 у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_1 із зазначенням інформації про розподіл коштів, стягнутих за рахунок реалізації майна.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не надав запитуваної інформації на запит від 20.12.2023 що розподілу між стягувачами у виконавчому провадженні НОМЕР_1 коштів від реалізованого належного позивачу майна.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що на клопотання позивача від 20.12.2023 щодо здійснення розподілу коштів, надано відповідь №11468/204529-33-23/20.1 від 23.01.2024. При цьому, в позові не зазначено в чому полягає протиправність в діях відповідача, а також відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про до ступ до публічної інформації». Наголошує на відсутності порушення прав позивачу з боку відповідача.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на примусовому виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1, до складу якого входять 15 виконавчих проваджень про стягнення з ПАТ «Азот» коштів.
Під час примусового виконання вказаного виконавчого провадження державним виконавцем проведено опис майна боржника, про що складено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.08.2020 та віл 23.11.2022, а саме:
- комплекс що складається з заводоуправління з прохідною, корпус 101, 1364, загальною площею (кв.м): 2999.3; заводоуправління, корпус 120, 1365 загальною площею (кв.м): 6447.4; гараж спецмашин для 2-х машин, 1366 загальною площею (кв.м): 83.7 реєстраційний номер майна 287507771101, що належить боржнику на підставі наказу, серія та номер: 41-АТ, виданий 24.06.1994, видавник: Фонд державного майна України;
- нежитлова будівля, центральна лабораторія хімічного комбінату, К-112 загальною площею (кв.м): 7975.3 реєстраційний номер майна 905500771101, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , що належить боржнику на підставі наказу, серія та номер: 41-АТ, виданий 24.06.1994, видавник: Фонд державного майна України.
В подальшому, зазначене майно передане на реалізацію та внесене до системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ).
Згідно протоколу проведення електронних торгів від 30.11.2023 №600881 електронні торги по лоту №539450 за початковою вартістю 25 821 600,00 грн, з ПДВ відбулися та згідно протоколу проведення електронних торгів від 27.11.2023 №600676 електронні торги по лоту №539256 за початковою вартістю 30 996 000,00 грн, з ПДВ відбулися.
Постановою від 15.12.2023 у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_1 знято арешт із вказаного майна та зазначено, що грошові кошти з його реалізації своєчасно та в повному обсязі, надійшли на рахунок з обліку депозитних сум Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Державним виконавцем 14.12.2023 складено акти про проведені електронні аукціони НОМЕР_1/10-20.1 та НОМЕР_1/1.10-20.1.
Клопотанням від 20.12.2023 №501-06/316 позивач звернувся до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Р. Величка, в якому просив: для відображення коректної інформації в бухгалтерському обліка ПрАТ «Азот», повідомити, яким чином було здійснено розподіл грошових коштів в сумі 25 821 600,00 грн, та 37 505 160,00 грн, а саме: на погашення заборгованості за якими виконавчими провадженнями, перед якими стягувачами та за якими саме вимогами (основний борг, штрафні санкції тощо) були направлені кошти.
Листом від 23.01.2024 №11468/204529-33-23/20.1 відповідач надав відповідь, в якій з посиланням на ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» запропонував прибути на прийом державного виконавця та ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження.
Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не довів відсутність протиправної бездіяльності щодо позивача, а позивач, у свою чергу, довів порушення відповідачем його прав та обставин, на які посилається у позовній заяві.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 3 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавця розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
З матеріалів справи встановлено, що за змістом клопотання позивача від 20.12.2023 №501-06/316 є фактично запитом на інформацію.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані законами України від 02 жовтня 1992 року №2657-XІІ «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XІІ), «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 1 ст.3 Закону №2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 1 частини першої статті 3, пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VІ).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч.1 ст.12 Закону є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.13 Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
За змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Одним із способів доступу до інформації відповідно до п.2 ч.2 ст.5 Закону №2939-VI є надання її за відповідними запитами.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
П.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Ч.1 ст.3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Закон № 2939-VI передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Водночас, вказаним Законом визначено випадки обмеження доступу до інформації.
Так, статтею 6 Закону №2939-VІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Статтями 7, 8, 9 Закону №2939-VІ визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Частиною 1 ст.22 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії (інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Пунктом 3 ч.4 статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою.
З аналізу наведених норм вбачається, що у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі до інформації.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із запитом (клопотанням) від 20.12.2023 №501-06/316, в якому просив повідомити, яким чином було здійснено розподіл грошових коштів в сумі 25 821 600,00 грн, та 37 505 160,00 грн, а саме: на погашення заборгованості за якими виконавчими провадженнями, перед якими стягувачами та за якими саме вимогами (основний борг, штрафні санкції тощо) були направлені кошти.
Листом від 23.01.2024 №11468/204529-33-23/20.1 відповідач надав відповідь, в якій з посиланням на ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» запропонував прибути на прийом державного виконавця та ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в порушення вимог Закону №2939-VІ відповідач не надав позивачу інформації по суті його запиту від 20.12.2023, обмежившись роз'ясненням права ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження.
Жодних доказів наявності визначених Законом №2939-VI підстав для відмови у наданні позивачу запитуванні інформації відповідач не надав.
Таким чином відповідач проявив бездіяльність не надавши інформації на вищевказаний запит позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що така бездіяльність відповідача є порушенням права на отримання повної інформації на запит, реалізація якого визначена ст.34 Конституції України та Законом №2939-VI, а тому є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо надання інформації по суті запиту позивача від 20.12.2023.
Крім того, для повного відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача надати позивачу повну інформацію на вказаний запит.
Апелянт вказує, що в позовні не зазначено у чому полягає протиправність в діях відповідача, однак позовна заява стосуються не протиправності дій відповідача, а незаконної та протиправної бездіяльності ВПВР ДДВС МЮУ, яка полягала у ненаданні (в розумні строки, визначені законодавством) відповіді та запитуваної у клопотанні від 20.12.2023 №501-06/316 інформації, чим порушено право ПрАТ «АЗОТ», як боржника у виконавчому провадженні, бути обізнаним про результати вчинення виконавчих дій та щодо розподілу стягнутих з нього коштів.
При цьому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є саме таким, який призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки направлений на адресу позивач лист відповідача, з огляду на його зміст, ніяким чином не відновлює порушенні права позивача, не надає запитувану інформацію та не спричиняє обізнаності позивача щодо дій та заходів в межах виконавчого провадження.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про до ступ до публічної інформації» з огляду на наступне.
Запит позивача про отримання інформації, яка створена в процесі виконання своїх обов'язків суб'єктом владних повноважень - відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підпадає під визначення публічної інформації.
Крім того, в даному випадку запит позивача про отримання інформації не є зверненням в розумінні Закону України «Про звернення громадян».
При цьому, у листі від 23.01.2024 №11468/204529-33-23/20.1 відповідач не зазначив підставою для відмови у надання запитуваної інформації те, що запит подано не в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Колегія суддів наголошує, що всі вищенаведені доводи апелянта жодним чином не спростовують наявність протиправної бездіяльності, а саме безпідставного ненадання інформації на запит позивача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 12.06.2024.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна