Справа №2-5556/2010 Головуючий у 1 інстанції: Гаврилова О.В.
Провадження №22-ц/824/6875/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
12 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний виконавець Матвійчук Наталія Євгенівна, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі № 2-5556/2010.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду, у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять доказів надіслання заінтересованим особам ТОВ «Вердикт Капітал», приватному виконавцю Матвійчук Наталії Євгенівні заяви разом з додатками, а тому не відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 8 січня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що заява по справі повернута за формальними ознаками.
Вказує, що суд першої інстанції порушив основоположний принцип викладений в ст. 6 Конвенції, в частині права на справедливий суд, оскільки право на справедливий суд необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя в цілому, в тому числі і як право на забезпечення ефективного судового розгляду з метою захисту цивільних прав, прозорості процесу якого безпідставно було позбавлено заявника.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що законодавцем уточнено і фактично обмежено коло письмових заяв, які повертаються без розгляду.
Так, згідно з ч. 4 ст. 183 ЦПК України повернути без розгляду можна лише письмову заяву у формі клопотання чи заперечення, інші форми викладені в ч. 2 ст. 183 ЦПК України, а саме заяви, скарги виключені з переліку, який є виключним.
Таким чином, у разі виявлення недоліків у вигляді відсутності доказів надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) саме заяв та скарг, суд мав застосувати норми ст. 185 ЦПК України.
Станом на дату розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Положеннями ч. 4 ст. 183 ЦПК України встановлено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не було надано доказів направлення заінтересованим особамТОВ «Вердикт Капітал», приватному виконавцю Матвійчук Наталії Євгенівні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, заяву було повернуто заявнику без розгляду у зв'язку з порушенням норм процесуального закону.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступних підстав.
Залишаючи без розгляду та повертаючи заявнику заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка їх не регулює, тому не може бути застосована судом, який помилково прийшов до висновку про залишення заяви без розгляду .
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тому Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя, як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просить зупинити виконавче провадження № 65318605 від 05.05.2021 року про стягнення з неї на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» заборгованості у розмірі 203 531 (двісті три тисячі п'ятсот одну) гривні 50 копійок, визнати виконавчий лист № 2-556/2010 від 12.09.2017 року, таким, що не підлягає виконанню та зобов'язати приватного виконавця Матвійчук Наталію Євгенівну зняти накладені арешти на майно та рахунки в банках ОСОБА_1 .
Згідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково , якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно частини 4 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини 2 статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні питання, тому не підлягають застосуванню у даній справі щодо поданої приватним виконавцем заяви, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20.
Верховний Суд у вказаній постанові звернув також увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу.
Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Однак, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, тому в порушення вимог цивільно-процесуального законодавства дійшов до помилково висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 та повернув без розгляду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до приписів п.п.3,4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного суду, звертає увагу, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки у відповідності до норм ст. 374 ЦПК України до повноважень суду апеляційної інстанції входить скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, але апеляційний суд не вирішує питання про відкриття провадження за заявою, оскільки це компетенція суду першої інстанції, який вирішує питання про відкриття провадження чи розгляд заяви або скарги по суті заявлених вимог.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви приватного виконавця та повернення матеріалів заяви для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з поверненням матеріалів заяви для продовження розгляду до цього ж суду, то розподіл судових витрат, в тому числі сплаченого судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду судом по суті вимог заяви згідно із загальними правилами ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко