12 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/7066/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (суддя Татаринов Д.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 10 липня 2022 року № 124-РС в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 ;
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з листопада 2022 року (за жовтень місяць) по червень (до 28 червня 2023 року включно) 2023 року грошового забезпечення лише у розмірі окладу за військове звання;
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з листопада 2022 року (за жовтень місяць) по червень (до 28 червня 2023 включно) 2023 року грошове забезпечення у повному обсязі відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови КМ України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум;
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 28 червня 2023 року включно, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Суд вирішив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, а також щодо обчислення та виплати місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 від 10 липня 2022 року № 124-РС в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 ; визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з листопада 2022 року (за жовтень місяць) по червень (до 28 червня 2023 року включно) 2023 року грошового забезпечення лише у розмірі окладу за військове звання, позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, суд не врахував, що на час винесення наказу Командира ВС А1126 про зарахування позивача у розпорядження постанови ВЛК не було, в той час як для підтвердження факту тривалого лікування належним доказом є постанова ВЛК про потребу у тривалому лікуванні.
Також зазначено, що невжиття заходів щодо призначення позивача на посаду в межах ВЧ НОМЕР_1 призвело до порушення права позивача на отримання належного грошового забезпечення.
Відповідачем також подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, винести ухвалу про залишення без розгляду позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з листопада 2022 року (за жовтень місяць) по червень (до 28 червня 2023 включно) 2023 року грошове забезпечення у повному обсязі відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови КМ України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум;
Визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
Зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 28 червня 2023 року включно, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;
Зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
У разі відмови у залишення позовної заяви без розгляду винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що з дня набрання чинності 12.05.2023 рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, Урядом інших редакцій п. 4 Постанови КМУ №704 не приймалось. Підстави для застосування вказаного пункту Постанови КМУ №704 у редакції, що існувала до внесення змін Постановою КМУ №102 відсутні.
Також зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач звернувся до суду з пропуском строків для звернення до адміністративного суду.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 1 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 призвано на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повістки, яка міститься в матеріалах справи.
25 лютого 2022 року позивача призначено на посаду навідника 8 парашутно - десантної роти 3 парашутно - десантного батальйону (ШПК солдат, ВОС 101281) та зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з посадовим окладом у розмірі 2730,00 грн. на місяць, що підтверджується копією наказу ВЧ НОМЕР_1 від 25 лютого 2022 року за № 38 та відомостями включеними до військового квитка, копії яких містяться в матеріалах справи.
29 березня 2022 року на позиції в н.п. Авдіївка Донецької області під час обстрілу в результаті близького вибуху позивач отримав акубаротравму, МВТ, ЗЧМТ, СГМ з астено-невротичним синдромом, забій попереково-крижової ділянки, був відкинутий вибуховою хвилею в оглядову яму. Згідно довідки про обставини травми від 07 червня 2022 року за № 837, копія якого міститься в матеріалах справи, поранення пов'язане із захистом Батьківщини
У період з 30 березня 2022 року по 19 квітня 2022 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні (у Дніпропетровському військовому госпіталі з 30 березня 2022 року по 02 квітня 2022 року, у Дніпропетровському обласному госпіталі ветеранів війни Дніпропетровської обласної ради з 02 квітня 2022 року по 19 квітня 2022 року).
З 20 квітня 2022 року позивач завершив лікування та приступив до виконання обов'язків військової служби.
23 травня 2022 року на позиції поблизу н.п. Нью-Йорк (н.п. Олександропіль) Донецької області під час артилерійського обстрілу, позивач отримав мінно - вибухову травму, закриту ЧМТ, струс головного мозку у вигляді цефалгічного, астенічного синдрому, акубаротравму, гострий невріт слухового нерва з обох сторін, гострий двобічний тубоотіт, закритий перелом першої п'ясної кістки лівої кісті. Згідно довідки про обставини травми від 21 вересня 2022 року за № 4140 поранення пов'язане із захистом Батьківщини.
У період з 24 травня 2022 року по 30 червня 2022 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у 66 Військово - медичному госпіталі (з 24 травня 2022 року по 26 травня 2022 року), у Міській клінічній лікарні №4 (з 26 травня 2022 року по 29 травня 2022 року), Військово-медичному центрі Західного регіону (з 30 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 31 травня 2022 року по 30 червня 2022 року позивач перебував на реабілітації у м. Трускавці).
У період з 30 червня 2022 року по 29 липня 2022 року позивач перебував у відпустці за станом здоров'я на підставі довідки госпітальної ВЛК ВЧ НОМЕР_2 від 29 червня 2022 року № 1503.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 липня 2022 року № 124-РС позивача зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_3 у зв'язку з тривалим лікуванням.
30 липня 2022 року позивач повернувся з лікування після отриманого поранення під час захисту Батьківщини та приступив до виконання обов'язків військової служби.
17 серпня 2022 року військово - лікарською комісією ВЧ НОМЕР_4 позивача визнано обмежено придатним до військової служби, що підтверджується копією довідки ВЛК від 17 серпня 2022 року за№ 779, яка міститься в матеріалах справи.
З урахуванням листів Командування ДШВ ЗС України від 05 квітня 2023 року № 117/Вих3ВГ/ НОМЕР_5 , ВЧ НОМЕР_1 від 03 червня 2023 року № 691/вихЗП1/238/1 та виписки позивача з банківського рахунку про надходження коштів, у період з жовтня 2022 року по червень 2023 року грошове забезпечення позивачу нараховувалось виходячи виключно із посадового окладу за військове звання у розмірі 652,56 грн., як військовослужбовцю, який зарахований у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 та перебуває у розпорядженні більше 2 місяців.
28 червня 2023 року позивача виключено з особового складу ВЧ НОМЕР_1 та призначено стрільцем відділу охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України на підставі наказу ВЧ НОМЕР_1 від 28 червня 2023 року № 129, наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 20 червня 2023 року № 778-РС.
Після виключення з особового складу ВЧ НОМЕР_1 позивачу стало відомо про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення з 25 лютого 2022 року по 28 червня 2023 року відповідачем проводилось без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний календарний рік.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи характер отриманого позивачем поранення, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, строк його перебування на стаціонарному лікуванні, а також з огляду на те, що відповідач не міг прогнозувати наявність необхідності подальшого проходження позивачем стаціонарного лікування після виходу з відпустки для лікування та/або відпустки для лікування (повторно), у суду відсутні підстави вважати що відповідач дійшов помилкового висновку щодо тривалості лікування та винесення наказу про зарахування позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Також суд першої інстанції зазначив, що грошове забезпечення позивача за вказаний період підлягає перерахунку, оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням застосовані відповідачем не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XI, правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону Україну», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Закону («Військові посади») визначено, що порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби; про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частина 7).
Військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством (частина 12).
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (частина 13).
Питання перебування військовослужбовців у розпорядженні відповідних командирів регламентовано пунктами 116-118 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення № 1153 у редакції, чинній станом на дату винесення оскаржуваного наказу, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.
Пунктом 16 Положення № 1153 передбачено, що військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників).
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що, що у разі тривалого перебування військовослужбовця на тривалому лікуванні командир військової частини має право прийняти рішення про зарахування військовослужбовця у своє розпорядження. При цьому, грошове забезпечення військовослужбовцю у період його перебування у розпорядженні, на лікуванні та у відпустці для лікування нараховується та виплачується у відповідності до Порядку № 260.
Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 24 травня 2022 року по 30 червня 2022 року (1 місяць 8 днів) позивач перебував на стаціонарному лікуванні, а у період з 30 червня 2022 року по 29 липня 2022 року (30 днів) - у відпустці для лікування, у зв'язку із отриманням 23 травня 2022 року поранення - мінно-вибухової травми, черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді цефалгічного, астенічного синдрому, акубаротравми, гострого невріту слухового нерву з обох сторін, гострого двобічного тубоотіту, закритого перелому 1 п'ясної кістки лівої кісті, забою м'яких тканин шийного відділу хребта та грудної клітки.
Судом першої інстанції вірно було враховано, що тривалість перебування позивача на стаціонарному лікуванні станом на дату винесення оскаржуваного наказу вже становила 1 місяць 8 днів (з 24 травня 2022 року по 30 червня 2022 року). З урахуванням отриманого поранення позивач потребував відпустки для лікування, яка станом на дату винесення оскаржуваного наказу становила 30 днів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що, враховуючи характер отриманого позивачем поранення, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, строк його перебування на стаціонарному лікуванні, а також з огляду на те, що відповідач не міг прогнозувати наявність необхідності подальшого проходження позивачем стаціонарного лікування після виходу з відпустки для лікування та/або відпустки для лікування (повторно), у суду відсутні підстави вважати що відповідач дійшов помилкового висновку щодо тривалості лікування та винесення наказу про зарахування позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Судом першої інстанції вірно було відмовлено у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 від 10 липня 2022 року № 124-РС в частині зарахування ОСОБА_1 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 .
Щодо визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з листопада 2022 року (за жовтень місяць) по червень (до 28 червня 2023 року включно) 2023 року грошового забезпечення у розмірі окладу за військове звання.
Відповідно до частин 1- 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у відповідності до вимог Порядку № 260.
Відповідно до пункту 1 розділу XXVII Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до підпунктів 12-1 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
Відповідно до пункту 6 розділу XXVIIІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.
Суд першої інстанції вірно врахував, що з 30 липня 2022 року позивач повернувся з відпустки та приступив до виконання обов'язків по несенню військової служби, починаючи з жовтня 2022 року грошове забезпечення позивачу мало здійснюватися у відповідності до пункту 6 розділу XXVIIІ Порядку № 260.
Судом першої інстанції було встановлено, що з урахуванням листів Командування ДШВ ЗС України від 05 квітня 2023 року № 117/Вих3ВГ/ НОМЕР_5 , ВЧ НОМЕР_1 від 03 червня 2023 року № 691/вихЗП1/238/1 та виписки позивача з банківського рахунку про надходження коштів, у період з жовтня 2022 року по червень 2023 року грошове забезпечення позивачу нараховувалось виходячи із окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, як військовослужбовцю, який зарахований у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 та перебуває у розпорядженні більше 2 місяців, що відповідає вимогам пункту 6 розділу XXVIIІ Порядку № 260.
Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу за період з жовтня 2022 року по червень 2023 року грошового забезпечення виходячи із окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат, а також грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї постанови Уряду (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд першої інстанції вірно врахував, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2022, 2023 роки відповідно не містять.
Положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Судом першої інстанції вірно було враховано, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законам № 1928 та № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як встановлено судом першої інстанції, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення за спірний у цій справі період з 26 лютого 2022 року по 28 червня 2023 року відповідач застосовував пункт 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені дії є протиправними.
Також суд першої інстанції встановив, що з урахуванням наданої відповідачем до відзиву на позовну заяву довідки від 28 вересня 2023 року грошове забезпечення позивачу за період з жовтня 2022 року по червень 2023 року, яке нараховано та виплачено позивачу у відповідності до пункту 6 розділу XXVIIІ Порядку № 260, здійснено із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не спростовано відповідачем.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що грошове забезпечення позивача за вказаний період підлягає перерахунку, оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням застосовані відповідачем не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, а також щодо обчислення та виплати місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Також вірно суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов'язати військову частину НОМЕР_1 :
- здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 червня 2023 року визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачем не був пропущеним строк звернення з адміністративним позовом.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 12 червня 2024 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш