Постанова
Іменем України
11 червня 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/11987/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О.В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 17 квітня 2024 року
в складі судді Арапіної Н. Є.
у цивільній справі №755/14507/23 Дніпровського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивувала тим, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 у якій зареєстровано троє осіб:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначала, що з липня 2022 року її брат - ОСОБА_2 (відповідач у справі) за місцем реєстрації не проживає, в квартирі не з'являється, особистих речей немає.
Їй невідоме його місце проживання, він не утримує квартиру в належному стані, не сплачує комунальні послуги, не приймає участі в поточному ремонті житла.
На його адресу реєстрації постійно приходять листи від колекторських компаній, що погано впливає на її та малолітньої ОСОБА_4 психологічний стан.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є несправедливим, незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд не врахував, що відповідач отримав копії процесуальних документів суду та будучи повідомленим не надав жодних заперечень щодо позовних вимог, що вказує на відсутність у нього інтересу до збереження за ним житла та відсутність наміру подальшого проживання у ньому.
Зазначила, що на даний час вона з братом не спілкується, за наявною у неї інформацією, її брат проживає з цивільною дружиною у Оболонському районі м. Києва, і без наявної поважної причини не проживає за місцем реєстрації більше шести місяців.
За вказаних обставин просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позивач, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідач, належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Колегія суддів, дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 лютого 1969 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів видано ОСОБА_5 та членам його сім'ї видано ордер №10116 на житлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21).
Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 16 вересня 2005 року №1175 змінено договір найму житлового приміщення (квартири), за адресою: АДРЕСА_2 , та укладено договір оренди зазначеної квартири з ОСОБА_6 (а.с. 22).
В даній квартирі зареєстровані зокрема, позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та їх малолітня сестра ОСОБА_3 (а. с. 7, 10).
Позивачка, звертаючись до суду з позовом, доводила, що відповідач не проживає в даній квартирі, більше шести місяців, а тому відповідно до ст. 71 ЖК України втратив право користування цим житловим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (ч. 2 ст. 71 ЖК України).
З огляду на викладене, доведенню підлягає факт не проживання ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 більше шести місяців та що причини не проживання не є поважними.
На підтвердження позовних вимог позивачка надала акт від 30.08.2023, складеним майстром технічної дільниці №4 ОСОБА_7 на підставі заяв сусідів та при свідках ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 , не проживає (а.с. 24).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, застосувавши положення норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, та врахувавши, що вказана квартира не перебуває у власності позивачки та остання не довела відсутності відповідача за місцем реєстрації без поважних причин, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачкою не надано суду належних доказів порушення відповідачем її прав, як користувача квартири.
Так, за загальним правилом захисту підлягає порушене, не визнане, оспорюване право або інтерес.
Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначила, що порушення її прав полягає в тому, що вона несе витрати по утриманню майна - квартири, які нараховуються і на відповідача, а також вона здійснює поточний ремонт.
Однак, в позовній заяві не зазначила, які вона несе витрати, що нараховуються на відповідача та в якому розмірі і що вона зверталася до останнього з вимогою щодо сплати, а він відмовився.
Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що відповідач не бере участі в утриманні майна (сплаті житлово-комунальних послуг), оскільки це не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. У разі відмови відповідачами компенсувати позивачу витрати на утримання квартири належним способом захисту є стягнення заборгованості, тоді як у даній справі обставини щодо сплати позивачем житлово-комунальних послуг не входять до предмету доказування.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не проживає понад шість місяців, не спростовує висновку суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять належних доказів відсутності ОСОБА_2 без поважних причин в квартирі більше півроку. А долучені позивачем до позовної заяви акт про не проживання від 30.08.2023 не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки даний доказ не містить відомостей саме щодо поважності причини не проживання ОСОБА_2 . Також з матеріалів справи вбачається, що даний акт підписаний свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
При цьому, щодо свідків, які підписали акт від 30.08.2023 колегія суддів зазначає наступне.
Порядок виклику та допиту свідка законодавцем визначено в статті 91 ЦПК України, за приписами якої виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Водночас, матеріали справи не містять доказів, що позивач, відповідно до вимог ст. 91 ЦПК України, зверталася до суду із заявою про виклик цих свідків.
Доводи скаржника про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та не надав жодних заперечень, що вказує на втрату інтересу до майна не приймаються колегією суддів, адже надання заперечень є правом учасника процесу, а не обов'язком. І таке право може реалізовано як діями так і їх відсутністю, тому не може свідчити про втрату інтересу відповідача до житла, у якому він зареєстрований. Більше того, із зворотного поштового повідомлення неможливо встановити у який спосіб було вручено кореспонденцію, а саме: особисто чи повнолітньому члену сім'ї.
Крім того, такі доводи є суперечливими, оскільки позов мотивовано тим, що відповідач не проживає за адресою на яку направлялася судова кореспонденція. Навпаки, якщо позивач доводить, що відповідач, отримав за вказаною адресою процесуальні документи суду, то таке отримання кореспонденції і вказує, що відповідач з'являється за вказаною адресою, і це вказує на те, що він не втратив інтересу до неї.
Фактично докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні обставин судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в оскаржуваній частині без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська