07 червня 2024 рокуСправа №160/8445/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, скасування рішення №046350014338 від 08.03.2024р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.04.2024р. ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та, з урахуванням заяви про уточненої позовної заяви від 05.04.2024р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача-2 з відмови у призначенні позивачеві пенсії за нормами п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особі, яка має право на призначення дострокової пенсії за віком, матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, які безпосередньо виразилися у рішенні відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії від 08.03.2024р. за №046350014338, скасувати це рішення;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993р. серії НОМЕР_1 та з 01.08.1992р. по 31.12.1992р. у колгоспі "Імені ХІХ з'їзду партії", призначити позивачеві пенсію за нормами п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особі, яка має право на призначення дострокової пенсії за віком, матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, з моменту звернення до органів пенсійного фонду 01.03.2024р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058). Рішенням про відмову в призначенні пенсії №046350014338 від 08.03.2024р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до норм п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 15 років та недолученням документів про визнання дитини ОСОБА_3 особою з інвалідністю з дитинства та у рішенні зазначено про те, що листом від 31.10.2023 №01-25/979, який видано Комунальним некомерційним підприємством «Павлоградська центральна районна лікарня» сільської ради, що термін зберігання форми первинно-облікової документації за період з 1996 по 2005 роки вичерпано; дублікат виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, який надіслано листом від 31.08.2023 №899/05 Державної установи «Інституту нейрохірургії імені академіка А.П. Ромаданова Національної академії медичних наук України», не може слугувати підставою визнання дитини особою з інвалідністю відповідно до Порядку №22-1; до страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993 серія НОМЕР_1 , оскільки її титульний аркуш не засвідчено підписом власника (порушення п.2.11 Інструкції); відомості про відпрацьовану кількість вихододнів з 01.08.1992 по 31.12.1992 у колгоспі «Імені ХІХ з'їзду партії» за архівною довідкою від 04.10.2023 № 2711 від 04.10.2023, яка видана виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, оскільки її видано на ім'я « ОСОБА_4 », прізвище не збігається з даними свідоцтва про народження від 19.03.1974 серія НОМЕР_2 ( ОСОБА_5 ). Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним, таким, що порушує її конституційне право на отримання пенсії та підлягає скасуванню, оскільки відсутність її підпису на титульному аркуші трудової книжки є формальною підставою, яку можна виправити в будь-який момент та яка не свідчить про недійсність самої трудової книжки, у зв'язку із чим ця обставини не може бути законною для відмову у призначенні пенсії; позивач не може відповідати за правильність ведення первинної документації колгоспу в частині правильної вказівки всіх літер її прізвища та не повинна відчувати наслідки таких помилок адміністрації господарства, де вона працювала; безпосередньо статус особи інваліда з дитинства підтверджується медичним висновком №20 від 02 жовтня 2000 року на дитину-інваліда до 16 років, за яким ВКК встановила, що існуючі в дитини захворювання та патологічний стан відповідають розділу 1 пункту 1 «Переліку медичних показань, які надають право на отримання соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років», затвердженим наказом МОЗ від 05 грудня 1991 року №175; за довідкою №166 від 04 липня 2023 року, виданою Управлінням соціального захисту Павлоградської райдержадміністрації, позивач дійсно перебувала на обліку в УПСЗН Павлоградської райдержадміністрації та отримувала допомогу особам з інвалідністю з дитинства віком до 16 років з 09 жовтня 1996 року по 31 жовтня 2002 року, з 08 липня 2004 року по 31 серпня 2004 року; на підтвердження статусу доньки позивача, як особи з інвалідністю з дитинства в неї зберіглося пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 від 20 вересня 1996 року, за яким мені його було видано як матері дитини-інваліда, доньки ОСОБА_6 , 1993 року народження, тобто, вказаними документами в їх сукупності підтверджується та обставина, що донька позивача була особою, інвалідом з дитинства, яку позивач доглядала, що надає їй право на призначення дострокової пенсії за п.3 ч.1 ст.115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак не було враховано відповідачем при прийняття оскаржуваного рішення. У відповіді на відзив від 24.04.2024р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові (а.с.37-42,148-150).
Ухвалою суду від 08.04.2024р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано, зокрема, відповідачів-1,2 надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.44).
22.04.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вказаної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що вік позивача на час подачі заяви про призначення пенсії від 01.03.2024 складає 50 років, страховий стаж роботи складає 12 років 06 місяців 07 днів (при необхідних 15 роках); для призначення пенсії відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 первинний висновок МСЕК який підтверджує про визнання дитиною з інвалідністю до 6 - річного віку надано не було, отже, відсутні підстави для призначення дострокової пенсії за віком; до заяви про призначення пенсії позивачем надано трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 та архівну довідку від 04.10.2023 №7711, видану виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та при дослідження трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що вона не засвідчена підписом позивача, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, отже, врахувати трудову книжку немає можливості; до страхового стажу не враховано відомості про відпрацьовані трудодні на підставі архівної довідки від 04.10.2023 № 7711, виданої виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, оскільки вона видана на ім'я “ ОСОБА_4 ” що не відповідає свідоцтву про народження серії НОМЕР_2 на ім'я “ ОСОБА_5 ”. Окрім того, відповідач-1 посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.69-72).
23.04.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вказаної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що за наслідками розгляду заяви позивача від 01.03.2024 рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Луганській області № 046350014338 від 08.03.2023 відмовлено ОСОБА_1 у призначені дострокової пенсії відповідно до норм пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (15 років) та не долученням документів про визнання дитини ОСОБА_3 до 6-ти річного віку особою з інвалідністю з дитинства; згідно сканованої копії з копії медичного висновку №20 від 02.10.200_(рік не прочитується) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана дитиною інвалідом після шестирічного віку. Копія медичного висновку не завірена в встановленому порядку; в довідці про перебування на обліку в Управлінні соціального захисту №166 від 04.07.2023 зазначено, що ОСОБА_2 отримувала соціальну допомогу, але не зазначено прізвище, ім'я дитини, на яку отримувала соціальну допомогу, таким чином, надані документи не можуть слугувати підставою для призначення дострокової пенсії за віком, оскільки не відповідають вимогам підпункту 6 пункту 2.18 Порядку №22-1; за розглядом доданих до заяви документів, страховий стаж ОСОБА_1 складає 12 років 6 місяців 7 днів (враховано по 31.08.2004); до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_1 від 20.03.1993, оскільки на першій сторінці (титульному аркуші) зазначено прізвище заявниці до шлюбу Ломонос, а в свідоцтві про шлюб НОМЕР_4 від 19.09.1992 - Ломоносова, та трудова книжка не засвідчена підписом власниці, при цьому, періоди роботи, зазначені в трудовій книжці, зараховані як догляд за дитиною до 3-років та догляд за дитиною інвалідом до 16 - років; період отримання допомоги по безробіттю з 23.03.2005 по 17.03.2006 (11 міс 24 дні), зазначений в трудовій книжці, у зв'язку із відсутністю уточнюючій довідки центру зайнятості; періоди роботи та відпрацьована кількість вихододнів з 01.08.1992 по 31.12.1992 (4 міс 12 днів) в колгоспі «Імені ХІХ з'їзду партії» згідно довідки № 2711 від 04.10.2023 та №2710 від 04.10.2023, оскільки довідки видано на ім'я « ОСОБА_4 », що не збігається з даними прізвища в свідоцтві про народження заявниці серія НОМЕР_2 від 19.03.1974 ( ОСОБА_5 ) та в свідоцтві про шлюб НОМЕР_4 від 19.09.1992; зарахування до страхового стажу (12 р. 06 міс. 07 днів) 11 міс 24 днів та 4 міс 12 днів, не надасть позивачу необхідного страхового стажу 15 років. Окрім того, відповідач-2 посилається на свою виключну компетенцію у спірних правовідносинах (а.с.87-97,134-144).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 07.06.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про смерть, наявними у справі (а.с.14,15,105,110).
01.03.2024р. ОСОБА_2 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до якої надала, зокрема, трудову книжку колгоспника від 20.03.1993 та документи, що визначають прав на отримання відповідної пенсії, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.62,123-124).
Рішенням про відмову в призначенні пенсії №046350014338 від 08.03.2024р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до норм п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 15 років та недолученням документів про визнання дитини ОСОБА_3 особою з інвалідністю з дитинства та у рішенні зазначено про те, що листом від 31.10.2023 №01-25/979, який видано Комунальним некомерційним підприємством «Павлоградська центральна районна лікарня» сільської ради, що термін зберігання форми первинно-облікової документації за період з 1996 по 2005 роки вичерпано; дублікат виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, який надіслано листом від 31.08.2023 №899/05 Державної установи «Інституту нейрохірургії імені академіка А.П. Ромаданова Національної академії медичних наук України», не може слугувати підставою визнання дитини особою з інвалідністю відповідно до Порядку №22-1; до страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993 серія НОМЕР_1 , оскільки її титульний аркуш не засвідчено підписом власника (порушення п.2.11 Інструкції); відомості про відпрацьовану кількість вихододнів з 01.08.1992 по 31.12.1992 у колгоспі «Імені ХІХ з'їзду партії» за архівною довідкою від 04.10.2023 № 2711 від 04.10.2023, яка видана виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, оскільки її видано на ім'я « ОСОБА_4 », прізвище не збігається з даними свідоцтва про народження від 19.03.1974 серія НОМЕР_2 ( ОСОБА_5 ), що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.11,67,129-130).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача-2 з відмови у призначенні позивачеві пенсії за нормами п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особі, яка має право на призначення дострокової пенсії за віком, матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, які безпосередньо виразилися у рішенні відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії від 08.03.2024р. за №046350014338, скасувати це рішення, у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання таких дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання відповідача-1 зарахувати до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993р. серії НОМЕР_1 та з 01.08.1992р. по 31.12.1992р. у колгоспі "Імені ХІХ з'їзду партії", призначити позивачеві пенсію за нормами п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особі, яка має право на призначення дострокової пенсії за віком, матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, з моменту звернення до органів пенсійного фонду 01.03.2024р.
З аналізу вище встановлених обставин у цій справі, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, підлягає розгляду судом саме правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058).
Відповідно до ст.1 Закону №1058 визначено, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058 передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин установлювався в ст.2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також у ст.1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні". Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз.3 ст.1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 р. № 2961-IV дитина з інвалідністю це особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".
При цьому за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 18 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-ІV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч.6 ст.179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до ч.12 ст.7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 р. № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846, в абз.11 пп.5 п.2.1 установлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктами 2.17, 2.18 Порядку № 22-1 визначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Із вказаного вбачається, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 330/2181/16-а та постанові Верховного Суду від 19.10.2020 р. у справі № 510/475/17.
За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про смерть, наявними у справі (а.с.14,15).
У періоди з 09.10.1996 по 31.10.2002 та з 08.07.2004 по 31.08.2004 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Павлоградської райдержадміністрації та отримувала допомогу (пенсію) особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю віком до 16 років на доньку - ОСОБА_8 1993 року народження, що підтверджується копіями довідки УСЗН Павлоградської райдержадміністрації №166 від 04.07.2023, посвідчення про отримання пенсії від 20.09.1996 та листа №04/434-24 від 11.04.2024р. Управління соціальної та ветеранської політики Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (а.с.26,33а,54,64,111).
Так, Головним управління Пенсійного фонду України в Луганській області було прийнято рішення про відмову позивачеві у призначенні дострокової пенсії за віком №046350014338 від 08.03.2024р., зокрема, у зв'язку з недолученням документів про визнання дитини ОСОБА_3 особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.11,67,129-130).
Разом з тим, зі змісту листа №04/434-24 від 11.04.2024р. Управління соціальної та ветеранської політики Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області вбачається, що ОСОБА_1 отримувала допомогу по догляду за дитиною інвалідом, зокрема, у період з 09.10.1996р. по 01.11.1998р. згідно копії Медичного висновку на дитину інваліда до 16 років від 09.10.1996р. №12.
Окрім того, відповідачем-2 у відзиві на позов підтверджено зарахування зазначеного часу виховання дитини інваліда до трудового стажу (а.с.86-96).
Наведені встановлені обставини дають підстави для висновку, що донька позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за якою позивач здійснювала догляд та отримувала соціальну допомогу, була визнана дитиною з інвалідністю до 6-ти років, що спростовує висновки відповідача-2 про не надання позивачем відповідних документів.
При цьому, судом враховується і те, що відповідач-2, як орган державної влади мав обов'язок звернутися до відповідного органу соціального захисту з метою отримання відомостей щодо особи дитини, на яку позивач допомогу отримувала та щодо документів, на підставі яких така допомога була призначена, проте, доказів виконання свого обов'язку не надав.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вище дослідженими судом копіями документів підтверджується право позивача на отримання дострокової пенсії за віком у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058.
Щодо питання не зарахування до трудового стажу позивача періодів її роботи за трудовою книжкою колгоспника, суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 01.08.1992р. по 01.11.1994р. працювала в колгоспі «Імені ХІХ з'їзду партії», з 03.11.1994р. по 23.06.1995р. працювала в Новоруській сільській раді, а з 23.03.2005р. по 17.03.2006р. отримувала допомогу по безробіттю що підтверджується копіями трудової книжки колгоспника позивача НОМЕР_1 від 20.03.1993р., архівними довідками №2710, №2711 від 04.10.2023р., довідки №2713 від 04.10.2023р. та Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), наявними у справі (а.с.13,31-33,66,113-122, 127).
Разом з тим, наведені періоди не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (на підставі записів у трудовій книжці), оскільки титульний аркуш трудової книжки колгоспника від 20.03.1993 серія НОМЕР_1 не засвідчено підписом власника (порушення п.2.11 Інструкції), архівна довідка від 04.10.2023 № 2711 від 04.10.2023 виконавчого комітету Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області видана на ім'я « ОСОБА_4 », прізвище не збігається з даними свідоцтва про народження від 19.03.1974 серія НОМЕР_2 ( ОСОБА_5 ), що підтверджується копією рішення пенсійного органу №046350014338 від 08.03.2024р. (а.с.11,67,129-130).
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки колгоспника позивача відповідальними працівниками колгоспу, в якому позивач працювала.
Так, Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Порядок №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №310 визначено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку №310).
Згідно з пунктом 6 Порядку №310 передбачено, що всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід зазначити про встановлення взірцю трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З наведеного вбачається, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
При цьому, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Також, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки колгоспника від 20.03.1993 серія НОМЕР_1 , яка містить всю необхідну інформацію та підтверджує факт роботи позивача за не зараховані періоди, та надання документів, які підтверджують встановлення доньці позивача інвалідності до 6-ти років, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам в одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, відповідачем-2 безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні дострокової пенсії за віком, а відповідно, рішення відповідача-2 №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є протиправним та підлягає скасуванню судом.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-2 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовивши позивачеві у призначенні дострокової пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-2 №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, слід зобов'язати відповідача-2 зарахувати до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993р. серії НОМЕР_1 та з 01.08.1992р. по 31.12.1992р. у колгоспі "Імені ХІХ з'їзду партії", враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача-2 щодо відмови позивачеві у призначенні дострокової пенсії за віком, у тому числі й у зв'язку із не зарахуванням до страхового стажу позивача вищенаведених періодів, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-2 зарахувати до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993р. серії НОМЕР_1 та з 01.08.1992р. по 31.12.1992р. у колгоспі "Імені ХІХ з'їзду партії", є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за нормами п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особі, яка має право на призначення дострокової пенсії за віком, матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, з моменту звернення до органів пенсійного фонду 01.03.2024р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058, є однією з підстав для призначення останній дострокової пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також і зобов'язання відповідача-2 зарахувати до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993р. серії НОМЕР_1 та з 01.08.1992р. по 31.12.1992р. у колгоспі "Імені ХІХ з'їзду партії", є саме зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення їй дострокової пенсії за віком від 01.03.2024р., відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення дострокової пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачці пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024р. у справі №160/20957/23.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3541532518.1 від 20.03.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн/2 (а.с.7,35).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, скасування рішення №046350014338 від 08.03.2024р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №046350014338 від 08.03.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9, код ЄДРПОУ 21782461) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи за записами трудової книжки колгоспника від 20.03.1993р. серії НОМЕР_1 та з 01.08.1992р. по 31.12.1992р. у колгоспі "Імені ХІХ з'їзду партії".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9, код ЄДРПОУ 21782461) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) про призначення їй дострокової пенсії за віком від 01.03.2024р., відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням з урахуванням вимог пенсійного законодавства України повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9, код ЄДРПОУ 21782461) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять грн. 60 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва