31 травня 2024 рокуСправа №160/7678/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про стягнення середнього заробітку,-
25 березня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом, в якій просить:
стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені в мою користь за період з 31.08.2023 по день фактичного розрахунку 15.03.2024 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що він з 24.12.2007 року по 30.08.2023 року працював у Відділі охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом на посаді молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони.
Наказом Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 16.08.2023 року №118о/с-23 «Про звільнення працівників», 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України згідно частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі №160/24442/23 Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом 15 березня 2024 року було виплачено на користь позивача грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн.
Оскільки грошова компенсація за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн. виплачена несвоєчасно, ОСОБА_1 просить стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.08.2023 по день фактичного розрахунку 15.03.2024 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, у зв'язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/7678/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
28 березня 2024 року на адресу Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
29 березня 2024 року Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Копією трудової книжки серії НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_1 24 грудня 2007 року прийнятий на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України на підставі наказу №10о/с від 14.01.2008 та 30.08.2023 року звільнений зі служби з Державної кримінально-виконавчої служби України (наказ ВОУПЛСН №118о/с-23 від 16.08.2023 року).
Витягом з наказу Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства юстиції України від 16.08.2023 року №118о/с 23 звільнено 30 серпня 2023 року з Державної кримінально-виконавчої служби України старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , з посади молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію".
Згідно довідки №36 загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 19947,07 грн.
17 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до начальника Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування.
Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом надав відповідь на заяву листом від 28.08.2023 року №3/4-333, повідомив позивача, що в кошторисних призначеннях відділу на 2023 рік відсутні цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим зі служби.
Сектором фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку відділу проводиться розрахунок потреби в додаткових коштах щодо грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування, після чого даний розрахунок по додатковому фінансуванню буде направлено до Міністерства юстиції України. Проведення зазначених виплат буде здійснено після отримання додаткового фінансування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі №160/24442/23, позовну заяву задоволено та вирішено:
Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 19947,07 грн.
Зобов'язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 19947,07 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі №160/24442/23, Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн., що підтверджується зарахуванням на картку позивача об 11 годині 06 хвилин 15 березня 2024 року.
Після виконання рішення суду ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом з заявою про нарахування та виплати йому середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні додатково не звертався.
Оскільки грошова компенсація за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн. виплачена несвоєчасно, ОСОБА_1 просить стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.08.2023 по день фактичного розрахунку 15.03.2024 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв'язку з чим оформляється відповідна довідка.
Згідно довідки №36 загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 19947,07 грн.
З наданої до суду копії відповіді від 28.08.2023 року №3/4-333 на заяву позивача, якою повідомлено, що проведення виплат грошової компенсації за неотримане речове майно буде здійснено після отримання додаткового фінансування.
Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та наведений факт не заперечується сторонами.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі №160/24442/23, позовну заяву задоволено та вирішено:
Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 19947,07 грн.
Зобов'язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 19947,07 грн.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі №160/24442/23, Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн., що підтверджується зарахуванням на картку позивача об 11 годині 06 хвилин 15 березня 2024 року.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплати йому середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїх рішеннях, зокрема, у справах №806/2164/16 (постанова від 30.01.2019 року), №814/2563/16 (постанова від 12.12.2018 року) неодноразово висловлював позицію, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.
При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Вказана позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 року у справі №823/64/16.
У даному випадку суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні позивача не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що станом на день звільнення позивача спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військових, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівника з військової служби.
Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2018 року по справі №806/1183/16.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Судом встановлено, що витягом з наказу Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства юстиції України від 16.08.2023 року №118о/с 23 звільнено 30 серпня 2023 року з Державної кримінально-виконавчої служби України старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , з посади молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію", однак, остаточний розрахунок з позивачем не відбувся.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі №160/24442/23, Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн., що підтверджується зарахуванням на картку позивача об 11 годині 06 хвилин 15 березня 2024 року.
Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2023 року по 15.03.2024 року включно, чим порушив права позивача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що положення статей 116,117 КЗпП України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У пункті 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує висновки Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1113с16.
У пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зафіксовано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, пропорційно загальному розміру належних позивачеві при звільненні виплат.
Виходячи з наведеного, оскільки грошова компенсація за неотримане в період служби речове майно особистого користування виплачена ОСОБА_1 в розмірі 19587,86 грн., відтак, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку та стягнути компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі грошової компенсації за неотримане в період служби речове майно особистого користування виплаченої за рішенням суду по справі №160/24442/23.
Вказана правова позиція підтверджена постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року по справі №160/16403/21.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" №1614-7536-3492-7843 від 24 березня 2024 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (код ЄДРПОУ 08681732) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 900,00 грн. (дев'ятсот гривень нуль копійок).
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби з 31.08.2023 року по 15.03.2024 року.
Стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (код ЄДРПОУ 08681732) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 19587,86 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім гривень вісімдесят шість копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (код ЄДРПОУ 08681732) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 900,00 грн. (дев'ятсот гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник