Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/8727/2024
м. Київ Справа № 761/16900/23-ц
05 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Болотова Є.В.
- Музичко С.Г.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Ільєвої Т.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди,-
У травні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди.
Так, з обґрунтувань позовної заяви вбачається, що позивачем подано до Державного бюро розслідувань заяву про вчинене кримінальне правопорушення від 14.01.2021 № 18, у якій останній просив відкрити кримінальне провадження за статтями 364, 366 КК України відносно ОСОБА_2 , який 31.08.2017, працюючи старшим слідчим першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області, зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересів служби, для приховування злочину, скоєного державними інспекторами Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулюванню рибальства у водоймах України, шляхом внесення завідомо неправдивої інформації в офіційні документи, в постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, у результаті чого порушив конституційні права гарантовані статтями 3, 8, 13, 19, 22, 40, 41, 42, 64, 68 Конституції України та наніс шкоду фермерському господарству « ОСОБА_1 » на суму більше 100 000 грн.
Оскільки, у визначені КПК України строки, позивач не отримав інформацію про те, що відомості із його заяви уповноваженими особами ДБР до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були, ним подано до Шевченківського районного суду м. Києва скаргу на бездіяльність органу досудового розслідування.
Відтак, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.02.2021 у справі № 761/3783/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано уповноважену посадову особу ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 14.01.2021 № 18 і розпочати досудове розслідування.
Таким чином, з врахуванням даних обставин, на думку позивача, діями Державного бюро розслідувань останньому завдано шкоди, яку він оцінює в розмірі 1 000 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що оскільки ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26.02.2021 року в справі № 761/3783/21 встановлено бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то такими діями порушено його права та йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 1 000 000,00 грн.
Посилався на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 27 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, та вказував, що суд не дослідив зібрані у справі докази, не застосував до спірних правовідносин Конституцію України як норму прямої дії, а отже, на думку ОСОБА_1 , не захистив порушені його права.
Також, на думку ОСОБА_1 , суд не врахував, що статтею 56 Конституції України йому гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Разом із цим ОСОБА_1 у апеляційній скарзі заявив клопотання про вирішення питання стосовно звернення до Конституційного Суду України з поданням про тлумачення статті 56 Конституції України та внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та постанов Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 199/1478/17, від 20.01.2021 року у справі № 686/27885/19, від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17, від 13.05.2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 10.07.2019 року у справі № 522/3429/17, від 27.11.2019 року у справі № 641/2198/17, від 21.12.2019 року у справі № 285/3475/18-ц, від 10.07.2019 року у справі № 522/3429/17, від 30.01.2019 року ц справі № 199/1478/17, від 13.01.2020 року у справі 227/2572/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 521/2951/17, від 04.03.2020 року у справі № 639/1803/18, від 19.03.2020 року в справі № 686/13212/19, від 13.05.2020 року у справі № 638/8636/17-ц, від 01.12.2021 року у справі № 635/4708/19, від 01.12.2021 року у справі № 638/3758/20, від 16.12.2021 року у справі № 686/11712/20 та від 24.12.2021 року в справі № 646/5190/19-ц.
Державне бюро розслідувань подало відзив на апеляційну скаргу, в якій просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційну скарги є безпідставними та грунтуються на невірному тлумаченні норм права. Вважає, що позивач стабільно, впродовж кількох років направляє відповідачу заяви про вчинення злочинів (на його думку), проте у заявах не наводяться достатні відомості про обставини, які б свідчили про факти вчинення злочинів, тому підстави для їх внесення до ЄРДР відсутні, після чого позивач звертається із позовами, що свідчить про зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами.
В судовому засіданні представник ДБР - Рудак О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В. пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року задоволено скаргу ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 . Зобов'язано уповноважену особу (слідчого) ДБР внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 14.01.2021 року вх. № 18. Зобов'язано надати заявнику витяг з ЄРДР, що підтверджує внесення таких відомостей.
Листом Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові, від 01.09.2023 року повідомлено, що на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 761/3783/21 слідчим ТУ ДБР у м. Львові 15.04.2021 року розпочато кримінальне провадження № 62021140010000079 за ч. 1 ст. 366 КК України. Дане кримінальне провадження 01.09.2021 року було приєднано до провадження № 62021140010000075, яке 24.09.2021 року було приєднано до провадження № 42020000000001842. У кримінальному провадженні № 42020000000001842 24.09.2021 року прийнято рішення про закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наведенні обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки посилання позивача не свідчать про завдання останньому моральної шкоди, яка може бути відшкодована в порядку визначеному законодавством.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про недоведеність та безпідставність вимог позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факт завданої йому шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР щодо розгляду його заяви про кримінальне правопорушення та настанням шкоди.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо клопотань про внесення апеляційним судом через Верховний Суд до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України та конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України та постанов Верховного Суду
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд висновує, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
У зв'язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив апеляційний суд через Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме стосовно того, чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб ДБР, і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.
Тобто заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз'яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб'єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Апеляційний суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.
З огляду на викладене відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Немає підстав й для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України та вказаних у клопотанні постанов Верховного Суду, оскільки Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що конституційне подання може бути подано щодо: визнання акта (його окремих положень) неконституційним; офіційного тлумачення Конституції України.
Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Постанови Пленуму Верховного Суду України та постанови Верховного Суду до цього переліку не включені, а тому не є тими актами, щодо яких можливо звернутися з конституційним поданням.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 червня 2024 року.
Головуючий: Судді: